Емманюель Макрон увійшов у французьку політику як справжній прорив — молодий економіст і банкір, який наважився кинути виклик усталеним партіям. Народжений 21 грудня 1977 року в Ам’єні, він став наймолодшим президентом П’ятої республіки у 39 років і одним із найвпливовіших лідерів Європи. У 2026 році, коли його другий термін наближається до завершення, Макрон залишається ключовою фігурою на континенті, особливо через послідовну підтримку України в протистоянні з російською агресією.

Його шлях вражає динамікою: від елітних шкіл і роботи в банку Ротшильдів до створення власного центристського руху та двох перемог над Марін Ле Пен. Перший термін приніс сміливі реформи ринку праці, випробування «жовтими жилетами» та пандемією. Другий — пенсійну реформу, політичну нестабільність після дострокових виборів і активну зовнішню політику. Рейтинг схвалення Макрона в 2026 році коливається близько 18–21 відсотка, проте його вплив на європейську безпеку та оборонну співпрацю з Україною лише зростає.

Сьогодні Франція під керівництвом Макрона — один із найпослідовніших європейських союзників України. Від раннього засудження вторгнення до масштабних угод на постачання сучасної зброї, включаючи до 100 винищувачів Rafale та новітні системи ППО, підтримка набула системного і довгострокового характеру. Цей матеріал занурює в деталі біографії, внутрішньої політики та зовнішнього курсу, який безпосередньо стосується безпеки всього континенту.

Ранні роки та формування еліти

Емманюель Жан-Мішель Фредерік Макрон народився в родині інтелектуалів: батько Жан-Мішель — професор неврології, мати Франсуаза — лікар. Дитинство в Ам’єні, у кварталі Генрівіль, пройшло під впливом строгого виховання та інтересу до знань. Батьки розлучилися в 2010 році, але саме в провінційному середовищі сформувалася його амбіційність і прагнення до великих цілей.

Навчання в престижному ліцеї Генрі-IV у Парижі, філософія в університеті Париж-Нантерр, магістратура в Sciences Po та випуск з Ельської національної школи адміністрації (ENA) у 2004 році — класичний шлях французької еліти. Після ENA він став інспектором фінансів, працював у комісії Атталі з питань зростання, а потім перейшов у інвестиційний банк Ротшильд. Там Макрон заробив значні кошти, супроводжуючи великі угоди, зокрема з Nestlé. Цей період дав йому глибоке розуміння економіки та бізнесу, яке пізніше лягло в основу реформаторського курсу.

Особисте життя Макрона привернуло увагу ще до політики. У 15 років він познайомився з Бріжит Троньє — своєю викладачкою літератури та драматургії, яка була на 24 роки старша. Роман почався пізніше, після закінчення школи. Попри спротив родини, пара одружилася в 2007 році. Бріжит стала не лише дружиною, а й близьким порадником, а Макрон — вітчимом її трьох дітей від попереднього шлюбу. Ця історія кохання, що подолала віковий і соціальний бар’єр, досі залишається однією з найромантичніших і водночас критикованих сторінок його біографії.

Від радника Олланда до створення власного руху

Політична кар’єра Макрона почалася в 2012 році, коли він став заступником генерального секретаря президента Франсуа Олланда. У 2014–2016 роках обіймав посаду міністра економіки, промисловості та цифрових справ. На цій посаді він просував ліберальні реформи: спрощення трудового законодавства, податкові послаблення для бізнесу. Це викликало конфлікти з лівим крилом уряду, і в 2016 році Макрон подав у відставку.

Того ж року він заснував рух En Marche! (пізніше Renaissance) — центристську платформу, яка позиціонувала себе «ні ліво, ні право». Ідея полягала в подоланні традиційного поділу французької політики, поєднанні економічного лібералізму з соціальною відповідальністю та сильним проєвропейським курсом. Кампанія 2017 року стала тріумфом: Макрон переміг у першому турі з 24,01 відсотка, а в другому — 66,06 відсотка голосів проти Марін Ле Пен. У 39 років він став наймолодшим президентом в історії Франції.

Перемога спиралася на «республіканський фронт» — консолідацію поміркованих сил проти крайніх правих. Макрон пообіцяв модернізацію економіки, боротьбу з безробіттям і повернення Франції на провідні позиції в Європі. Перші місяці правління пройшли під знаком високих очікувань і амбіційних планів.

Перший термін: реформи, протести та пандемія

На посаді президента Макрон одразу взявся за реформи ринку праці — спрощення звільнень, посилення ролі колективних договорів. Мета — знизити безробіття та зробити Францію привабливішою для інвесторів. Однак уже наприкінці 2018 року країну охопили протести «жовтих жилетів». Причина — підвищення акцизів на пальне, яке сприйняли як удар по найбідніших. Протести переросли в насильство, блокування доріг і тривали майже рік. Уряд змушений був піти на поступки: скасувати підвищення податків, підвищити мінімальну пенсію та ввести додаткові соціальні заходи.

Пандемія COVID-19 стала новим випробуванням. Франція запровадила жорсткі локдауни, але зуміла досягти високого рівня вакцинації — близько 80 відсотків населення. Макрон отримав схвалення за оперативність у розгортанні кампанії щеплень, хоча початок був складним через брак масок і засобів захисту.

Зовнішня політика першого терміну поєднувала проєвропейський ентузіазм із спробами діалогу з Росією та Китаєм. Макрон активно просував ідею «європейського суверенітету» та стратегічної автономії ЄС — зменшення залежності від США в обороні та економіці. Водночас він підтримував санкції проти Росії після анексії Криму та агресії на Донбасі.

