Упродовж останнього десятиріччя триває тенденція зменшення використання обсягів водних ресурсів як у промисловості, так і Україні загалом. Незважаючи на те, що оцінка даних щодо забору води промисловими підприємствами в цілому свідчить про його скорочення, це не є показником раціональності водокористування, оскільки періодично спостерігається зростання частки непродуктивних втрат води під час транспортування (12–16 %).

Найбільш ефективними шляхами вирішення проблеми запобігання забрудненню водоймищ поверхневим стоком є його повторне використання в системах технічного водопостачання промисловості. Це часто буває й економічно вигіднішим, оскільки зменшується споживання природної (свіжої) води. Тобто із зростанням промислового виробництва відбуватиметься збільшення обсягів водопотреб, проте із запровадженням систем багаторазового використання води, а також маловодоємних і безводних технологій можлива стабілізація (або зменшення) споживання свіжої води.

Україна відзначається надмірним водоспоживанням, високим рівнем водоємності ВВП національної економіки, який у 2 рази перевищує загальносвітовий рівень та у 3–7 (а то й 11) – розвинених європейських держав. Згідно з валовою доданою вартістю у промисловості (добувній і переробній) 2014 року водоємність ВВП галузі становила 16,5 л/грн. або 196,4 м3/1000 дол. США, тобто цей показник перевищує загальнонаціональний в 1,85 разу. У промисловості ситуація варіюється залежно від галузі: найбільш водоємними залишаються електроенергетика, нафтохімія, металургія і деревооброблення.

У процесі виробництва продукції промислові підприємства використовують воду і, відповідно, отримують доходи. Доцільно звернути увагу на те, яку частку становить рентна плата за спецводокористування в кінцевій вартості виробленої продукції. У металургії це можна розглянути на прикладі виробництва сталі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яке використовує воду з Дніпра (канал Дніпро–Кривий Ріг). Збір за спеціальне використання води в цьому водозаборі дорівнює 33,92 грн/100 м3. Згідно з даними 2014 року на частку плати за спецводокористування в кінцевій вартості продукції припадає лише 0,3 %, тоді як у США – 2,23, Франції – 4,01, Великобританії – 7,57%. Порівняння наведених даних свідчить про наявність можливостей для збільшення частки плати за спецводокористування в кінцевій вартості виробленого продукту в Україні.

Для виготовлення сталі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» 2014 року використало 48,4 млн м3 води, що складає 1 % від її забору промисловістю загалом та 7,98 % – чорною металургією. Відтак об’єми використання води є значними, а виплати за водокористування – низькими.

Через відсутність технологій подальшої переробки сталі Україна втрачає суттєву частину доданої вартості продукту* (близько 50–70 дол. США/т) та значні кошти від низької частки рентної плати за спецводокористування в кінцевій вартості виробленого продукту (майже 2–4%).

Сучасна тарифна політика не спроможна повністю відобразити у зборах за спеціальне водокористування рентну складову і не є ефективною з фіскального та стимулюючого до водозбереження погляду. Також важливим є той факт, що в різних галузях промисловості вода відіграє роль допоміжного фактора при виробництві продукції (чорна і кольорова металургія, машинобудування, текстильна промисловість та ін.), а в інших – є основною складовою виробленого продукту (пива, безалкогольних напоїв, розливу мінеральних вод та ін.).

Отже, підвищення ціни водних ресурсів через оподаткування об’єму забраної води, що використовує підприємство, спонукатиме до збільшення продуктивності використання водоресурсного капіталу через дію потужного економічного стимулу щодо зростання ефективності використання водних ресурсів, зокрема, через запровадження технологічних інновацій та зменшення водомісткості промислового виробництва.

* Ринок сталі 2012 та оцінка перспектив розвитку галузі [Електронний ресурс] / Компанія Baker Tilly Ukraine. – Режим доступу: http://www.bakertilly.ua/media/UKR_Steel_2012.pdf.

Ольга Яроцька,

с.н.с. відділу економічних проблем водокористування,

кандидат економічних наук