Оскільки головним фактором взаємодії людини та суспільства задля забезпечення сталого господарювання є процес налагодження міжособистісних контактів зацікавлених сторін, то стає очевидним необхідність врахування природи їх формування, котра відноситься до сфери вивчення різнорідних психолого-соцієтальних явищ. Зазначимо однак, що характер цих взаємодій найчастіше реалізується опосередковано, коли людина та суспільство взаємодіють у процесі міжособистісних контактів.Такі відносини носять здебільш латентний характер, втімвплив соціальних чинників на поведінку і самосвідомість особистості, як відомо, у кінцевому підсумку визначає рівень та якість форм соціалізації особистості. У нашому випадку важливим є те, щоб напрям соціалізації проходив під знаком сприйняття концепту сталого господарювання.

Для забезпечення сталих форм господарювання на локальному рівні значущим стає визначення характеру взаємодії мікро- та макросередовища взаємодії суб’єктів спільної діяльності.  Зазначимо, що у мікросередовищі людина зазнає вплив макросередовища через сприйняття загальної культури, моралі, соціальних норм поведінки тощо, у той же час мікросередовище впливаючи на макросередовище формує нові поведінкові стереотипи, тобто спостерігається відповідна взаємозалежність.

Щодо управління сталим господарюванням, у цьому процесі особливо цінним є те, що соціалізація особистості здійснюється за допомогою психологічних механізмів, орієнтованих на досягнення групових цілей. Психологічні механізми соціалізації це чинники середовища, які є зовнішніми для психічного світу людини, але впливають на процес засвоєння соціальної інформації. До них відносяться специфічні для формування та життя людини фактори мікро- та макросередовища, які називаються соціальними інститутами. Відомо, що соціальні інститути є формами організації спільної діяльності, що історично склалися. Їх основна функція полягає у забезпеченні спадковості у використанні культурних цінностей, передачі звичок та норм соціальної поведінки. Підкреслимо, що до основних соціальних інститутів, котрі вимагають на сьогодні особливої уваги, відносяться неформальні групи, засоби інформації, комунікації, громадська думка, тобто певні не жорсткі структури європейського типу,  які значною мірою стають незалежними від держави. І тут слід звернути особливу увагу на необхідність врахування багатовекторності процесу соціалізації людини. Як правило, це здійснюється за трьома основними напрямами – діяльністю, спілкуванням та самосвідомістю. За першим напрямом, соціалізація відображається рівнем засвоєності тих видів діяльності, що спрямовані на детермінацію особистісних поглядів, найбільш значущих для конкретної людини та конкретного угрупування.  У сфері спілкування соціалізація визначається колом спілкування, специфікою його змісту, і навіть рівнем розуміння людини, у якій розвиваються відповідні звички спілкування.

В соціальному середовищі особистість характеризується поведінковими настановами, або атитюдами (від англ. attitude - відношення, настанови). Атитюд розглядається головним чином як стан готовності особистості до виконання певної дії. Зазвичай, він формується виходячи з попереднього досвіду, і може розгортатися як усвідомлено, так і не усвідомлено, здійснюючи при цьому регулятивну функцію поведінки. Феномен соціального орієнтиру пов'язаний переважно з динамічними факторами психічного регулювання і виникає як результат взаємодії соціальної ситуації та соціального запиту.

С позицій удосконалення системи управління сталим господарюванням необхідно розділяти смислові, цільові та операційні атитюди. Смислові атитюди характеризують особистість з позицій сприйняття системи цінностей певного соціального середовища. Цільові атитюди характеризують стійкість діїі у разі появи розривів вони підтримують динамічні тенденції до її завершення. Операційні атитюди впливають на процес вирішення конкретних завдань за урахуванням ситуаційних особливостей та прогнозування їх розвитку. На сьогодні система управління здебільш спирається на операційні атитюди, але цього недостатньо і тому управлінські дії частіше не дають бажаного результату.

Наступним моментом в управлінні господарськими системами є з'ясування поведінки людей, у залежності від того до якої з реальних соціальних груп вони відносяться. Особливої значущості набувають питання змістовної характеристики впливу цих соціальних груп на особистість, котрі в них функціонують. Пов'язано це з тим, що група  будучи носієм певної діяльності, включає особистість у систему суспільних відносин. При цьому єдність змісту та форми діяльності тієї чи іншої групи породжує спільність психологічних характеристик особистостей, а також передусім «групову свідомість». До цих рис відносяться групові інтереси, потреби, норми, цінності, цілі тощо. Тому універсальним принципом входження у певне співтовариство є усвідомлення почуття «ми», що робить групу психологічно єдиним утворенням, у якому кожен член групи ідентифікує себе з усією групою. Таким чином, через формування «групової свідомості» окремих груп можна диференційовано керувати процесами сталого господарювання. Втім, оскільки групи за формами об'єднання можуть бути найрізноманітнішими, загальний простір управлінського впливу може бути досить різнобарвним. Нижче наводиться коротка категоріальна характеристика основних типів груп.

