Метою державної екологічної політики є досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України задля  забезпечення конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем (Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII). У цьому сенсі внесення змін щодо Угоди про асоціацію України з ЄС із позицій екосистемного підходу є надзвичайно актуальним завданням.

Європейський вектор визначає сучасну національну стратегію наближення (апроксимації) законодавства України до права ЄС у сфері охорони довкілля, що фокусується на положеннях статті 363 Глави 6 «Навколишнє середовище» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (2014 р.) і Додатку ХХХ до цієї Угоди, який містить 29 директив та регламентів по наступних 8 секторах: (1) екологічне управління та інтеграція екологічної політики у інші секторальні політики; (2) якість атмосферного повітря; (3) управління відходами та ресурсами; (4) якість води та управління водними ресурсами, включаючи морське середовище; (5) охорона природи; (6) промислове забруднення та техногенна небезпека; (7) зміни клімату та захист озонового шару; (8) генетично модифіковані організми.

Попри те, що в зазначеній Угоді про апроксимацію закладено базові основи для співпраці між Україною й ЄС у сфері екологічної політики й екологічного права, цей напрям співробітництва на сучасному етапі потребує підвищення ефективності за рахунок поглиблення співпраці щодо реалізації спільних стратегічних цілей по таких тематичних напрямах як, по-перше, охорона та використання земель, по-друге, охорона й використання лісових ресурсів. У чинній Угоді відсутні директиви по зазначених тематичних напрямах. Отже, доцільно законодавчо урегулювати ці прогалини у новій редакції Угоди.

Зазначимо, що наразі Україна перебуває під впливом процесів двох-векторного спрямування - євроінтеграції та децентралізації, одночасна дія яких вимагає переосмислення традиційних поглядів у проведенні реформ у сфері природокористування, у розвитку та діях владних інституцій, суспільної свідомості тощо. Тому в умовах поглиблення євроінтеграційного курсу особливого значення набуває удосконалення екологічної політики на місцях, зокрема на рівні територіальних громад. Основні проблемні питання адекватної оцінки місцевого природно-ресурсного потенціалу пов’язані з недосконалістю загальної методології її проведення та нерозробленістю відповідної нормативно-правової бази: упродовж тривалого часу природні ресурси розглядалися окремо від проблем оцінки елементів національного багатства та їхнього відтворення.

Тоді як європейський досвід свідчить, що досягнення цілей проєктів сталого просторового розвитку на місцевому територіальному рівні забезпечується насамперед за рахунок повної мобілізації всіх видів ресурсів, збереження довкілля та реалізації інноваційних проектів. В умовах обмежених можливостей державного бюджету та поглиблення процесів децентралізації в Україні одним із ефективних механізмів доступу до приватних інвестицій на місцевому рівні може стати реалізація проектів сталого просторового розвитку на засадах публічно-приватного партнерства, що бажано було б зазначити у новій редакції Угоди про асоціацію між Україною і ЄС у частині щодо екологічного управління.

Отже, на сьогодні існує нагальна потреба у формуванні сучасної методології комплексної екосистемної оцінки природно-ресурсного потенціалу, яка дозволила б не лише адекватно враховувати й відображати його у складі національного багатства країни поряд із вартістю основних виробничих фондів, але й визначати основні екологічні пріоритети формування та реалізації національної природоохоронної політики на всіх рівнях господарювання із позицій екосистемного підходу, про що необхідно зазначити у внесені відповідних змін у текстову частину статті 363 Глави 6 «Навколишнє середовище» Угоди про асоціацію України з ЄС.

Завідувач відділу екосистемного оцінювання

 природно-ресурсного потенціалу

Колмакова Валентина Миколаївна, к.е.н., с.н.с.;

провідний науковий співробітник відділу

Патока Ірина Вікторівна, к.е.н., с.н.с.