19 травня 2020 року

13:08:58 19.05.2020 Назад

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ЯК ОСНОВА ДЛЯ РОЗВИТКУ  МІСЦЕВОГО САМООПОДАТКУВАННЯ

Із поширенням процесів децентралізації та деволюцією повноважень в управлінні територіальними активами від державних органів влади на рівень місцевого самоврядування, на перший план виходять механізми самофінансування сталого розвитку громад, одним з яких є самооподаткування.  Згідно до  ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», самооподаткування – це форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру.  Проте, на сьогодні немає дієвих практичних механізмів самооподаткування в нових для нашої країни умовах децентралізації.

Світовий досвід місцевого самоврядування свідчить про те, що подібні до самооподаткування фінансові механізми є одними з найдієвіших для забезпечення сталого територіального розвитку. Так, у розвинених країнах Європи та Америки, в Австралії, Японії та багатьох інших державах муніципалітети безпосередньо рішенням органів місцевого самоврядування або шляхом голосування на місцевих зборах можуть впроваджувати для населення та економічних акторів, які діють на території муніципального утворення, додаткові платежі фіскальної природи. Їх призначення – фінансування місцевих заходів, включаючи прибирання громадських місць та утилізацію побутових відходів, будівництво чи реконструкцію доріг, освітлення, водопостачання та газифікацію, цифровізацію та запровадження «розумних» інформаційних технологій, впорядкування рекреаційних територій, здійснення екологічних заходів  та для інших потреб.

До фіскальних інструментів, які носять характер самооподаткування, відносяться:

·                   по-перше, «класичні» загальнообов’язкові муніципальні податки, більш характерні для країн з розвинутою системою місцевого самоврядування, зокрема, США, Канади  та багатьох країн Британської співдружності. За традицією, сильною місцевою владою оподатковуються товари і послуги, що реалізуються  на території муніципального утворення, прибутки бізнесу, окремі види майна;

·                   по-друге,  місцеві квазіподаткові інструменти, які не мають основних ознак податку, зокрема, загальної обов’язковості його сплати. Вони носять характер фіскального збору, як  платежу до місцевого  бюджету дозвільного характеру, що справляється з платника зборів, з умовою отримання ним спеціальної вигоди або цільового збору з суб’єкта господарювання. В якості прикладу, можна відмітити муніципальний збір з власника магазина на прибирання сміття (Канада), збір за дозвіл на проживання в готелях, користування окремими видами природних ресурсів, а саме лісом, водоймами, фауністичними ресурсами, рекреаційними територіями, природними гарячими водними джерелами (Японія);

·                   по-третє, інструменти самооподаткування громадян у вигляді запроваджених прямим  рішенням муніципальної влади або зборами громади цільових внесків членів територіальної громади на потреби соціально-економічного та екологічного розвитку муніципального утворення, спрямованих безпосередньо на вирішення визначеної на зборах громади проблеми, або ж до місцевого фінансового фонду чи місцевого бюджету з наступним використанням на вирішення певного кола завдань місцевого розвитку.

Оскільки в Україні, як в унітарній державі, місцеві громади загалом позбавлені права вводити власні місцеві податки, варто розраховувати на поширення в Україні саме квазіподаткових фіскальних інструментів (зборів) та цільових внесків громадян на соціальні та екологічні потреби через неспроможність мобілізувати достатній обсяг ресурсів на забезпечення сталого розвитку громад лише за допомогою визначених у Податковому Кодексі України загальнодержавних і місцевих податків та зборів. Проте, на сьогодні правовий механізм місцевого самооподаткування є недосконалим і нерозвинутим через те, що основою для його запровадження є лише один явно застарілий правовий акт – Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про самооподаткування сільського населення» 1984 року, затверджений у тому ж році відповідним законом. Окрім того, цим актом самооподаткування дозволяється тільки для сільських територій, що очевидно звужує сферу його застосування в нових умовах об’єднання громад з включенням до них міських і сільських поселень (табл).

