Потужні природно-ресурсні комплекси в Україні мають вагомий реальний та прихований потенціал розвитку, хоча використовується він не повною мірою та неефективно, що обумовлено низкою причин. Якщо проаналізувати досвід Польщі або Німеччини, то їх природний потенціал значно менший, проте ефект від його залучення та впровадження в економічну сферу досить високий. Крім того, на етапі становлення і розвитку природно-ресурсних відносин важливою є чітка державна політика, спроможна формувати та регулювати точки контакту і взаємодії між природними ресурсами й економічною сферою. Необхідність вирішення цієї проблеми зумовлює актуальність досліджень, спрямованих на пошук і розробку засад функціонування господарських систем на базі природно-ресурсних комплексів.

Як свідчить проведене дослідження, для України характерні вагомі параметри природного потенціалу при незадовільних показниках його використання. Сировинна орієнтація національної економіки поглибила залежність темпів соціально-економічного піднесення від кон’юнктури на світових ринках мінеральної сировини, продуктів її первинної переробки, сільськогосподарської продукції, насамперед зернових. Прикметною ознакою зазначеного є непрозорі відносини у господарських системах, сформованих на основі природно-ресурсних комплексів, що призвело до неадекватного перерозподілу відповідної ренти у наступних фазах природокористування. Крім того, такі комплекси стали ресурсною базою розвитку вертикально інтегрованих підприємницьких об’єднань і важливою передумовою формування монополістичного капіталу. Внаслідок цього та через дію інших факторів так і не забезпечено належного впливу природно-ресурсних комплексів на функціонування господарських систем як на рівні держави, регіонів, так і територіальних громад.

Для вирішення поставлених завдань щодо вивчення засад функціонування господарських систем на базі природно-ресурсних комплексів необхідно уточнити зміст основних термінів. У змістовному сенсі нами вдосконалено дефініцію поняття природно-господарська система, котра, на відміну від існуючих, розглядає таку систему як відносно відособлену частину території зі специфічними, значною мірою однорідними природними умовами природокористування і цілісною просторовою організацією виробництва та розселення.

З методологічного погляду для вирішення питань взаємодії природно-ресурсних комплексів і господарських систем сформована структурна модель природно-господарської системи, яка передбачає виділення організуючих підсистем, центрів тяжіння і забезпечуючи підсистем. Важливу роль відіграють центри тяжіння, зокрема фінансово-економічні, що концентрують капітал. Зазначимо, що в Україні можливо виділити низку центрів, здатних стимулювати розвиток. Крім великих міст, такими можуть бути і точки концентрації потужних підприємств чи філіали транснаціональних корпорацій. Діяльність останніх в Україні представлена такими міжнародними компаніями як Coca-Colа, Unilever, ProcterandGambleта інші.

Оцінено вплив системних ефектів функціонування господарських систем (земельних, водних, лісових) на розвиток національної економіки за допомогою багатофакторного аналізу, який виявив, що протягом досліджуваного періоду відбувався екстенсивний тип розвитку шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Стосовно земельних ресурсів у зазначеному контексті склалась ситуація, в якій регіони з низькою часткою сільськогосподарських угідь селянських (фермерських) господарств та громадян, наданих для ведення товарного виробництва, у загальній площі таких земель мають найвищий ступінь їх розораності і виснаження як відновлювального природного ресурсу.

З метою побудови дієвої моделі функціонування природних комплексів і господарських систем систематизовано методи управління останніми на базі природно-ресурсних комплексів. Зважаючи на трансформації, що відбуваються, сформовані підходи становлять основу, а надбудову, здатну поліпшити параметри функціонування, – нові методи, значною мірою імплементовані зі світової та європейської управлінської практики, відображеної, зокрема, у директивах ЄС. Сьогодні серед комплексу методів управління особлива роль відводиться засобам стимулювання, спрямованих на впровадження нових технологій та ощадного ставлення до природних ресурсів. Набуває розвитку ринковий механізм природоохоронної діяльності, який передбачає застосування екологічних субсидій, позик, податків.

