28 липня 2020 року

10:13:15 28.07.2020 Назад

ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА СОЦІО-ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В МОДЕЛІ АГЛОМЕРАЦІЙ УРБОРУРАЛЬНОГО ТИПУ З ПОЗИЦІЙ ОПТИМІЗАЦІЇ РИНКУПРИРОДНО-РЕСУРСНИХ АКТИВІВ

Суспільно-економічні трансформації, які з тією чи іншою мірою інтенсивності відбуваються в Україні протягом останніх десятиліть, своїм основним змістом мають здійснення інновацій, що знаходять своє виявлення загалом у двох формах: як техніко-технологічні нововведення; як організаційно-управлінські реформи, що можуть також розглядатись як соціальні інновації.

Варто зазначити, що результати інновацій мають імовірнісний характер, а саме: можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки. Тому дослідження інноваційної складової соціо-еколого-економічної безпеки набуває важливого значення в аспекті передбачення можливих негативних наслідків здійснюваних інновацій.

Оскільки агломерації урборурального типу на сьогодні фактично являють собою основну форму територіальної організації розселення в нашій країні, то найбільш доцільним видається вивчення проблем соціо-еколого-економічної безпеки здійснювати саме в рамках моделі таких агломерацій. При цьому дослідження соціо-еколого-економічної безпеки в моделі агломерації урборурального типу обумовлює його проведення з позицій оптимізації ринку природно-ресурсних активів, враховуючи актуальність вказаного завдання для сучасної України.

Загалом результати наших досліджень надають підстави для констатації того, що соціо-еколого-економічна безпека в агломераціях урборурального типу має досягатися в першу чергу на інноваційній основі. Це зумовлено тим, що ХХІ століття характеризується активним поширенням процесів формування знаннєво-інноваційної економіки, здійснюваного на базі розвиненого науково-технічного потенціалу. Проте необхідно брати до уваги якість кінцевих результатів, що зумовлюється тим, як достеменно враховується інституційний субстрат, тобто основа, тло, на якому мають впроваджуватись інновації. І також обов’язковим моментом при оцінці якості результатів здійснюваних інновацій має бути відповідність наслідків їх впровадження поставленим завданням.

Отже, для досягнення якісного результату впровадження інновацій необхідно досконало вивчити систему (будь-то технологічну чи суспільну), в яку мають бути впроваджено ці інновації, а також мати чітко сформульовану мету їх впровадження.

Інструментами вивчення системи, в яку мають бути імплементовані інновації, можуть насамперед бути: аналіз попереднього досвіду її функціонування та звернення до подібного досвіду інших систем – зазвичай під цим розуміється вивчення зарубіжного досвіду. Для досягнення поставленої мети впровадження інновацій має бути розроблена відповідна стратегія.

Також варто зазначити, що існують два підходи до здійснення інновацій: поступовий або якомога швидший. Останній видається доцільним передусім у здійсненні техніко-технологічних інновацій. Щодо організаційно-управлінських та соціально-економічних реформ, то їх швидке здійснення в демократичних суспільствах є вельми ризиковим для авторитету влади. Проте є і доволі успішні приклади здійснення таких реформ в прискореному темпі чи в так званому «шоковому» форматі.

Як випливає з вивчення наявного досвіду, особливе місце в гарантуванні соціо-еколого-економічній безпеки належить її соціальній складовій. Відповідно, не менш важливими є також соціальні інновації, що відграють засадничу роль у вирішенні глобальних проблем, а на рівні окремої країни є вагомим чинником економічного зростання та забезпечення соціального добробуту через подолання соціально-економічної кризи. Все це слугує зміцненню соціальної безпеки як основи забезпечення високого рівня якості життя суспільства. Разом із тим, важливим є забезпечення існування в суспільстві високого ступеня довіри до влади.

В Україні на сьогодні, як відомо, має місце невідповідний суспільним запитам рівень якості життя. Тому основною метою інноваційної трансформації соціо-еколого-економічної безпеки агломерацій урборурального типу має бути успішне вирішення соціальних проблем суспільства. Реалізація зазначеного завдання має покращити ситуацію з соціальною безпекою в названих агломераціях, підвищити рівні розвитку їх людського та соціального капіталу. При цьому вкрай важливим є досягнення поступових змін у соціо-еколого-економічній безпеці агломерацій урборурального типу в напрямі створення комфортних умов життя для більшості громадян, що  в них проживають.

Поряд із тим, звернення до практичного досвіду свідчить, що соціо-еколого-економічна безпека агломерацій уроборурального типу в контексті виділення інноваційної складової з позицій ринку природно-ресурсних активів за умов існування вітчизняних суспільно-економічних реалій має цілий ряд проблемних аспектів. Одним із них може бути розташування об’єктів, пов’язаних із впровадженням новітніх інноваційних технологій, що діють в рамках «зеленої економіки». Адже практичне впровадження цих технологій, спрямованих на створення екологічно безпечних умов економічної діяльності, може мати негативні соціальні наслідки, що породжують ризики для соціальної безпеки. Передусім вказана проблема гостро постає в агломераціях урборурального типу з її комбінацією міського та сільського способів життєдіяльності населення.

