30 червня 2017 року

10:31:21 30.06.2017 Назад

БАЗОВІ ПОЛОЖЕННЯ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ У ПРИРОДНО-РЕСУРСНОМУ СЕКТОРІ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

Враховуючи вагомий рівень інтегрованості природно-ресурсного потенціалу до основних сфер розвитку, його основні характеристики локалізуються і значною мірою визначаються змінними і турбулентними тенденціями, які неможливо врахувати і скоригувати, дотримуючись консервативних управлінських підходів. Шляхом вирішення подібної ситуації є використання існуючих (які себе добре зарекомендували) та розробка нових підходів, здатних забезпечити прийнятне позиціонування природних ресурсів у контексті поточних тенденцій. Враховуючи вагомий рівень впливу ринкового середовища, доцільним вбачається потенціал і можливості фінансово-економічного регулювання, яке, маючи значний досвід стимулюючого впливу, оперує широким комплексом засобів для поліпшення параметрів природокористування. Разом з тим, зазначимо, що фінансово-економічне регулювання може генерувати позитивні ефекти тільки за умови належного інституціонального забезпечення.

У контексті проведеного дослідження проведено оцінку змістовних характеристик понять інституціонального забезпечення та інституціонального перетворення. Визначено їх особливості щодо сфери використання природних ресурсів та можливостей фінансово-економічного регулювання.

Досліджені структурні і функціональні особливості інституціональних перетворень. Завдання і структуру інституціональних перетворень у природно-ресурсному секторі національного господарства досліджуємо за підходом неоінституціоналізму, вважаючи діяльність і поведінку окремого індивіда, його взаємодію з інститутами і організаціями під впливом формальних прав і неформальних обмежень основою інституціонального розвитку суспільства та економіки у частині відносин «людина – природа – суспільство».

У природокористуванні, ураховуючи як специфіку й роль природно-ресурсного потенціалу, так і наведені принципи інституціональних трансформацій (відповідно до неоінституціональної теорії), суб’єкт-об’єктні відносини слід вважати надскладними, що ускладнює, або й унеможливлює забезпечення достатнього рівня ймовірності прогнозування їх розвитку. Зазначене зумовлює необхідність системного підходу й максимально можливого за існуючих умов упорядкування структури інституціонального забезпечення регулювання й управління природокористуванням на всіх етапах суспільного розвитку.

Досліджені характеристики сучасного стану інституціонального забезпечення перетворень у сфері використання земельних ресурсів. Визначено проблемні моменти інституціонального середовища у сфері земельних ресурсів. Сформовано систему факторів, які обумовлюють подібний стан. Виходячи з цього, пропонуємо модель загального розвитку інституціонального середовища у сфері земельних ресурсів та землекористування в Україні, яка передбачає виділення таких блоків, як земельна політика, інституціональне середовище, управління земельними ресурсами та землекористуванням, підсистема регулювання земельних відносин, підсистема планування землекористування, підсистема адміністрування землекористування.

Крім того, для оцінки інституціонального забезпечення існуючої системи управління земельними ресурсами в Україні використано методику Land Governance Assessment Framework. Результати показали, що стан земельної політики у галузі земельних відносин та галузі використання та охорони земель оцінюється експертами  як недостатньо задовільний і оцінюється в межах 45-54 %. Значно гірша ситуація щодо механізмів реалізації земельної політики. Тут забезпечення складає 31 % і стан оцінюється як незадовільний. Стан інституціонального забезпечення регулювання (адміністрування) земельних відносин та організації використання та охорони земель дещо коливається, однак оцінюється як недостатньо задовільний і  незадовільний (забезпечення складає в межах 34-57 %). Проведено SWOT-аналіз сучасного стану інституціонального забезпечення.

Для покращення інституціонального забезпечення перетворень у сфері використання земельних ресурсів сформовано ряд новацій до Проекту «Середньострокового плану пріоритетних дій Уряду до 2020 року» у розділі «Земельна реформа».

Досліджено характеристики сучасного стану інституціонального забезпечення перетворень у сфері використання лісових ресурсів. Визначено проблемні моменти інституціонального середовища у сфері лісових ресурсів. Сформовано систему факторів, які обумовлюють подібний стан. Проведено SWOT-аналіз сучасного стану інституціонального забезпечення.

З точки зору формулювання системи базових положень інституціональних перетворень в лісовому секторі національного господарства слід відзначити нагальну необхідність визнання пріоритетними напрями природоохоронного та соціально спрямованого лісокористування. Це вимагає поступового збалансування як в регіональному плані, так і стосовно діяльності місцевих територіальних громад.

Крім того, конкретною вимогою сучасного соціально-економічного становища є більш широке залучення до економічних відносин лісів соціального і природоохоронного призначення як виробників екосистемних послуг, яким властива певна споживча вартість, що має принаймні покривати витрати, пов’язані з благоустроєм вказаних насаджень, а в перспективі – приносити певні прибутки.

Визначено особливості інституціональних перетворень у умовах децентралізації. Показано, що політика децентралізації формує комплекс стимулюючих факторів впливу щодо можливості і потенціалу використання принципів фінансово-економічного регулювання.

При розробці інструментів розвитку специфікованих інституційних структур в якості фокусу обрана група інституційних інструментів. Узагальнення отриманих в даному дослідженні положень і висновків дозволило запропонувати наступні інструменти розвитку специфікованих структур через призму корпоративізації, що представлено схематично у контексті “Ради із розвитку”. Цей інструмент орієнтований на досягнення наступних цілей: узгодження інтересів суб’єктів інституційної структури, представництво спільних інтересів в органах державної влади, територіальної громади; підтримка функції розвитку системної якості зв’язків; відбір ефективних форм контрактів і дифузія їх в зоні розвитку структури; проведення рейтингової оцінки результатів діяльності господарюючих суб’єктів; розробка програм розвитку специфікованої інституційної структури і пропозицій щодо зміни реалізованої економічної політики.

 

Відділ проблем економіки земельних і лісових ресурсів