Формування цільових орієнтирів соціально-екологічних імперативів сталого розвитку сільських територій має за мету визначення перспектив удосконалення політики сільського розвитку України в умовах децентралізації влади та посилення уваги суспільства до екологічних проблем. Такі перспективи впровадження соціоекологічних імперативів в Україні спираються на ґрунтовний аналіз соціально-економічного середовища різних країн світу та місця нашої країни у глобальному просторі.

Найбільш актуальними цільовими орієнтирами для сталого розвитку територій, зокрема сільських, є такі.

1. Суспільний запит на швидкі та ефективні зміни в економіці з метою її стабілізації та створення умов для прискореного зростання.

Становлення суспільства, зорієнтованого на формування самодостатніх та незалежних територіальних громад, є неможливе без формування цінностей особистісної свободи політичної (участь у виборах, громадсько-політичному житті), економічної (підприємницька діяльність), творчої (мистецтво, наука) свободи, соціальної довіри, солідарності, гуманізму, справедливості, чесної конкуренції, здатності досягати компромісних рішень, бути відкритим до обговорення проблем з орієнтацією на їх розв‘язання. Створення умов для самореалізації особистості є однією з передумов забезпечення швидких, ефективних змін в економіці та її прискореного зростання. Самореалізація особистості постає як складова розбудови та принцип функціонування економіки знань, розвитку і ефективного використання людського капіталу. З її допомогою суспільство здатне оптимальним реагувати на виклики часу, причому на засадах інноваційності, економічної доцільності, соціальної відповідальності та гуманізму.

2.      Готовність різних соціальних верств до впровадження науково-технічних, економічних та соціальних інновацій, панування переконання в необхідності інноваційних перетворень як головного чинника сталого розвитку.

Важливою складовою інноваційного розвитку має стати не лише державна підтримка наукових досліджень, але й відкритість громад до інноваційних перетворень. Для формування готовності суспільства до реалізації стратегії, яка має забезпечити суттєве зростання української економіки за рахунок використання науково-технічних розробок та інновацій, необхідні: побудова ефективної системи взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери; створення та розвиток інституційного забезпечення інноваційного розвитку на всіх територіальних рівнях та розбудова інноваційної інфраструктури регіонів і територій; удосконалення нормативно-правового регулювання впровадження інновацій; формування соціальних навиків концентрації фінансових та інтелектуальних ресурсів для реалізації визначених пріоритетів інноваційного розвитку; створення умов для зростання науково-технічного потенціалу; формування позабюджетних джерел підтримки інноваційної діяльності; законодавче врегулювання спільного інвестування, зокрема із залученням ресурсів об‘єднаних територіальних громад; стимулювання, зокрема через податкові преференції, кооперації науки і виробництва, а також механізмів підтримки науково-технічної діяльності на локальному рівні; підтримка малих підприємств, що впроваджують інновації.

3.      Усвідомлення всіма верствами населення потреби у докорінних змінах в аграрній політиці.

Докорінні зміни в аграрному секторі неможливі без усвідомлення пересічним мешканцем села потреби у цих змінах. Таке усвідомлення потребує широкої інформаційної кампанії у національних та регіональних ЗМІ, роз‘яснювальної роботи з боку представників місцевої влади, інформаційної співпраці між громадами, організації дорадчих служб та їх тісної взаємодії з членами територіальної громади, поширення позитивних наслідків перетворень в агросекторі, сприяння усвідомленню сільськими мешканцями того, що зміни в агросекторі позитивно вплинуть на якість життя у селі.

4. Домінування ідей екологічного орієнтованого виробництва та дотримання принципів зеленої економіки.

Для забезпечення сталого розвитку необхідні розробка на¬ціо¬нальної концепції переходу до зеленої економіки, створення сприятливого інвестиційного клімату, активізація міжнародних економічних зв’язків для поглиблення інноваційно-інвестиційної співпраці. Важливими є підвищення екологічної свідомості населення, формування сучасної моделі споживання, створення необхідних правових, організаційних, фінансових, матеріальних умов для забезпечення людського розвитку. Формування сучасної природоохоронної інфраструктури, удосконалення систем моніторингу за рівнем техногенного навантаження на екосистеми, технологічна модернізація, контроль за дотриманням екологічних стандартів, створення комплексної систем переробки та утилізації побутових відходів є також ключовими завданнями для поширення екологічного орієнтованого виробництва та дотримання принципів зеленої економіки.

5. Поширення у суспільній свідомості цінностей чистого довкілля та збереження навколишнього природного середовища.

Поширення у суспільній свідомості цінностей чистого довкілля потребує екологічної освіти громадян впродовж всього життя, формування у суспільстві нетерпимості до порушень екологічних прав, заохочення та стимулювання громадськості до отримання інформації, участі у прийнятті рішень, що стосуються довкілля, поширення практики звернення до правосуддя у випадку порушення екологічного законодавства, стимулювання екологічної відповідальності підприємців, соціальних груп та індивідів, а також представників сільських громад, чиї рішення здатні забезпечувати збереження територій, біологічного та ландшафтного розмаїття.

6. Створення суспільного середовища, в якому захищаються основні та невід‘ємні права і свободи людини.

Важливим завданням екологічної політики держави щодо забезпечення права кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля є збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. А відтак це зумовлює нагальну необхідність поступового реформування системи охорони навколишнього середовища, створення механізмів використання природних ресурсів, реалізації державних, національних програм із цих питань. Це сприятиме захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в безпечному навколишньому природному середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту, підвищенню рівня екологічної свідомості населення, подоланню екологічних негараздів в державі.

Ільїна М.В., к.соц.н., с.н.с.; Шпильова Ю.Б., к.е.н., с.н.с.