У більшості країн ЄС збір за спеціальне водокористування не відокремлюється від екологічних платежів. Ренту розглядають як додатковий прибуток, з якого утримується податок. Вона має фіскальний, стимулювальний та відтворювальний характер. Водна рента, яка генерується в Україні, свідчить загалом про неефективність операційних та інвестиційних витрат у водогосподарському секторі. Оскільки частка водної ренти, яка вилучається державою в платежах і зборах за спеціальне водокористування, не перевищує 3 %, необхідно більш зважено підходити до встановлення ставок за водокористування. Рентне законодавство не повинно допускати приватизації ренти, створеної суспільним виробництвом у рентних галузях. Її потрібно вилучати для суспільних потреб, зокрема за допомогою фіскальних механізмів. Прийнявши модель, яка об’єднує усуспільнення ренти та реалізацію права приватної власності, в тому числі власності на землю, Україна зможе стати самодостатньою державою, значно зменшивши свою залежність від зовнішніх джерел фінансування.

Постановка завдань з удосконалення механізмів вилучення, розподілу і перерозподілу природно-ресурсної ренти зумовлена тим, що, з одного боку, рентні механізми через їх недосконалість не лише неповністю вилучають ренту, а й неефективно розподіляють її на потреби соціуму, а з іншого — середовище господарювання загалом не сприяє кількісному та якісному створенню ренти як капіталізованого доходу.

Увесь комплекс рентних показників можна розподілити на прямі рентні індикатори та допоміжні характеристики, що дають змогу визначити зв’язок між рентою і поточними показниками загального розвитку комплексу. До перших належать фактична рента (як платежі за спеціальне використання природних ресурсів), розрахункова та потенційна рента (за нормою дисконту).

Аналіз структури доходів Зведеного бюджету України по роках підтверджує гіпотезу, що збільшення водної ренти відбувається механічно і коливається з року в рік у межах від 0,1 до 0,2 %, тобто чинна система справляння плати за водокористування не виконує своєї основної стимулювальної функції

Загалом структура споживання водних ресурсів визначається рівнем промислового розвитку окремих держав, їх світовою спеціалізацією та густотою населення. У світі в середньому 52,3 % загального споживання води припадає на сільське господарство, 31,1 % — на промисловість, 16,6 % — на побутову сферу. В Україні ці показники становлять, відповідно, 31, 43 і 26 %. Плату за воду, спожиту з підземних джерел, в Україні запроваджено з 1 січня 2015 року, і відтоді вона поступово зростала. Однак, починаючи з 2018 року, нормативи збору (рентна плата) за спеціальне використання підземних вод, відповідно до Податкового кодексу України, залишаються незмінними.

Участь рентних платежів підприємств водогосподарського комплексу України в загальному обсязі надходжень фінансового ринку характеризують показники їх фіскальної та інвестиційної віддачи. Показник фіскальної віддачи для водогосподарського комплексу розраховується на основі співвідношення рентних платежів, що формуються в межах держави або регіону, та обсягу спожитої свіжої води. Високі показники віддачі свідчать про участь водної ренти у формуванні інвестиційних потоків.

Важливим аспектом формування рентних платежів за спеціальне водокористування є визначення його місця в загальному обсязі платежів за всіма природними ресурсами. Позитивним є те, що у структурі доходів місцевих бюджетів в Україні частка цього виду рентних платежів є досить великою (для більшості областей найвищу позицію посідає плата за землю).

Показник інвестиційної віддачі рентних платежів за водокористування дає змогу оцінити місткість і потенціал водних платежів на фінансовому ринку. Якщо рентні надходження досить значні відносно обсягу інвестицій, це свідчить про їх вагомий вплив на фінансовому ринку, якщо низькі — їх роль   є несуттєвою.