У ХХІ столітті акцент з промислового (сировинного) використання лісів зміщується в бік біосферного, тому їх сировинна функція втрачає своє домінуюче значення і першорядними стають несировинні функції, тобто невиробничі цикли. Останні, засновані на таких формах лісокористування, як рекреаційне, захисне, побічне, мисливське, підсобне тощо, забезпечують значно вищий рівень доходів, ніж виробничо-технологічний цикл, зберігаючи при цьому лісові екосистеми. У науковій літературі навіть виник термін постіндустріальний ліс та відповідне йому мультифункціональне лісокористування, що означає розширене відтворення не лише деревини, а й усіх невагомих корисностей лісу, щодо яких існує платоспроможний попит суспільства. Крім цього, теоретично лісівники вже сформували наступний етап розвитку лісового господарства, котрий передбачає покращення властивостей лісів, що забезпечують економічні та екологічні вигоди для населення. Відповідно до викладеного вище можна констатувати, що економічний розвиток лісового господарства повинен чи перебуває згідно з умовами на етапі переходу від модернізації та ініціації експортноорієнтованого зростання до стадії стимулювання прискореного розвитку (згідно з теорією В.М. Полтеровича), або зі стадії, котру рухають фактори, до тієї, що рухають інвестиції та інновації (за М. Портером). Відтак кожній стадії відповідатиме власний тип територіальної організації лісогосподарської діяльності, а також набір методів і цільових установок залежно від природних, соціально-економічних, історичних умов, матеріально-технічної бази, кінцевої продукції (послуги), конкурентоспроможної на світовому ринку, та циклу, що становить її основу.

Виходячи із вище, наведеного формування і розвиток лісового господарства відбуватимуться через досягнення конкурентних переваг і спеціалізацію, а не шляхом дублювання того, що вже існує в інших регіонах. Зазначене потребує варіантного аналізу імовірних трансакційних ланцюжків з метою їх раціоналізації, чому на практиці перешкоджає низка причин.

По-перше, такі ланцюжки до виходу на ринок більш тривалі у часі, що не відповідає технології виробництва, й ускладнюються інфраструктурними чинниками, особливостями законодавчої та нормативно-правової бази, усталеними неформальними зв’язками, обмеженістю вільного доступу до ринку.

По-друге, на кожній ланці трансакційного ланцюжка здійснюється спроба привласнити й використати частину ренти на покриття своїх нераціональних затрат, які жодним чином не включають добровільну екологізацію виробництва.

По-третє, у перехідній економіці занадто високі трансакційні втрати, зокрема неплатежі споживачів, несумлінність постачальників та посередників. До таких належать закупівлі деревообробними й целюлозно-паперовими підприємствами сировини, обладнання та напівфабрикатів за кордоном.

Тому сьогодні винятково актуальною проблемою лісогосподарського виробництва є започаткування досить важкого і довготривалого процесу переорієнтації всіх учасників (структурних ієрархічних ланок) лісового комплексу на психологічний пріоритет охорони, захисту та відтворення лісових ресурсів порівняно із заходами щодо їх використання (експлуатації). Складність цього завдання полягає в об’єктивній неможливості швидко подолати неприбутковий характер таких заходів традиційними фінансово-економічними методами.

Д.е.н., професор Лицур І.М., провідний економіст Бондар Л.В.,

відділ комплексної оцінки та управління природними ресурсами