22 грудня 2020 року

22:56:35 22.12.2020 Назад

МІСЦЕ І РОЛЬ ФІНАНСОМІКИ В СУЧАСНИХ НАУКОВО-ПРИРОДНИЧИХ ПІДХОДАХ ДО СТАЛОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

В сучасній економічній науці термін «фінансоміка»  застосовується для цивілізаційного феномена, що знаходить прояв у становленні фінансового капіталу як самостійного домінуючого  сектору економіки. Розвиток фінансоміки  проявляється у проникненні фінансових відносин, пов’язаних із розподілом, перерозподілом вартостей та створенням віртуального,  тобто не прив’язаного до конкретного реального товару доходу, в усі сфери буття, насиченні ними практично усіх господарських відносин.  Наслідком становлення фінансоміки є поява самостійних глобальних фінансових ринків, насичених новими фінансовими інструментами, продуктами та послугами, а також поступовим превалюванням в як обігу, так і в ролі в економіці  фінансових активів над матеріально-виробничими.

При цьому на сучасному етапі світового економічного розвитку гроші та їх еквіваленти – ціні папери стають інструментом, що здатний породжувати прибуток без капіталовкладення в реальний сектор виробництв. Це деформує структуру господарства, мотиви соціальної активності й ціннісні орієнтації людей, за рахунок того, що фінансові інструменти стають самоцінним багатством на перевагу реальному, тобто уречевленому фізичному багатству. Тому, якщо в попередні періоди в основу економічного життя було покладено товарне виробництво, то в умовах фінансизації господарського процесу та розвитку «нової економіки» – це фінанси, точніше сфера обігу фінансових послуг, природа яких кардинально змінилася останнім часом: нині вони, замість того, щоб  обслуговувати реальну економіку, домінують над нею.

На думку багатьох дослідників феномену фінансоміки – Ю.М.Осипова, С.О.Радзієвської, Д.Г.Лук’яненка, О.І.Рогача, О.Г.Білоруса та ін., основним її проблемним питанням є порушення  оптимального співвідношення розвитку фінансового і реального секторів економіки, гіпертрофоване збільшення  обсягів фінансового сектору, а також відповідне гіпертрофування його ролі у процесах розширеного відтворення економіки.  Отже, вплив фінансоміки та процесів фінансизації на  національну економіку може носити як творчий характер, що знаходить свій прояв у розширенні економічного простору й інвестиційного  потенціалу, так і деструктивний, який вбачається у перетворенні національної фінансової системи в  системно-залежний від глобальних фінансових гравців периферійний сегмент світового  фінансового ринку, що  має працювати за зовнішніми правилами.

Тому, відповідне завдання щодо забезпечення сталості розвитку  господарських систем вимагає від фінансоміки, щоб її механізмами забезпечувалась пропорційність та сталість розвитку економічних систем і ефективний розподіл фінансових ресурсів, щоб вона надалі ставала все більше прив’язана до реальної, фізичної економіки,  забезпечувала  можливості сталого фінансування потреб розвитку галузей і територій, а також створювала передумови для інвестицій у природно-господарську сферу для забезпечення сталості її розвитку, а також  для  впровадження інновацій в реальному секторі, для розвитку в рамках «нової економіки» високопродуктивних інноваційних виробництв. Також необхідно забезпечення засобами і механізмами фінансової інклюзії залучення до господарського обігу ресурсів реального сектору економіки, насамперед, природного капіталу та ефективний розподіл отримуваної ренти на користь усіх учасників господарського процесу.

Сталий характер, керованість і впорядкованість фінансової системи при цьому мають протистояти кризовим явищам та хаосу на фінансових ринках. При цьому необхідно забезпечити міцність зв’язків фінансового і реального секторів економіки за рахунок більше орієнтованої на фізичні економічні процеси антиспекулятивної, тобто відповідальної фінансової та економічної поведінки, зокрема, за рахунок появи сек’юритизованих фінансовими механізмами ринків природних активів та посилення присутності природного капіталу в діяльності фінансових інституцій на біржовому та інших фінансових ринках. В межах цього наративу важливою стороною дій фінансових агентів стає «відповідальність» їх у різноманітних фінансових відносинах – інвестуванні, страхуванні, обігу цінних паперів, у банківській діяльності тощо, прив’язка їх діяльності до реального сектору економіки, посилення зв’язку фінансового і реального, фізичного капіталу, що і зафіксовано у відповідних ESG-критеріях фінансової ініціативи програми ООН з навколишнього середовища (UNEPFI). 

