15 липня 2021 року

09:58:42 15.07.2021 Назад

СТРАТАГЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАЛАНСУ ІНТЕРЕСІВ СТЕЙКХОЛДЕРІВ ФОРСАЙТ-ПРОЄКТУ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Говорячи про проблему вибору моделі забезпечення балансу інтересів стейкхолдерів, ми стикаємося з декількома важливими питаннями. По-перше, це ідентифікація зацікавлених осіб, котрі функціонують у відповідному просторі. По-друге, їх класифікація за рівнем впливу на процеси господарювання. По-третє, диференціація засобів комунікації зі стейкхолдерами та інструментів впливу на них тощо. Саме відповідаючи на поставлені питання і стає можливим сформулювати загальний образ моделі забезпечення балансу інтересів стейкхолдерів у вигляді відповідного алгоритму упорядкування управлінських дій, котрі орієнтовані на досягнення цільових орієнтирів в системі полісуб’єктного управління. В нашому випадку це стосується, зокрема створення спільними зусиллями учасників господарського процесу умов для сталого господарювання в результаті реалізації на практиці ідеї форсайт-проєктування сталого розвитку.

В умовах децентралізації системи управління, пріоритетною стає проблема пошуку балансу між приватними та публічними інтересами. Оскільки “інтереси” і “потреби” не ототожнюються, тут необхідно відзначити особливе їх співвідношення між собою, оскільки маємо можливість знайти точки дотику тоді, коли приватні та публічні “інтереси” і “потреби” гармонізуються на рівні їх збігу. В такому разі баланс інтересів і потреб має бути закріпленим на нормативному рівні. Тобто він повинен бути орієнтований на формування особливого стану організації режиму життєдіяльності стейкхолдерів господарської системи відповідного простору з позицій відображення та урахування співвідношення між собою найбільш значущих інтересів суб'єктів суспільства. Також баланс інтересів в системі полісуб’єктного управління має бути спрямованим на створення належних умов для забезпечення реалізації цільових орієнтирів сталого господарювання на основі їх захисту із дотриманням нормативних гарантій. Можна сказати, що досягнення балансу інтересів передбачає забезпечення потреб усіх суб'єктів правовідносин з урахуванням їх об'єктивних суперечностей в результаті реалізації форсайт-проєкту сталого розвитку територіального утворення.

На сьогодні маємо багато методологічних пропозиції, за якими можна провести упорядкування управлінських дій щодо гармонізації інтересів стейкхолдерів. Але в нашому випадку досить привабливою є модель Р.Е.Фрімена, за якою визначається шість етапів процесу аналізу стейкхолдерів, вкдлючаючи: визначення всіх стейкхолдерів; визначення ключових потреб усіх стейкхолдерів; аналіз інтересів і впливу кожного із стейкхолдерів; формування списку дій для управління очікуваннями стейкхолдерів; виконання запланованих дій; аналіз результатів управління, збирання зворотного зв’язку від стейкхолдерів і повторення процесу.

Говорячи про загальну стратагему (комплекс стратегій) роботи зі стейкхолдерами, слід зосередити увагу на тому, що на сьогодні існує чотири їх основні види, що описуються відповідною матрицею (рис.).

Перша стратегія полягає у максимальному залученні стейкхолдерів з високим рівнем важливості та впливу. Для цієї групи стейкхолдерів рекомендується використовувати принцип партнерства в комунікації при веденні переговорів по проекту.

Друга стратегія носить консультативний характер і застосовується до стейкхолдерів з високим рівнем впливу, але низьким рівнем важливості. Їх рекомендується залучати в якості консультантів і погоджувати з ними тільки важливі стратегічні рішення по проекту.

Третя стратегія полягає в отриманні підтримки проекту і застосовується до стейкхолдерів з низьким рівнем впливу, але високим рівнем важливості. Дана група стейкхолдерів повинна бути ознайомлена з усіма ключовими рішеннями за проектом, не дивлячись на те, що вона не приймає прямої участі в рішеннях по проекту. При цьому рекомендується дану групу залучати до обговорення можливих проблем і заручатися в неї додатковою підтримкою з важливих рішень.

Четверта стратегія полягає в ігноруванні і використовується для стейкхолдерів з низьким рівнем впливу і низьким рівнем важливості. Рекомендується виключно залучати дану групу до виконання необхідних завдань, з найнижчим рівнем інформування.

У цілому, при розробці форсайт-проєкту сталого розвитку території, як базового документу реалізації стратегії сталого господарювання, необхідно враховувати усю сукупність стейкхолдерів, з визначенням до них відповідної конкретним умовам сукупності вищеперерахованих стратегічних поведінкових форматів.

 

Відділ методології сталого розвитку

Бистряков І.К., д.е.н., проф.,

Клиновий Д.В., к.е.н., с.н.с., доц.