1 серпня 2022 року

22:55:22 01.08.2022 Назад

ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ ДОМІНАНТ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ У СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ

Переважаючим способом поводження з відходами в Україні залишається вивезення та розміщення відходів в місцях видалення. Домінуючим джерелом фінансування такої діяльності залишаються державні та місцеві бюджети. Спроможність залучати інвестиційні джерела для створення повноцінної інфраструктури управління відходами залишається обмеженою. Багатьма дослідженнями підкреслювалося, що для вирішення проблеми управління відходами діючих фінансових інструментів недостатньо. Обмеженість фінансування цієї сфери пов’язане, зокрема, з недостатнім використанням в Україні ряду економічних інструментів, що застосовуються у світовій практиці. Широке впровадження економічних інструментів в міжнародну практику набуло у 90-ті роки. Використання економічних інструментів та їх класифікація розглядалися багатьма авторами. Європейські країни переважно орієнтовані на застосування ринкових інструментів, проте використовуються також адміністративні. Кожна країна обирає свій набір інструментів з метою створення стимулів та засобів впливу на виробників та споживачів до екологічно дружньої поведінки. Економічні інструменти виконують  двоєдину функцію. По-перше, це засіб впливу на утворювачів відходів, а по-друге, можливість акумуляції і резервування коштів для створення інфраструктури управління  відходами.

Важливо підкреслити, що залучення більш широкої комбінації економічних інструментів дасть змогу створити фінансовий резерв для створення інфраструктури управління відходами, а також впливати на структурну перебудову суспільного виробництва й споживання (витискування відходоємного виробництва, використання більш екологобезпечних методів і технологій, споживання більш екологоорієнтованої продукції тощо). Сьогодні як підприємства, так і населення не мають достатніх стимулів для мінімізації утворення й утилізації відходів. Ключові складові економічного  інструментарію реалізації  домінант екологобезпечного природокористування у сфері управління відходами представлено в табл.

Таблиця – Складові економічного інструментарію управління відходами

Складові економічного  інструментарію

Приклади  економічних інструментів

Фіскальні інструменти

податок на забруднення, диференціація податкових ставок, податкові пільги і т. ін.

Платежі

плата за забруднення, тарифи, адміністративні платежі тощо

Фінансові інструменти

екологічні фонди, гранти, пільгові кредити, субсидії тощо

Засоби економічної відповідальності

штрафи, екологічне страхування і т. ін.

Екологічні податки і збори (taxes, fees, charges) – податки та збори, база стягнення яких, згідно з визначенням Європейського екологічного агентства (European Environmental Agency), здійснює специфічний вплив на навколишнє природне середовище. Їх використання дає змогу акумулювати кошти для фінансування заходів щодо зменшення забруднення; компенсувати  екологічні витрати, пов’язані з наданням певних послуг, у т. ч. із збирання, оброблення, утилізації та екологобезпечного захоронення відходів; стимулювати екологоорієнтовану поведінку суб’єктів господарювання, зокрема за рахунок впливу на екологічно небезпечні види діяльності та продукцію, створення і використання якої несе небезпеку забруднення довкілля.

В Україні екологічний податок є головним елементом організаційно-економічного механізму поводження з відходами. Це пряма плата суб’єктів господарювання за утворення та розміщення відходів. Надходження від плати за розміщення відходів акумулюються у Фонді охорони навколишнього природного середовища України і наразі регулююча роль цих платежів мінімальна. Кошти від надходжень спрямовуються не лише на вирішення проблеми відходів, а й на інші природоохоронні заходи. До того ж заходи, що фінансуються, переважно направлені не на розбудову інфраструктури поводження з відходами, а на ліквідацію наслідків. Податок на захоронення ТПВ є в багатьох країнах ЄС. За рахунок його збільшується вартість відходів, що захоронюються (часто навіть більш ніж вдвічі за тонну), що дає значний стимул для перенаправлення відходів з полігонів на інші методи  утилізації.

