21 квітня 2020 року

12:23:10 21.04.2020 Назад

БАЗОВІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ СТАЛИХ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

Дослідження останніх років показують, що на зміну традиційним запитам суспільства споживання поступово приходить усвідомлення відповідальності за навколишнє середовище. Більш того, домінуючим стає розуміння проблеми у широкому контексті заявлених Цілей сталого розвитку на період до 2030 р. (Sustainable Development Goals, SDG), прийнятих на конференції ООН в 2015 р. та затверджених для виконання в нашій країні відповідним указом Президента України  №722/2019. Зміна настроїв проявляється не тільки у громадської свідомості, але й у сфері бізнесу, державного управління, фінансового сектору тощо.

Особливого значення набувають питання, що пов’язані з фінансовою економікою, зокрема із становленням стійких фінансових систем у контексті створення стабілізаційних фінансових фондів та суверенних фондів майбутніх поколінь. Сталі фінанси покликані сприяти стійкому соціо-еколого-економічному розвитку суспільства. Поступово нова парадигма фінансового розвитку набуває значимості для усіх без винятку країн світу. У той же час вона ставить окреме наукове завдання щодо фундаментальних і прикладних  досліджень в галузі економіки природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

У рамках інноваційної парадигми сталого розвитку Державною установою  «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» розроблено базові засади створення системи сталих фінансів. Вони передбачають більш глибоку та ефективну інтеграцію природних ресурсів до господарського обігу як джерел доданої вартості у вигляді природної ренти, яку можна і потрібно використовувати  на потреби сталого розвитку. Таким чином забезпечуватиметься формування чітко спланованого фінансового механізму отримання, акумулювання та розподілу рентних доходів, генерованих цими ресурсами з використанням механізмів платформної економіки, насамперед, платіжних. Як свідчить світова практика, створення такого механізму найчастіше відбувається із застосуванням двох головних інструментів – плати за право використання природних ресурсів, яка носить відшкодувальний характер та рентного платежу з прибутку підприємства, яким вилучається не зароблений підприємцем, а по факту створений силами природи рентний дохід.

Відповідно до проведених свого часу Світовим Банком досліджень, потенційна податкова база у вигляді отримуваної від участі в господарській діяльності природного багатства природної ренти, яку можна вилучити на суспільні потреби є достатньо потужною. Нормальний соціально-обумовлений дохід від природокористування, тобто мінімальна умовно-безпечна ставка доходності на залучений до виробництва природний капітал є по-суті гарантованою природною рентою.

Виходячи з цього, доцільно використання податкового потенціалу усіх природних ресурсів довести до порівнюваних між собою величин, що дозволить помітно збільшити надходження до бюджету й відповідно поліпшити ефективність використання природних активів. У свою чергу, це дозволяє зменшити податки на споживання, замінивши їх у значній мірі саме рентними платежами підприємств-природокористувачів за використання ними природних ресурсів як виробничих активів. При цьому перед територіальними управлінськими структурами постає особливе завдання, пов’язане з упорядкуванням питання розподілу ризиків і формування такої пропорції в отриманні природно-ресурсних доходів між державою, місцевими бюджетами та підприємствами, яка б сприяла максимізації загального добробуту усіх учасників виробничого процесу. У цьому відношенні на територіальному рівні доцільно формувати новий тип господарювання та управління процесом розвитку за бізнес-екосистемним підходом. А саме зробити акцент на упорядкування зустрічних взаємодій структур публічного управління, бізнесу і населення через відкриті, багатофункціональні електронні портали. У такому разі бізнес-екосистемними взаємодіями з великою кількістю користувачів через інформаційно-комунікаційні платформи у цифровому форматі реалізовуватиметься цикл управління активами. Зокрема, стає прозорою ідентифікація прав власності на ресурси та переведення їх у категорію активів з набуттям усіх його базових ознак (наявність власника, розпорядника і користувача, відображання активів у балансовій звітності). Стає можливою активізація процесу залучення активів до господарського обігу із забезпеченням капіталовкладень в активи з метою використання їх як джерел доходу, а також ефективний розподіл природної ренти тощо.

Цільовою функцією запровадження платформного підходу до управління територіальними активами є створення у територіальних громадах системи стратегічного корпоративного управління сталим просторовим розвитком, здатної  формувати потоки підприємницьких проектів та створювати умови для організації взаємодії власників ресурсів, виробничих засобів, інвесторів та управлінців. Щодо сказаного, варто зосередити увагу на тому, що в Україні наразі відсутній такий документ природно-ресурсної політики, як Закон України, або інший законодавчий акт (наприклад, Державна програма) який би визначав бачення держави щодо основоположних, пов’язаних із власністю на природні ресурси питань та відповідних перспективних інституціональних перетворень. Зокрема, це стосується поки що і вільного господарського ринкового обігу сільськогосподарських земель, і ефективного розподілу власності між державою, територіями та приватними власниками на ліси та водні об’єкти, і багатьох проблемних інституціональних питань у сфері надрокористування.

Наразі можливості навіть державного сектору у використанні природних ресурсів як об’єктів організації підприємництва є значною мірою обмеженими, тим більш обмеженими є можливості використання природних ресурсів як об’єктів публічно-приватного партнерства органами регіональної та місцевої влади. Виходячи з цього, вже у найближчій перспективі необхідно через розвиток механізмів публічно-приватного партнерства створити сприятливі умови господарювання для ефективного користувача, здатного залучити природні активи у економічну діяльність. Підвищення ефекту від господарювання, у першу чергу, передбачається через використання інноваційних механізмів управління, або на правах довірчого управління на основі відносин концесії чи на правах дії угоди про розподіл продукції,  або через створення спільного державно-приватного підприємства чи проектної компанії з обов’язковою державною/муніципальною участю з правом здійснення конкретних дій, включаючи інвестиційну діяльність. Крім того передбачається упорядкування відносин, визначених договорами управління, обслуговування, оренди, концесіями та спільними проектами, що передбачають використання природних ресурсів з метою отримання прибутків, соціальних та екологічних ефектів тощо, шляхом спрощення і поширення різноманітних механізмів публічно-приватної співпраці з їх реалізацією на платформній основі з наступним суспільно-ефективним розподілом природної ренти через систему сталих фінансів.

На сьогодні для України нагальним стає питанням  проведення інституціональних перетворень щодо розвитку муніципальної та приватної форми власності на природні об’єкти. Дуже корисним є формування переліку потенційних об’єктів концесійних відносин, а також запровадження інституту цивільної власності на природні ресурси. Останнє стимулюватиме процес формування на основі надходжень від природної ренти такого фінансового агента, як національний суверенний фонд сталого розвитку держави та створення системи сталих фінансів країни у цілому. Саме на його основі може бути створене потужне фінансове джерело забезпечення сталого розвитку країни. Слід також звернути увагу на те, що вищезазначене, стосуються також і питань цифровізації управління національним господарством, зокрема, в частині передбачення видатків на створення цифрових інтерактивних реєстрів природних активів, платформ управління ними та стимулювання розвитку сучасних механізмів фондового ринку, що у цілому значно підвищує ефективність фінансових відносин у сфері залучення природного капіталу до економічного обігу в державі.

 

Відділ методології сталого розвитку

Бистряков І.К., д.е.н., проф.,

Клиновий Д.В., к.е.н., с.н.с., доц.