Так, перспективним напрямом «зелених технологій» є розвиток сонячної енергетики. Панелі сонячних електростанцій зазвичай розташовуються поза міською забудовою – в сільській місцевості, але це може відбуватись в обхід законодавчо встановлених норм і правил, коли виробники сонячної енергії не лише перекривають доступ селянам до їх земельних ділянок, але також захоплюють як громадські, так і приватні землі. Окрім того, негативні суспільні наслідки може мати розвиток мережі сміттєпереробних підприємств, що будучи побудованими навіть за найновішими прогресивними технологіями все одно завдають шкоди оточуючому довкіллю. Тому нерідкими є протести жителів тих територій, де планують побудувати такі підприємства. Адже з боку державних органів влади навіть не ставиться питання про виплату місцевим жителям компенсації за розташування в їх населеному пункті об’єкта, функціонування якого погіршує навколишнє природне середовище, як це є в цивілізованих країнах світу. Натомість влада може надати, стосовно території формально самоврядної ОТГ, дозвіл на будівництво об’єкту приватній бізнесовій структурі, що шкодить довкіллю, причому часто з порушенням існуючих санітарних норм, як це, наприклад, має місце при спорудженні біогазової станції на очисних спорудах в Дніпровській агломерації, що на Дніпропетровщині.

Тобто, вказані загрозливі для соціальної безпеки ситуації стають типовими для нашої держави. Джерелом їх виникнення та існування є незмінність інституційного середовища, в якому відбуваються суспільно-економічні процеси, зокрема щодо природно-ресурсних активів і, насамперед, земельних ресурсів. Передусім зберігається той порядок, тобто та суспільна матриця, за якою рішення стосовно низових територіальних утворень приймаються адміністративним чином, без врахування інтересів мешканців останніх. Це стає можливим внаслідок фактичної несформованості чіткого правового поля, яскравим виявом чого є те, що ОТГ як новітні утворення залишаються відсутніми у наявному в Конституції України переліку одиниць первинного рівня територіальної організації влади у державі, тобто фактично діють поза конституційними рамками.

Іншим аспектом незмінності інституційного середовища, що загалом негативно впливає на рівень соціальної безпеки, є відсутність права власності як сталого суспільного інституту і передусім стосовно взаємовідносин власності у земельній сфері. Змін у цій ситуації не відбулось і при нещодавньому ухвалені законодавчих норм щодо впровадження ринку землі. Навпаки – вони, з точки зору суспільства, надають можливості для перерозподілу земельних ресурсів всупереч його інтересів, що в цілому не сприяє суспільній легітимізації цих норм, а отже об’єктивно слугує ще більшому послабленню інституцій державної влади. Однак протилежний процес їх посилення є неможливим без наявності системи верховенства права, в основі якої, як випливає з досвіду цивілізованих країн, зокрема покладено принцип реституції, тобто поновлення тим чи іншим чином права власності, що його було незаконно позбавлено. Проте вітчизняні реалії є такими, що про цей принцип навіть не йдеться в процесі різноманітних змін правового поля, а натомість процвітає рейдерство – незаконне захоплення власності. Наслідком всього цього закономірно стає зростання соціального напруження.

Проте явища, що загрожують суспільним збуренням, як правило, мають локальний характер, а отже породжені ними прояви суспільного незадоволення не загрожують соціальній безпеці всієї держави. Але незабаром має реалізуватись така організаційно-управлінська інновація як ліквідація більшості з існуючих адміністративно-територіальних одиниць низового рівня, що загрожує викликати небезпечне соціальне напруження в цілому в державі. Його глибинною причиною (поряд з тією, що відтак мають позбутися роботи, а отже і засобів до існування, тисячі людей) є та, що тотальний переділ адміністративно-територіальної мережі фактично являє собою руйнацію соціального капіталу, основу для формування якого великою мірою становить саме ця мережа. Соціальний капітал, тобто різноманітні взаємозв’язки між членами суспільства, є надзвичайно важливим ресурсом для забезпечення соціо-еколого-економічної безпеки, як це має місце в цивілізованих країнах. Власне цивілізовані країни і є такими внаслідок того, що в них сформовано розвинений соціальний капітал, який напрацьовувався протягом не одного покоління. Тому адміністративно-територіальна мережа в цих країнах – це надзвичайно консервативна інституція, що не змінюється століттями. В Україні натомість заплановано тотальний переділ адміністративно-територіальної мережі, що не має аналогів за своїми масштабами у сучасному світ. Це безперечно викличе соціальну фрустрацію серед громадян, а отже, подальше наростання напруженості в суспільстві.

Таким чином, формулюючи висновки, можливо зазначити, що інновації, як техніко-технологічні, так соціальні, впроваджуються в нашій країні безсистемно, непослідовно та непродумано із істотними порушеннями на ринку природно-ресурсних активів, що створює на рівні агломерацій урборурального типу загрози соціо-еколого-економічній безпеці.

В. І. Куценко, д.е.н., проф., заслужений діяч науки і техніки України,

В. М. Анісімов, м.н.с. відділу природно-техногенної та екологічної безпеки