17 червня 2015 року

16:49:33 17.06.2015 Назад

ЕКСПЕРТНИЙ КОМЕНТАР ЗАСТУПНИКА ДИРЕКТОРА З НАУКОВОЇ РОБОТИ ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ», ДОКТОРА ГЕОЛОГО-МІНЕРАЛОГІЧНИХ НАУК, ПРОФЕСОРА ЛИЗУНА СТЕПАНА ОЛЕКСІЙОВИЧА 

ЩОДО ПИТАННЯ НАДРОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ: ДОЗВІЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ГЕОЛОГОРОЗВІДУВАЛЬНИХ РОБІТ

На сьогодні в Україні в геологорозвідувальній промисловості фактично сповідується принцип, який був закладений ще в умовах планової економіки. Тобто в межах кожного бюджетного року на проведення геологорозвідувальних робіт виділяється певна сума, на яку повинні бути прирощені запаси корисних копалин за державним замовленням, котре формується відповідними міністерствами. Розвідані родовища в подальшому передаються видобувним компаніям для розробки та експлуатації, і 20% від їх прибутку перераховуються в спеціальний фонд бюджету, знову ж таки, для розвитку геологорозвідувальних робіт. При цьому видобувним компаніям надавалися відповідні дозволи (ліцензії) з правом розробки цих родовищ протягом певного терміну.

Однак починаючи з 2005 року був введений механізм надання права на надрокористування через проведення аукціонів. Суть запропонованого полягала в тому, що окремі геологічні об’єкти оцінювалися за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виставлялися на торги за принципами аукціону і переможцем ставав той, хто запропонував вищу ціну. Водночас залишилася і система державного замовлення. Тобто на сьогодні існує два підходи надання права надрокористування, які фактично виключають один одного.

Система аукціонів на сьогодні має дещо спотворений вигляд. Адже потенційний надрокористувач, який хоче придбати певну площу, повинен звернутися із заявою до відповідного відомства щодо проведення аукціону з цього об’єкта. Виникає просте запитання: з яких джерел такі фірми можуть отримувати інформацію щодо перспективності відповідних площ з тієї чи іншої корисної копалини. Фактично лише Державна геологічна служба за своєю ініціативою повинна виставляти на аукціон підготовані об’єкти, враховуючи при цьому потреби держави та ринку у відповідних корисних копалинах.

Неоднозначним у системі аукціонів залишається місце державних підприємств. Потрапляючи в ринкові форми надрокористування, вони не завжди можуть брати участь у таких конкурсних механізмах відбору, володіючи при цьому високим технологічним та кадровим потенціалом.

Тому, за нашим переконанням, механізм аукціонів потребує суттєвого вдосконалення, насамперед у частині формування переліку об’єктів для продажу у користування. Крім того, важливо, щоб не лише ціна була домінуючим фактором визначення переможця конкурсу. Необхідно також враховувати досвід роботи у цій галузі, а також кадровий потенціал і технічні можливості. Відсутність досвіду геологорозвідувальних робіт, відповідного кадрового потенціалу та технічного забезпечення не дозволяють у подальшому вести фактичну господарську діяльність на придбаних об’єктах. Тому часто на багатьох з них жодні роботи не ведуться, а згодом вони просто перепродаються. Це має серйозний негативний вплив на економіку держави в цілому.

У подальшому ми розглянемо питання ціноутворення для об’єктів, що виставляються на аукціонах. Зазначене є предметом окремого глибокого економічного дослідження.