За характером взаємозв'язків групи поділяють на умовні та реальні. Умовні групи включають людей, які об'єднуються за певними ознаками (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності тощо), але не пов'язаних якимись реальними формами взаємодії. Люди, які утворюють такі групи можуть ніколи не зустрічатися і нічого не знати один про одного. Реальна група – це обмежена за розмірами спільність людей, яка об'єднується реальним простором, часом, відносинами, взаємодією та спілкуванням. Групи бувають великі та малі. Велика група – це реальна, значна за розмірами та організована складна спільність людей, яка об'єднана спільною діяльністю. У рамках великих груп виробляються культурні цінності, традиції, суспільна думка, соціальні норми тощо. Мала група – це відносно невелика кількість людей, що безпосередньо контактують між собою, об'єднаних загальними цілями або завданнями. За громадським статусом виділяються формальні та неформальні групи. Формальні групи мають задані зовні соціально значущі цілі діяльності. Для них характерним є юридично зафіксований статус, нормативно визначені структура керівництва та підпорядкованість, а також встановлені права та обов'язки їх членів. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім чинникам її існування (симпатії, дружбі, спільності інтересів), вона не має юридичного статусу, законодавчо не регулюється. Неформальні групи можуть утворюватися як у межах формальних груп, а також й поза ними.

Але для вдосконалення управління сталим господарюванням найбільш істотним є поділ груп за значимістю. За цією ознакою виділяються два види – референтні групи та групи приналежності. Референтна група – це спільність, з якою людина порівнює себе, тобто проектує себе на норми та цінності групи. Ця група виконує дві функції – нормативну та порівняльну. У першому випадку – референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. У другому – референтна група стає еталоном, за яким особистість оцінює себе та інших.

Кожна людина, як правило, є членом різних соціальних груп, у рамках яких вона формується та самореалізується. У цих групах особистість грає різні соціальні ролі та виконує різноманітні функції. Таким чином, щоб сформувати уявлення про характер і мотиваційні особливості поведінки тієї чи іншої особистості, необхідно знати, принаймні, її приналежність до різних соціальних груп і відносин, що складаються з ними. Важливою є й часова ознака, за якою діляться групи. Тут виділяються два класи груп. До першого відносяться групи, що стихійно виникають та існують в короткому проміжку часу (натовп, аудиторія). До другого класу відносяться групи, що складаються в процесі тривалого розвитку суспільства та мають властивості стійкості за своїм становищем у системі суспільних відносин. До них насамперед відносяться великі групи, тобто класи, соціальні прошарки, етнічні, професійні тощо. У великих соціальних групах формуються специфічні регулятори, які детермінують соціальну поведінку людини. Великі групи характеризуються своєю психологічною структурою, яка розкриває особливості соціального та етнічного характеру, темперамент, звички спільноти. Крім того, у них виробляється особлива емоційна сфера, що істотно впливає на формування відмінних від зовнішнього оточення потреб, інтересів національних почуттів та загалом стан духу. Для завдань удосконалення системи управління сталим господарюванням, найбільший інтерес представляє взаємозв'язок між стихійно виникаючими групами та групами, що функціонують на стійких основах. Але цей факт грає істотну роль у методології формування так званого периферійного управління.

Говорячи про методологію периферійного управління, необхідно відзначити, що в ній особливе місце займають малі групи. Таке твердження виходить із загального, характерного для сучасного світу, дискурсу - "велике відбувається в малому". Малі групи, як зазначалося вище, є тим безпосереднім середовищем, у якій особистість живе і розвивається. Тому і пояснення поведінки людини має виходити з аналізу соціального та психологічного контексту, насамперед малої групи. Виявлення закономірностей функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, які відбуваються у великих групах, отже й вироблення адекватних заходів управління та організації сталого господарювання. Малу групу необхідно розглядати як первинну ланку у структури соціальних відносин, тобто функціональну одиницю в системі забезпечення сталого господарювання. Це реально існуюча "контактна" група, де реалізуються певні зв'язки між окремими особами, опосередковані спільною діяльністю. У малій групі суб’єкти сталого господарювання об'єднуються навколо спільних цілей. А безпосередні контакти один з одним, породжують спеціальні групові процеси, формують локальні, стійкі норми поведінки й специфічні регулятивні механізми. Іншою суттєвою характеристикою малої групи є власна система комунікацій, що виробляється учасниками групи. Ці комунікації, хоч і є відокремленими, зазвичай функціонують досить ефективно, швидко поширюючи інформацію від одних членів групи до інших, чим і забезпечують виконання певних завдань.

Таким чином, проведений екскурс у психолого-соцієтальну сферу визначення факторів впливу на поведінку особистості дає можливість констатувати комплексний характер щодо використання необхідних управлінських дій, котрі мають базуватися на  інноваційних підходах врахування переваг точкового перенесення уявлень про стале господарювання у рамках різнорідних типів угрупувань, що відповідає загальної моделі організації периферійного управління.

Далі буде…

Відділ методології сталого розвитку