Іншим широко розповсюдженим в країнах ЄС інструментом є збір на продукцію (productfee) – один з видів екологічного податку. Він встановлюється коли продукція завдає шкоди навколишньому природному середовищу на одному з етапів свого життєвого циклу. Цей інструмент застосовується в Нідерландах, Польщі, Швеції, Фінляндії та ін. країнах для таких видів продукції: упаковка, батарейки та акумулятори, побутова техніка тощо. Введення такого податку сприяє акумулюванню коштів для фінансування інфраструктури утилізації та перероблення відходів споживання, а також стимулює виробників до створення більш екологічно безпечної продукції.

Важливим економічним інструментом, який поки невикористовується в Україні, є диференціація ставок податків. Ставки податків встановлюються щодо суб’єктів господарювання в залежності від ступеня негативного впливу їх діяльності на довкілля. У деяких країнах ЄС, зокрема в Данії, диференціація ставок податку на тверді побутові відходи (ТПВ) залежить від способу поводження. Захоронення відходів на полігонах підлягає оподаткуванню за найвищою ставкою, нижчими є ставки при спалюванні відходів без виробництва енергії, ще нижчими – для спалювання відходів з виробництвом електричної та/або теплової енергії. Перероблення ТПВ звільняється від оподаткування. Не використовуються (або майже не використовуються) в Україні  інструменти економічного стимулювання: надання податкових та кредитних пільг, транспортні дотації, субсидії, екологічне ввізне мито тощо.

Розглядаючи використання економічних інструментів важливо згадати деякі ключові принципи і механізми, які дозволяють створити фінансове підґрунтя для розбудови інфраструктури управління відходами. Одним із ключових принципів законодавства ЄС щодо управління  відходами є принцип розширеної відповідальності виробника (РВВ). Він передбачає що виробники продукції несуть свої зобов’язання щодо останньої до кінця терміну служби, а також під час управління відходами, які утворилися внаслідок використання такої продукції (наприкінці життєвого циклу продукції). Цей принцип перекладає зобов'язання щодо управління  відходами з державного сектору на приватний сектор і застосовується для певних потоків відходів, зокрема упаковки, відходів електричного та електронного обладнання, батарейок й акумуляторів, транспортних засобів тощо. Сьогодні цей принцип застосовується на міжнародному рівні в багатьох країнах по всьому світу (не тільки ЄС).

2018 року в рамках переходу ЄС на засади циркулярної економіки було  переглянуто низку директив, зокрема Директива 2018/851/ЄС про внесення змін до Рамкової директиви про відходи, Директива 2018/850/ЄС про внесення змін до Директиви про захоронення відходів, Директива 2018/852/ЄС про внесення змін до Директиви про упаковку та відходи упаковки, Директива 2018/849/ЄС про внесення змін до Директив про відпрацьовані транспортні засоби, батарейки та акумулятори, відходи електричного та електронного обладнання (т. зв. Пакет з циркулярної економіки – Circular Economy Package). Зокрема, Рамкова директива про відходи доповнена статтею щодо мінімальних вимог до схем РВВ, а саме мають бути чітко визначено ролі та відповідальність усіх відповідних учасників, встановлено кількісні та/або якісні цілі, що вважаються доречними для схеми РВВ, забезпечено наявність системи звітності щодо продукції, яка розміщується на ринку виробниками продукції і на яку поширюється РВВ та щодо збирання й оброблення відходів такої продукції, забезпечується повне географічне покриття території країни схемою РВВ. Також учасники РВВ мають мати достатню фінансову та організаційну спроможність для виконання своїх зобов’язань, має бути забезпечено достатній механізм самоконтролю (з проведенням регулярних незалежних аудитів), а також досягнення встановлених законодавством цільових показників (визначеного відсотку рециклінгу або ж іншого відновлення від продукції, яка випущена в обіг), щодо яких встановлено системи РВВ. Окрема увага приділяється доступу громадськості до  інформації щодо досягнення цільових показників з управління відходами, а для схем колективної РВВ – оприлюднення відомостей про її засновників та членів, розмір фінансових внесків, сплачених виробниками на одиницю або на тонну продукту, що розміщується на ринку, а також інформації про процедуру відбору виконавця послуг з управління відходами.

