19–21 жовтня 2016 року провідний науковий співробітник відділу економічних проблем водокористування ДУ ІЕПСР НАН України, д.е.н., с.н.с. Сундук А.М. та старший науковий співробітник к.е.н., с.н.с. Рижова К.І. взяли участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Глобалізаційні виклики розвитку національних економік», присвяченої 70-річчю Київського національного торговельно-економічного університету.

У рамках виступу з доповіддю «Водне підприємництво України в умовах глобальних трансформацій» акцентовано увагу на тому, що, враховуючи вартісні характеристики як базис, в Україні наявні значні перспективи для розвитку різних форм водного підприємництва. Зважаючи на зростаючий дефіцит водних ресурсів, набули поширення капіталовкладення у розвиток водної індустрії. Крім дефіцитності цього виду ресурсів, основними причинами, котрі спонукають здійснювати інвестиції, є такі: постійне підвищення вартості водних ресурсів, нерівномірний територіальний перерозподіл останніх, їх вагома інтегрованість до економічних систем та інші.

Одним з різновидів інвестицій у водний сектор є капіталокладення у сферу управління водними активами. Так, на глобальному рівні можна виділити низку гравців-керуючих компаній, які оперують правами на водні активи. Такими керуючими компаніями є, зокрема, Guggenheim Funds Investment Advisors LLC, Pictet Funds GmbH, Invesco PowerShares Capital Management LLC, BlackRock Asset Management Ireland LLC, Calvert Investments та ін. В їх структурі є окремий підрозділ, що координує розвиток водної індустрії. Як узагальнюючий результат діяльності підроділу, формується індекс активності.

На нашу думку, Україна повинна активно використовувати можливості співпраці з цими компаніями для формування своєї частки і внеску в операційні процеси роботи з водними ресурсами. Один із варіантів такого партнерства є позиціонування вітчизняного водно-ресурсного потенціалу у системі європейського водного простору. Україна є транзитною державою і щодо водних ресурсів. В цьому її унікальність, яку на основі міжнародного інструментарію управління можливо трансформувати в конкретні результати.

Показано, що з питаннями інвестицій тісно пов’язуються процеси капіталізації водних ресурсів. Логіка дій у цьому напрямі така: економічна оцінка ресурсу встановлення прав власності на нього та правомочностей їх використання формування й випуск цінних паперів на основі використання природного капіталу та його властивостей (тобто сек’юритизація ресурсу) ефективне управління цими активами через корпоративні форми менеджменту та інші, характерні для ринку формування потоків фінансових ресурсів.

Відповідно до запропонованої схеми, важливою передумовою проведення капіталізації є оцінка вартості того об’єкта, що буде задіяний. Адже без розуміння реальної вартості неможливо здійснити адекватне збільшення його капіталу.

Значні перспективи має і державно-приватне партнерство (ДПП). Щодо українського досвіду, то Міністерство економічного розвитку і торгівлі України займає активну позицію щодо цього питання. За інформацією установи відносно стану здійснення ДПП в Україні на 2014 р. реалізовувалися 243 проекти (210 договорів концесії, 33 договори про спільну діяльність). Подається перелік галузей, в яких ці проекти реалізовуються. Важливим є той факт, що у сфері водних ресурсів проекти ДПП знайшли можливість свого відображення. Зазначено про те, що 79 проектів (32,5% від укладених угод) проводяться у сфері збору, очищення та розподілення води. 1 проект реалізується у галузі забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем. В Україні є численні приклади започаткування концесій для різних сфер ВГК.

З питаннями вартісних характеристик та водного підприємництва безпосередньо пов’язані проблеми активізації й ефективного використання економічних механізмів регулювання.

Основним напрямом вдосконалення економічного механізму регулювання водокористування є модернізація існуючих регуляторів, що здійснюється одночасно з розробкою і впровадженням у практику нових ринкових інструментів. Крім того, вдосконалення економічного механізму вимагає поліпшення структури управління водним господарством, яка забезпечує прозорість фінансових потоків, зростання ролі цільових фондів, що можливо лише на басейновому рівні.