27 травня 2015 року

13:10:04 27.05.2015 Назад

НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ – ПОСИЛЕННЯ ДІЄВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Безумовна значущість гармонійного усталеного співрозвитку економічної та екологічної сфер суспільної діяльності, на думку доктора економічних наук, професора О.О.Веклич, підтверджується пошуком адекватних цьому стратегій, тактик, механізмів, інструментів, засобів, заходів, а екологозбалансований економічний поступ країн визначається за спеціальними індикаторами і рейтингами.

Учені Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» постійно здійснюють моніторинг дієвості національної екологічної політики, фіксуючи зміни позиції України у відповідних світових рейтингах, зокрема за індексом глобальної конкурентоспроможності, скоригованим на сталість (Sustainability-Adjusted Global Competitiveness Index), та індексом екологічної ефективності (Environmental Performance Index), які репрезентуються на Світовому економічному форумі. Так, за останнім показником наша держава впродовж шести років (2006 – 2012 р.) втратила аж п’ятдесят одну позицію (!) у міжнародному екологічному рейтингу, посівши 102-ге місце серед 132 країн.

Не надто обнадійливими є дані 2014 року, згідно з якими Україні належить 95-те місце серед 117 держав світу, між Зімбабве та Антигуа. Така динаміка зміни позиції у світовому рейтингу виявляє не лише низьку ефективність національної екологічної політики порівняно з іншими країнами, а й недостатню дієвість екологічної, що потребує де-юре і де-факто цілеспрямованих, відповідальних, посилених державних зусиль щодо підвищення їх результативності.

Поглиблено досліджуючи це питання, учені інституту ввели в науковий обіг фахової вітчизняної літератури поняття новітнього індикатора суворості екологічної політики (Environmental Policy Stringency Indicator), розробленого в кінці 2014 року зарубіжними науковцями для 24 країн-членів ОЕСР. Він комплексно враховує прямий та опосередкований економічний вплив дієвості певного набору ринкових і командо-адміністративних інструментів екологічної політики, а саме: екологічних податків на викиди окису азоту, сірки, двоокису вуглецю; податку на пальне; пільгових тарифів для впровадження екологічно дружніх енергозберігаючих технологій; субсидій для впровадження екологічно дружніх технологій; депозитно-заставних регуляторів; установлених граничних розмірів викидів окису азоту, сірки, забруднюючих твердих часток; енергетичних сертифікатів; урядових витрат на науково-дослідну роботу в енергетичній сфері та інших.

Слід наголосити, що завдяки цьому індикатору досягається розуміння відповідальними особами не лише характеристик і особливостей економічного впливу набору ринкових та командо-адміністративних інструментів екологічного регулювання окремо, а й комбінованої дії національної екологічної політики на економічне зростання. Таким чином, індикатор суворості екологічної політики визначає економічний вплив рівня вимогливості, суворості, жорсткості національних екологічних політик цих країн.

Також зарубіжні фахівці здійснили низку кількісних вимірювань для 24 країн-членів ОЕСР (за період 1990 – 2012 р.), обґрунтувавши відповідь на запитання стосовно наслідків макроекономічного впливу вимогливої екологічної політики, зокрема на продуктивність праці. Зміни значення індикатора суворості екологічної політики протягом певного часу порівнювалися з показниками економічної активності компаній виробничого сектору (переважно енергетичного) та перехресно – по досліджувальних країнах. Одержані результати виявили, по-перше, що в усіх 24 державах екологічні політики ставали суворішими після 1990 року. По-друге, найбільш суворих екологічних політик дотримуються в Північних країнах і Нідерландах порівняно з іншими, найслабших – у Греції та Ірландії, а Великобританія та США перебувають на середньому рівні серед країн ОЕСР за цим показником.

Але найвагоміший результат проведеного дослідження на базі індикатора суворості екологічної політики полягає в обґрунтуванні висновку про те, що підвищення жорсткості екологічної політики не перешкоджає зростанню продуктивності. При цьому наголошується, що більш суворі, правильно спроектовані можуть бути корисними для навколишнього природного середовища без будь-яких втрат продуктивності.

Цей висновок є значущим і для українських фахівців, учених, можновладців щодо посилення дієвості та результативності національної екологічної політики, подальшої неухильної, відповідальної та послідовної реалізації її завдань.