В умовах тривалого безробіття селян, зменшення рівня їхніх доходів та погіршення соціально-демографічної ситуації особливої ваги для сільської економіки набувають альтернативні види економічної діяльності. Сільський зелений туризм (СЗТ) передбачає надання власниками сільських садиб туристичних послуг – у першу чергу тимчасового проживання й харчування, меншою мірою – організацію та проведення екскурсій, торгівлю предметами художніх народних промислів.

У Європейському Союзі у 2014 р. інфраструктура сільського туризму налічувала 6 млн ліжко-місць у 500 тис. осель, що становило 15% загального житлового фонду ЄС. Разом із супутніми сферами СЗТ забезпечує понад 100 млрд Євро щорічного доходу та 900 тис. робочих місць. Більша частка отриманого від СЗТ доходу надходить до місцевої економіки, складаючи фінансову основу виживання та відновлення багатьох сільських територій.

В Україні у 2014 р. діяльність у сфері сільського зеленого туризму здійснювали 233 фізичних особи-підприємця. Найбільше створених ними садиб функціонувало в Івано-Франківській (163 од.), Львівській (23) та Чернівецькій (15 од.) областях. На території трьох областей кількість садиб не перевищує семи на регіон (Закарпатська – 7 од., Хмельницька та Черкаська – по 5 од.); у решті регіонів розміщено одна-дві садиби, або їх взагалі немає.

Угода про ЗВТ між Україною та ЄС визначає туристичну галузь як генератор економічного зростання і стимулювання економіки, зайнятості та валютних надходжень, що підтверджують досвід функціонування індустрії туризму в різних країнах світу і численні наукові дослідження.

Проект Єдиної комплексної стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій України на 2015–2020 роки СЗТ також визнає одним із перспективних напрямів забезпечення сталого розвитку села та розв’язання соціально-екологічних проблем. Надання послуг сільського зеленого туризму регулює Закон України «Про особисте селянське господарство» №742-IV від 15.05.2003, який не відносить таку діяльність до підприємницької та дозволяє особистим селянським господарствам надавати відповідні послуги без створення юридичної особи. Ця норма Закону є подібною до чинних у багатьох країнах Європи (Польщі, Румунії, Угорщині) та суттєво полегшує туристичну діяльність сільських осель, однак потребує широкого роз’яснення серед сільських мешканців, які можуть надавати послуги зеленого туризму. На регіональному та локальному рівнях таку роботу мають проводити дорадчі служби.

Регіональна стратегія розвитку малих фермерських господарств має включати механізми їхнього мікрокредитування для облаштування сільських садиб зеленого туризму та туристичного простору за умов фінансової співучасті громад. З огляду на процеси децентралізації влади в Україні та керуючись досвідом функціонування європейської програми LEADER, доцільно створити єдиний фонд фінансування локальних проектів сільських громад, у т.ч. проектів СЗТ.

Функцією місцевої влади є надання консультаційної допомоги та забезпечення взаємодії з власниками сільських садиб зеленого туризму, а також їх асоціаціями, організація еколого-освітніх програм для дітей і молоді на базі туристичних об’єктів. Створення кластерів туристично-рекреаційних закладів та облаштування належної інфраструктури для їх функціонування передбачають залучення інвестицій для будівництва й відновлення інженерної, транспортної, комунальної сфери сільських територій і стимулювання розвитку суміжних галузей.

Коментар підготовлено у відділі соціоекологічних проблем сталого розвитку (автор – к.соц.н., с.н.с. Ільїна М.В.)