Також стаття щодо рециклінгу відходів доповнена положеннями щодо забезпечення підготовки до повторного використання, рециклінгу та іншого відновлення, і для дотримання цієї вимоги у випадку, коли це доцільно, забезпечується роздільне збирання відходів. Директива передбачає, що роздільне збирання вводиться принаймні для паперу, металу, полімерів та скла, а з  1 січня 2025 р. і текстилю.

Для України важливо зробити роздільне збирання (сортування у джерела утворення) обов’язковим для громад та громадян. Наразі поступове збільшення охоплення населення системою роздільного збирання ТПВ передбачається в регіональних планах. Проте за відсутності механізму РВВ реалізація на практиці буде відбуватися вкрай повільно. Рамкова директива доповнена вимогою, що відходи, призначені для підготовки до повторного використання та рециклінгу, не повинні спалюватися, за винятком відходів, що утворюються внаслідок операцій з оброблення роздільно зібраних відходів, небезпечні речовини, суміші та компоненти яких повинні бути видалені з небезпечних відходів до або під час утилізації. Крім того Директива 2018/851/ЄC збільшує цілі, встановлені в рамковій директиві щодо підготовки до повторного використання та перероблення відходів, з метою переходу до циркулярної економіки. В новому Законі України «Про управління відходами» прийнятим Верховною Радою України 20.06.2022 р. введено статтю щодо  РВВ. Відповідно, наступним кроком  має бути прийняття  секторальних законів щодо відходів упаковки, електричного та електронного обладнання, батарейок й акумуляторів (проекти яких вже розроблені, і які пройшли певне громадське обговорення). Впровадження на практиці принципу РВВ дозволить акумулювати фінансові ресурси на поводження з відповідними потоками відходів.

Іншим ключовим механізмом який також слід більш активно використовувати для управління відходами є міжмуніципальне співробітництво (в Україні – співробітництво територіальних громад). За кордоном саме завдяки співробітництву муніципалітетів стало можливим здійснення низки доволі витратних інфраструктурних проектів з перероблення відходів. При розв’язанні задач, що виходять за рамки можливостей одного невеликого муніципалітету (наприклад, будівництво станції з перероблення відходів) створюються муніципальні асоціації з сусідніми населеними пунктами. В Україні створено відповідне законодавство щодо співробітництва територіальних громад. Також в рамках проектів міжнародної технічної допомоги, було здійснено декілька пілотних проектів міжмуніципального співробітництва для вирішення проблеми побутових відходів. Більш широко цей принцип буде впроваджуватися в країні під час реалізації розроблених наразі регіональних планів управління відходами, оскільки створення кластерів управління ТПВ передбачає застосування саме цього принципу.

Ще одним механізмом, який особливо є актуальним для управління відходами є державно-приватне партнерство. Приклад європейських країн демонструє ефективне використання цього механізму зокрема щодо  побутових відходів, оскільки існують значні проблеми у цій сфері не в останню чергу через недофінансування сектору. Підсумовуючи слід зазначити, що в українському законодавстві використовуються окремі економічні інструменти, проте їх реалізація обмежена.

Загалом стратегія у сфері фінансового забезпечення управління відходами має зосередитися на таких заходах:

1)       впровадження принципу розширеної  відповідальності виробника за збирання та перероблення своєї продукції після її використання;

2)       зміцнення інституціонального забезпечення державно-приватних форм управління, зокрема  у сфері поводження з відходами.

3)       вдосконалення механізму економічного стимулювання перероблення відходів у тому числі за рахунок впровадження більш широкого кола економічних інструментів;

4)       розвиток регіональних систем управління відходами з використанням механізму співробітництва територіальних громад тощо.

Відділ природно-техногенної та екологічної безпеки

 

к.е.н., докторант Маковецька Ю.М.