У дослідженні реалізовано системний підхід до регулювання просторового розвитку господарських систем на основі природно-ресурсних комплексів. Показано, що системний аналіз є найбільш об’єктивною базою ухвалення управлінських рішень.

Також визначено поточний комплекс проблем у цій сфері та сформовано вектори їх вирішення. Так, щодо земельних ресурсів упродовж тривалого періоду спостерігається підвищення рівня капіталізації аграрного сектору за рахунок нарощення посівних площ експортоорієнтованих сільськогосподарських культур і тих, які є сировиною для виробництва енергетичних матеріалів, що призводить до подальшого виснаження найбільш родючих сільськогосподарських угідь. Водокористування характеризується неадекватними ціновими характеристиками. Для дослідження параметрів такого явища було розраховано показники кластеризації регіонів України за критерієм фіскальної паритетності регулювання використання й охорони водних ресурсів, які виявили значні територіальні розбіжності, що не завжди корелює зі встановленими нормативами для поверхневих і підземних вод. Це є підставою для трансформації відповідної системи фіскального регулювання у зазначеній сфері. Також розраховано параметри розвитку лісогосподарських систем України та її регіонів з формуванням пріоритетних напрямів щодо поліпшення поточних характеристик. Переформатування інституціонального забезпечення підприємницької діяльності у лісовому секторі національної економіки можливе за наявності сучасної системи еколого-економічного регулювання, яка упереджуватиме прояви виснажливого лісокористування ймовірність якого значно зросте в умовах інституціоналізації організаційно-правових форм приватного підприємництва та стимулюватиме комплексне використання наявного лісоресурсного потенціалу.

Сформульовано інноваційний концепт розвитку господарських систем на базі природно-ресурсних комплексів (земле-, водо- і лісогосподарських) з урахуванням наслідків глобальної рецесії на сировинних ринках, що передбачає диверсифікацію інституціональних форм господарського освоєння природно-ресурсного потенціалу, джерел і методів інвестиційного забезпечення реалізації природоохоронних проектів та диференціацію інструментів фіскального регулювання природокористування.

Особливу увагу приділено процесам децентралізації сфери природних ресурсів, котрі є важливим фактором піднесення як держави в цілому, так і місцевих громад та дають змогу забезпечити стале функціонування на різних рівнях. Крім того, для місцевих громад природно-ресурсний потенціал доцільно розглядати як територіальний стимулятор розвитку, здатний вагомо каталізувати місцеві переваги з їх подальшою трансформацією в чинники зростання.

За умови потужних місцевих громад формуються потенційні можливості реалізації проектів державно-приватного партнерства. Згідно з інформацією Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за станом на 1 серпня 2016 р. на засадах державно-приватного партнерства реалізується 185 проектів, з яких значна кількість стосується природних ресурсів. Зокрема, лише сфера збору, очищення та розподілення води формує 20 % усіх проектів.

У контексті імплементації європейського досвіду наголошено на можливості впровадження інтегрованого управління природними ресурсами. А це, у свою чергу, має поліпшити їх характеристики та ефективну взаємодію з економічною системою.

Особливу увагу акцентовано на можливості використання нового інструментарію регулювання, здатного через залучення ресурсів до сфери ринку позитивно вплинути на освоєння природно-ресурсного потенціалу. Йдеться про такі механізми, як капіталізація активів і сек’юритизація. Важливу роль відведено екологічному підприємництву.

Дослідження сформованих і впровадження нових механізмів та інструментів пролонговані у межах наукової роботи «Фінансово-економічні засади регулювання природокористування», метою якої є забезпечення відповідного механізму в умовах поглиблення інституціональних перетворень у природно-ресурсному секторі національного господарства.

Відділ проблем економіки земельних і лісових ресурсів