Таблиця – Діюча нормативна база місцевого самооподаткування

Нормативно-правовий акт

Орган, що запроваджує

Підстава запровадження

Форма і цільове спрямування

Указ Президії Верховної 
Ради Української РСР 
«Про самооподаткування 
сільського населення» 
№ 6853-10 від 23.04.1984, 
затверджений 
Законом УРСР № 7132-10 від 15.06.84

Сільська Рада  в населених  пунктах, розташованих на її території, де проведено загальні збори (сход) громадян, які  на них проживають

Рішення загальних зборів (сходу) громадян більшістю голосів присутніх на зборах,  обов'язкове для всіх громадян, які проживають на відповідній території, де проведено збори громадян

Грошові внески громадян з метою залучення додаткових коштів для здійснення заходів з благоустрою та соціально-культурного розвитку населених пунктів

Тому діючі норми права про місцеве самооподаткування вимагають суттєвого удосконалення в частині як мінімум осучаснення формулювань, розширення механізмів самооподаткування на міські території, приміську та урбо-руральні зони об’єднаних територіальних громад тощо. Також виникає потреба  його узгодження із Законом України «Про місцеве самоврядування» в Україні та приведення до норм і правил юридичної практики сьогодення.

Відповідно, для поширення та ефективного функціонування в Україні фіскальної інституції місцевого самооподаткування необхідно:

1)      розробити та впровадити на практиці більш детальні норми законодавства про квазіподаткові фіскальні інструменти з орієнтуванням на місцеві природні ресурси (земельні, водні, лісові, рекреаційні масиви) як об’єкт оподаткування із запровадженням для місцевих громад прав щодо встановлення відповідних платежів, якими реалізовуватиметься політика платного ресурсокористування у територіальних громадах. До них можна віднести такі: плата за дозвіл на відвідування лісового чи водного масиву з метою відпочинку,  за дозвіл на збір грибів, ягід та інших не деревних ресурсів лісу; за дозвіл на відвідування пам’яток природи, парків, пляжів тощо; за дозвіл на непромисловий вилов риби та інших водних біоресурсів у водоймищах, що знаходяться у відомстві місцевих органів влади; за проїзд особистим транспортом на території місцевої громади; за дозвіл на поховання на території місцевого кладовища  та інші види квазіподаткових платежів, включаючи й адміністративні збори за вчинення органами місцевого самоврядування юридично значимих дій, наприклад, при оформленні угод купівлі-продажу сільгоспземель, розташованих на території громади.

2)      запровадити на рівні територіальних громад цільове самооподаткування для фінансування окремих заходів з вирішення питань місцевого значення за рішенням загальних зборів жителів відповідної території, яке затверджується рішенням відповідної ради із обов'язковим визначенням об’єкта та суб’єкта (суб’єктів) самооподаткування, розміру ставки, податкового періоду, пільг із самооподаткування та інших обов'язкових елементів фіскального інструмента. Порядок сплати, обліку та використання доходів від самооподаткування має бути відображено в Статуті територіальної громади у відповідності до положень податкового та бюджетного законодавства України. При цьому, в якості об’єкта оподаткування можуть бути використані різноманітні природні та природно-антропогенні об’єкти (водні джерела, лісові насадження, земельні ділянки, об’єкти іригаційної та природоохоронної інфраструктури, транспортні шляхи, місця розміщення відходів, пасовища тощо).

Можливим і у багатьох випадках бажаним є створення за механізмами самооподаткування підзвітного громаді фонду сталого розвитку з використанням його коштів на фінансування чітко окресленого переліку цільових завдань сталого розвитку територіального утворення, включаючи, наприклад, запровадження сучасних цифрових технологій. Зокрема, кошти, зібрані за допомогою самооподаткування, можуть використовуватися для проведення разових заходів із цифровізації населеного пункту та запровадження там платформних технологій типу Smart Community та підтримки їх функціонування, а також на фінансування інших місцевих проектів, спрямованих на екологізацію виробництв, охорону довкілля та забезпечення сталого розвитку населених пунктів та об’єднаних територіальних громад.

Відділ методології сталого розвитку

Бистряков І.К., д.е.н., проф.,

Клиновий Д.В., к.е.н., с.н.с., доц.