Другий термін: пенсійна реформа та політична турбулентність

У 2022 році Макрон став першим чинним президентом з часів Жака Ширака, кого переобрали на другий термін. У першому турі він набрав 27,85 відсотка, у другому — 58,55 відсотка проти тієї ж Марін Ле Пен. Кампанія проходила на тлі початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, що додало ваги темі безпеки та європейської єдності.

Однак законодавчі вибори 2022 року позбавили його коаліцію абсолютної більшості в Національних зборах. Уряд змушений був використовувати статтю 49.3 Конституції для прийняття законів в обхід голосування — інструмент, який викликав гостру критику опозиції. У 2023 році провели пенсійну реформу: поступове підвищення пенсійного віку з 62 до 64 років до 2030 року. Реформа викликала масові протести та страйки, уряд знову застосував 49.3. Це стало одним із найгостріших внутрішньополітичних конфліктів другого терміну.

2024 рік приніс нові потрясіння. Після невдалих результатів на європейських виборах Макрон оголосив дострокові законодавчі вибори. Парламент виявився фрагментованим: жоден блок не отримав більшості. Це призвело до серії слабких урядів, відставок прем’єр-міністрів і постійної загрози вотумів недовіри. Станом на червень 2026 року політична криза триває, рейтинг Макрона залишається низьким — близько 19–21 відсотка довіри. Попри це, він відмовляється від відставки і обіцяє забезпечити стабільність до кінця терміну в травні 2027 року.

На тлі внутрішніх труднощів уряд продовжує просувати стратегічні проєкти: відродження ядерної енергетики (запуск нових реакторів EPR2), збільшення оборонного бюджету до 64 мільярдів євро до 2027 року та успішне проведення Олімпійських ігор у Парижі 2024 року разом із відновленням собору Паризької Богоматері.

Офіційні результати президентських виборів Франції.

Зовнішня політика: європейська автономія та тверда підтримка України

Макрон послідовно виступає за «стратегічну автономію» Європи — посилення оборонних можливостей ЄС, розвиток власної промислової бази та зменшення залежності від зовнішніх гравців. Цей курс поєднується з активною підтримкою України з перших днів повномасштабного вторгнення Росії.

Франція під керівництвом Макрона засудила агресію, приєдналася до санкцій проти Росії та надала Україні суттєву військову допомогу. Особливої ваги набула угода, підписана 17 листопада 2025 року в Єлисейському палаці. Україна та Франція уклали декларацію про наміри на придбання до 100 винищувачів Rafale останнього покоління, сучасних систем ППО SAMP/T нової генерації, радарів, дронів та перехоплювачів дронів, керованих авіабомб. Поставки розраховані на 10 років, перші елементи — уже з 2026 року. Угода включає також програми навчання пілотів і довгострокову промислову кооперацію, зокрема спільне виробництво дронів в Україні.

У спільній заяві лідерів Франції, Великої Британії, Німеччини та України від 7 червня 2026 року підкреслено непохитну підтримку України, вітання її успіхів на полі бою — звільнення територій та проривних технологій дронів. Лідери закликали до негайного повного припинення вогню, використання поточної лінії зіткнення як стартової точки переговорів, надання Україні надійних юридично зобов’язуючих гарантій безпеки після припинення вогню, включаючи розгортання Багатонаціональних сил — Україна. Російські активи залишаються замороженими до відшкодування збитків. Франція активно координує подальшу допомогу через саміти G7, «Коаліції охочих» та НАТО.

Ця позиція демонструє еволюцію підходу Макрона: від ранніх спроб діалогу з Кремлем до чіткого розуміння, що мир можливий лише за умови поваги до суверенітету та територіальної цілісності України. Підтримка включає як постачання озброєння, так і дипломатичні зусилля задля справедливого врегулювання.

Особисте життя та публічний образ

Макрон відомий своїм елегантним стилем, інтелектуальністю та любов’ю до філософії — він навіть працював асистентом відомого філософа Поля Рікера. Його шлюб з Бріжит залишається однією з найміцніших пар у європейській політиці. Дружина активно супроводжує президента на міжнародних зустрічах і вважається неформальним радником.

Критики часто називають стиль правління Макрона «юпітеріанським» — відстороненим, президентським, таким, що ставить лідера вище повсякденної політики. Прихильники бачать у цьому необхідну рішучість реформатора, який не боїться йти проти течії. У 2026 році, попри низький рейтинг, Макрон продовжує залишатися активним гравцем на міжнародній арені — від зустрічей з Володимиром Зеленським до координації європейської позиції щодо війни в Україні.

Спадщина напередодні завершення терміну

За майже десять років при владі Макрон суттєво змінив французьку політичну карту: традиційний поділ на лівих і правих послабився, з’явився сильний центристський полюс, хоча й не без проблем. Економічні реформи частково модернізували ринок праці, ядерна програма отримала нове дихання, оборонні витрати зросли. Найбільш помітним для України став системний підхід до військово-технічної співпраці та дипломатична активність у європейських форматах.

Політична фрагментація та низька популярність — очевидні виклики спадщини. Проте роль Франції як надійного партнера України в найскладніший період новітньої історії залишається однією з найважливіших сторінок президентства Макрона. У травні 2027 року його мандат завершиться, і Франція обере нового лідера. Яким би не був результат, внесок Емманюеля Макрона в європейську безпеку та підтримку України вже вписаний у сучасну історію як приклад стратегічного бачення та практичної солідарності.