Виходячи зі сказаного, на базі інститутів та з використанням механізмів і  інструментів фінансоміки має бути на перспективу на всіх рівнях господарювання – глобальному, глокальному, національному, регіональному та низовому побудована система сталих фінансів. Її основними завданнями мають бути: створення міцних зв’язків між реальним та фінансовим секторами економіки; забезпечення сталого фінансування розвитку природно-господарських систем з урахуванням вимог екологічного, соціального та виробничого факторів;  фінансова підтримка належного врядування в царині управління сталим розвитком просторових утворень; фінансове сприяння реалізації «зеленого» технологічного переходу на нові господарські уклади, розвитку «нової» економіки на основі досягнень 4-ї промислової революції; створення фінансового підґрунтя для забезпечення суверенного фінансування сталого розвитку держави в умовах дії загроз і викликів як сьогодення, так і перспективного періоду.

З практичних позицій сучасних науково-природничих підходів фізичної економії до забезпечення сталого господарювання, основні  напрями організації фінансової системи на засадах сталості можуть включати в себе запровадження розрахункових одиниць та біржових індексів, прив’язаних до реальних фізичних об’єктів; оптимізованих кредитних та дисконтних ставок для соціально та екологічно значущих інвестиційних проектів;  встановлення цін, близьких до вільного ринку для підтримки природних  монополій; керовану організацію вільного ринку через поєднання державного регулювання з  конкуренцією: перебудову інфраструктури, насамперед фінансової на критеріях ESG, приведення у відповідність обсягу фінансових інструментів з можливостями реального сектору економіки, запровадження механізмів суверенного фінансування сталого розвитку на основі природної та інших видів ренти.

Дослідниками відзначається, що з позицій забезпечення загальної сталості господарювання та сталості фінансової системи, зокрема, все більше проникнення фінансоміки у сферу використання природного капіталу та, відповідно, фінансизація природно-господарських відносин є важливими факторами, пов’язаними з характерними особливостями природного капіталу як багатства, товару і активу.  Так, вичерпність природних ресурсів гарантує постійне зростання ціни на них як на активи у випадку залучення їх до господарського обігу. Натепер поточний рівень ринкових цін практично на всі природні ресурси є далеким від своїх максимальних значень, тобто є потенціал росту ціни й для вже залучених до господарського обігу природних активів. Природні ресурси є товаром з достатньо нееластичним попитом, а їх глобальний ринок характеризується високим ступенем інерційності, що значно зменшує ймовірність спекулятивних операцій. Для забезпечення сталості фондового ринку саме   покладання природного капіталу в основу фінансових інструментів є засобом загальної сек’юритизації фінансових активів, убезпечення їх від спекулятивного знецінення за рахунок прив’язки до фізичного капіталу – природного багатства. Для інвесторів  привабливою є ідея інвестування в різноманітні природні ресурси в комплексі, тобто в екосистему у цілому, що є додатковим фактором сек’юритизації активів. До того ж, природні ресурси є ефективним  антиінфляційним інструментом.

Отже, фінансизація природного капіталу на перспективу повинна стати ефективним механізмом забезпечення сталості інвестування та системи фінансового ринку у цілому. Однак, враховуючи гіпертрофоване насичення фінансового ринку деривативами та іншими фінансовими інструментами, орієнтованими більше на отримання прибутків у сфері «віртуального»  фінансового капіталу, сучасний рівень фінансизації на ринках природних активів не можна вважати за достатній, і потенціал розвитку цієї сфери обігу капіталів, як видно, є достатньо потужним, з огляду на те, що розвиток сегменту сек’юритизованого природного капіталу на фінансовому ринку тільки розпочався.  При цьому, функціонал сучасної фінансоміки є достатньо широким, він може забезпечувати, зокрема адекватну ринкову оцінку природних ресурсів як активів;  інституціоналізацію природно-господарських відносин  через систему фінансових інститутів та ринків; сек’юритизацію природних активів через систему фінансових установ; стале функціонування ринків цінних паперів через фінансизацію природного капіталу; організацію сталої страхової діяльності, кредитування й банкінгу з урахуванням ESG-факторів;  реалізацію сталого фінансування «зелених» ініціатив; забезпечення суверенного фінансування сталого розвитку з використанням стабілізаційно-накопичувальних механізмів фондів суверенного добробуту.

Таким чином, парадигмальні зрушення у розумінні ролі і місця фінансоміки в світовому господарстві зводяться по-перше, до усвідомлення її провідної ролі як сфери обігу і створення капіталу, яка має на перспективу стати керованою та прив’язаною до реального сектору виробництва сферою господарства, а по-друге, до розуміння необхідності створення на всіх просторових рівнях управління господарством відповідної системи сталих фінансів, яка охоплювала б усі сектори фінансової діяльності та забезпечувала б за допомогою фінансових ресурсів, механізмів та інструментів довгострокову сталість господарювання.

 

Відділ методології сталого розвитку

Бистряков І.К., д.е.н., проф.,

Клиновий Д.В., к.е.н., с.н.с., доц.