24 квітня 2017 року

16:27:31 24.04.2017 Назад

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Як свідчить досвід, сьогодні можна спостерігати тенденції поступового наближення сфери природокористування до стану широкого використання сучасних ринкових методів регулювання, або кола природокористування (natural resources using cycle, NRUC) до ринкових процесів (market processes cycle, MPC). За таких умов шляхи гармонізації природно-ресурсних відносин, так би мовити, економізуються, тобто адаптуються до ринкового середовища. Саме у цьому сенсі перспективним є використання фінансово-економічних важелів регулювання природокористування з метою отримання значного стимулюючого ефекту.

Особливо корисний цей досвід є для України, де вже є позитивні приклади впровадження засад регулювання, які, однак, не повною мірою розкривають свій потенціал та ефективність через вплив інших факторів. Необхідність широкого використання фінансово-економічного регулювання природокористування в умовах поглиблення інституціональних перетворень у природно-ресурсному секторі національного господарства зумовлює актуальність проведення досліджень в таких напрямах:

•        досягнення комплексного ефекту відтворення територій;

•       поліпшення характеристик споживання природних ресурсів шляхом урахування їх потенційної вартості при залученні їх до ринкових процесів;

•    формування позитивних ефектів у контексті визначення шляхів інтеграції інструментів бізнес-середовища до сфери природних ресурсів;

•   стимулювання розвитку процесів природокористування з використанням системного підходу та орієнтацією на отримання синегетичного ефекту.

Звичайно, що з погляду визначених позицій, виникає необхідність корекції системи природокористування, а саме впровадження інноваційної парадигми його фінансово-економічного регулювання. Сутність цієї парадигми полягає у переході від розгляду природокористування як сфери інтересів споживання природних ресурсів у виробництві до широкої інтеграції природно-ресурсної діяльності в ринкові процеси, на засадах активного застосування всього спектра інструментів регулювання, заснованих на вартісних характеристиках, з метою досягнення ефекту комплексного відтворення територій загалом. Саме такий підхід значно підвищує значущість використання фінансово-економічних методів природокористування. Таким чином виникає об’єктивна необхідність зосередження уваги на проблемних аспектах методологічного змісту з приводу визначення сутнісних ознак категорії фінансово-економічного регулювання. Ключовим стає питання локалізації цієї функції в координатах полюсів впливу, основний серед яких – простір співвідношення глобальних та внутрішніх процесів. Дія останніх, безумовно, передбачає формування особливого профілю регулювання з визначенням його функціональних меж.

Оскільки засади регулювання характеризуються тим, що наслідки їх застосування не є односпрямованими, а безпосередньо чи опосередковано торкаються і суміжних сфер, то значення фінансово-економічного регулювання слід диференціювати з позицій прямого (direct impact, DI) та наслідкового впливу (result impact, RI). Такий підхід передбачає зосередження уваги на: визначенні якості фактору гарантування сталості розвитку; забезпеченні процесу природокористування фінансовими ресурсами; наближенні фактичних параметрів до порогових значень; визначенні напряму наближення природних ресурсів до зони ринку; забезпеченні трансформації державної політики регулювання у руслі посилення фінансово-економічного чинника, як стимулятора розвитку ініціатив місцевих громад. У такому випадку архітектоніка сталого територіального природокористування базуватиметься на комплексі управлінських рішень у межах територіальних природно-господарських систем, де головна роль відводиться механізмам проектного фінансування територіального розвитку та структурного управління фінансовими активами. Характерною ознакою архітектоніки такого типу є забезпечення зв’язків між важливими структурними елементами – природними ресурсами та проектами сталого розвитку територіальних природно-господарських комплексів.

Схема формування фінансово-економічного регулювання природокористування повною мірою розкривається саме в рамках організації територіальних природно-господарських комплексів, оскільки передбачається можливість ретельного відстеження результатів управлінських рішень щодо забезпечення трендів розвитку територіальних кластерів природно-ресурсного типу.

Зважаючи на територіальні ознаки, регулювання може стимулюватися політикою децентралізації, котра безпосередньо стосується сфери природних ресурсів. Крім того, природно-ресурсний потенціал доцільно розглядати як територіальний стимулятор розвитку місцевих громад, здатний каталізувати місцеві переваги з їх подальшою трансформацією в чинники зростання. У контексті децентралізації важливу роль відіграють процеси локальної акумуляції і депонування фінансових ресурсів, коли більша частина надходжень від територіального використання природних ресурсів має залишатися на місцях з метою підтримки й розвитку інфраструктурних об’єктів.

Таким чином, можна констатувати, що концептуальна схема фінансово-економічного регулювання природокористування повинна базуватися на застосуванні процесного підходу із визначенням трьох функціональних блоків. Основним завданням першого блоку є формування стратегічних пріоритетів, другого – налагодження прийнятного функціонування інформаційних потоків, їх обробка, третього – забезпечення прямого впливу на ситуацію з подальшим контролем за її перебігом. Для забезпечення останнього доцільно у посткоригуючому (наслідковому) просторі визначати механізм підтримки управлінських рішень (МПУР). Він дає змогу мінімізувати ризик несприятливого сценарію розвитку подій у межах об’єкта управління, коли, після активізації управлінських рішень відразу або певний проміжок часу, ситуація може повернутися на попередній рівень або взагалі вийти з-під контролю і не відповідати системі наявних порогових значень.

Зазначені концептуальні аспекти фінансово-економічного регулювання природокористування орієнтують на формування сприятливих передумови для реалізації оновленої управлінської функції щодо раціонального використання національних природних ресурсів, забезпечення відповідного рівня контролю за інформаційними потоками у цієї сфері, з урахуванням фактору їх циркуляції в межах системи екзо- та ендогенних просторів та забезпечення сталого розвитку територіальних утворень в умовах децентралізації системи врядування загалом.

 

І.К.Бистряков, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу комплексної оцінки та управління природними ресурсами ДУ ІЕПСР НАН України, доктор економічних наук, професор;

А.М.Сундук, завідувач відділу проблем економіки земельних і лісових ресурсів, доктор економічних наук, старший науковий співробітник.