З розвитком таксономії господарського простору в Україні об’єктивно виникає необхідність удосконалення методології його ідентифікації. Ідентифікація є окремим видом діяльності, яка орієнтує на визначення рамок процесу, що відслідковується. У нашому випадку це суб’єкт-суб’єктна система функціонування просторового утворення, що функціонує на засадах сталого господарювання. Технологія ідентифікації визначається як комплекс методів, прийомів, дій і процедур, що реалізуються з певними цілями та у певній послідовності. Розглядаючи складний господарський простір країни можна впевнено стверджувати, що технологія ідентифікації для різних утворень буде розрізнятися різним ступенем подробиці. Втім у будь-якому випадку це буде певний комплекс дій, взаємопов'язаних інформаційно, організаційно та технологічно. У цільовому відношенні ідентифікація має комплексний характер, і включає формальну, процесну і інфраструктурну ідентифікацію.

У загальному вигляді процедура ідентифікації господарського простору як системи, складається у вигляді декількох етапів.

По-перше, це формалізація основних понять. Саме виходячи з результатів проблемного аналізу ситуації, формується інтуїтивний опис предметної частини системи, визначаються цілі її функціонування, а також на основі словесного опису, дається її вербальне визначення. Вербальне, чи графічне визначення господарської системи має відповідати загальному рівню поглядів на модель розвитку. У даному разі господарський простір представляється як сукупність відносин, характерних для безлічі суб’єкт-суб’єктних складових. Для такого рівня ідентифікації придатна концепція нечіткої множини. Фактично до складу потрапляють суб’єкти (стейкхолдери), які зорієнтовані на поставлену мету розвитку.

По-друге, у процесі ідентифікації господарської системи визначаються властивості цілісності та емерджентні якості системи, а також рівень її відповідності із макрофункцією. Крім того має визначатися відповідна частина елементів початкової сукупності що виключається із системи та інтерпретується як фактор впливу зовнішнього середовища.

У цілому, господарський простір має ідентифікуватися у термінах формалізованих входів і виходів, як відкрита система, що взаємодіє із зовнішнім середовищем. Такий рівень ідентифікації відповідає теоретико-множинному визначенню абстрактної системи.

По-третє, у процесі ідентифікації має конкретизуватися структура системи, котра орієнтована на виконання основної функції, пов’язаної з досягненням кінцевого результату.

Також слід виділяти етап ідентифікації господарської системи з позиції врахування часового фактору, виявляючи випадковість процесів, запізнення реакцій системи (лагів) тощо. Вказані характеристики ідентифікації є притаманними саме складним динамічним системам, й обумовлюються здебільш поведінковими аспектами проблем розвитку. Тобто господарська система може виконувати свою функцію по-різному, а саме з різною ефективністю, з різними витратами ресурсів, різними технологічними засобами тощо.

Слід окремо відмітити важливість такого методологічного прийому як ідентифікація фазового портрету господарського простору. Хоча на сьогодні ця методологія не дуже є розповсюдженою, втім з урахуванням процесів комп’ютеризації інформативного забезпечення ідентифікації господарських процесів, роль її швидко підвищується. Важливим є те, що спосіб складання фазових портретів відображає деякі закономірності, властиві досліджуваним господарським системам, і дозволяє використовувати його для порівняльного аналізу сталості процесів. Найбільш суттєвим з очікуваних результатів використання такого підходу є можливість передбачення та усунення нестійких автоколивальних та кризових ситуацій при заданих початкових даних та вибір дійсно оптимального варіанту з кількох пропонованих, а також підбір коригувальних параметрів, що виключають виникнення криз.

Дуже важливим етапом у ідентифікації господарського простору є визначення загальної моделі розвитку, оскільки для різних типів обраних моделей технології ідентифікації будуть також різніться. Для умов України на сьогодні найбільш адекватними є мабуть шведська та німецька моделі. Перша, як відомо, виходить з активної соціальної політики, яку проводить держава, метою якої є зниження різниці в рівні життя населення. І тому використовується здебільш податкова система, що дозволяє ефективно перерозподіляти ресурси всередині економіки. Друга модель виходить із досягнення сталого економічного розвитку за рахунок поєднання всіх форм господарської діяльності. Тут держава проводить активну соціальну політику, й акцент робиться на розвитку малого підприємництва.

Україна перебуває у проміжному стані, яке не дозволяє віднести її до жодного типу існуючих господарських систем. Але одночасне суміщення елементів різних типів дає можливість віднести її до перехідної моделі, що знаходиться у стадії становлення, і тому пошук продовжується.

На цьому шляху бажано у першу чергу зосередити увагу на визначенні пропульсивних просторових утворень. Під пропульсивністю розуміється сила розвитку, яка сама рухає вперед суб'єкта-господаря, що володіє нею, а також прискорює розвиток інших, пов'язаних з ним суб'єктів. Тобто «пропульсивність» - це ефект створення сили господарського зростання, що призводить до розвитку всієї сукупності  взаємодіючих  суб'єктів, тобто стейкхолдерів. У даному випадку доцільно запровадили категорію «пропульсивний господарський простір», під яким пропонується розуміти таку соціально-економічну та організаційну систему, взаємодія  елементів якої створює додатковий мультиплікативний ефект та додатковий імпульс розвитку. Головним стає досягнення високих темпів зростання виробництва доданої вартості всередині пропульсивного таксону, значно вищого, ніж у зовнішньому оточуючому господарському середовищі.

Відділ методології сталого розвитку