Коли Україна отримала Томос, це стало моментом, який багато хто порівнював із поверненням давньої історичної справедливості. 6 січня 2019 року в храмі святого Георгія на Фанарі у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій вручив предстоятелю Православної церкви України митрополиту Епіфанію Патріарший і Синодальний Томос про надання автокефального устрою. Цей сувій на пергаменті, виготовлений афонськими майстрами, завершив багаторічний шлях і відкрив для української церкви повноцінне місце серед сестринських помісних церков світу.

Подія не виникла на порожньому місці. За кілька тижнів до того, 15 грудня 2018 року, в Києві відбувся Об’єднавчий собор, який зібрав єпископів з різних українських православних юрисдикцій. Вони ухвалили статут нової церкви та обрали її предстоятеля. А ще раніше, у жовтні 2018-го, Синод Константинопольської церкви скасував рішення 1686 року про тимчасову передачу Київської митрополії під управління Москви. Кожен із цих кроків наближав Україну до канонічної незалежності, якої прагнули покоління вірян.

Століття очікування: ранні спроби української автокефалії

Мрія про власну незалежну церкву жила в Україні задовго до 2019 року. Після революції 1917 року українські єпископи та миряни активно порушували питання автокефалії на церковних з’їздах. У 1920 році Всеукраїнська православна церковна рада проголосила створення Української автокефальної православної церкви. Тоді ж уряд Директорії направив до Константинополя спеціальну місію на чолі з Олександром Лотоцьким — вона передала меморандум із проханням про визнання.

Ці зусилля наштовхнулися на складні історичні обставини: громадянська війна, а згодом радянська влада почала жорстокі репресії проти духовенства. Багато архієреїв та священиків УАПЦ були розстріляні або заслані. «Тимчасове» управління Київською митрополією, встановлене 1686 року, тривало понад три століття, хоча українці ніколи не забували про свої давні канонічні зв’язки з Константинополем. Кожна нова спроба нагадувала про незавершену справу предків.

2018 рік: рішення, які змінили все

Рік 2018 став переломним завдяки послідовним діям Константинопольського патріархату. 9–11 жовтня Синод Вселенської церкви скасував синодальний лист 1686 року, визнав недійсними анафеми, накладені на митрополитів Філарета та Макарія, та підтвердив дійсність їхніх єпископських висвячень. Це відкрило шлях до об’єднання.

15 грудня 2018 року в соборі Святої Софії в Києві зібралися архієреї, які утворили Православну церкву України. Вони саморозпустили попередні структури — Українську православну церкву Київського патріархату та Українську автокефальну православну церкву — і ухвалили статут, що відповідав вимогам Томосу. Предстоятелем обрали молодого енергійного архієрея — митрополита Епіфанія. Президент Петро Порошенко особисто підтримав процес і був присутній на ключових етапах.

5–6 січня 2019 року: церемонія, яку запам’ятали назавжди

5 січня 2019 року в храмі святого Георгія на Фанарі Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос після спільної літургії з митрополитом Епіфанієм. Документ написаний грецькою мовою візантійською каліграфією на пергаменті — його виготовив ієромонах Лука з монастиря Ксенофонт на Афоні.

Наступного дня, 6 січня, під час урочистої літургії патріарх особисто вручив сувій митрополиту Епіфанію. Разом із Томосом Епіфаній отримав архієрейський посох та символічну посудину з миром. У храмі були присутні президент України, українська делегація та численні віряни. Сльози радості та молитви змішувалися з дзвоном дзвонів — саме цього дня Україна отримала Томос.

Що саме містить Томос: ключові положення

Томос чітко визначає статус нової церкви. Православна церква в Україні проголошується канонічно автокефальною, незалежною та самоврядною в межах території держави. Вона стає духовною донькою Константинопольського престолу, а її предстоятель носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України».

Ось основні положення документа:

• Юрисдикція обмежується територією України; парафії за кордоном переходять під опіку Вселенського патріархату.
• Внутрішні справи церква вирішує самостійно через Священний Синод за принципами соборності.
• Предстоятель та архієреї обираються згідно з канонами та статутом.
• Церква поминає Вселенського патріарха в диптихах і отримує святе миро з Константинополя.
• Зберігається право апеляції до Вселенського патріарха у певних випадках (згідно з 9-м і 17-м канонами Халкідонського собору).
• Інші помісні церкви закликаються визнавати її як рівну сестру під назвою «Святіша Церква України».

Автокефалія не означає відірваності від Вселенської церкви — це рівноправне членство в сім’ї помісних церков з повною свободою внутрішнього життя.

Ці положення поєднують повну адміністративну самостійність із збереженням канонічної єдності. На відміну від моделі жорсткого централізованого управління, Томос підкреслює соборність — участь ширшого кола архієреїв, а в низці питань — священиків і мирян.

Томос повертається додому: Софія Київська та перші місяці

7 січня 2019 року делегація привезла документ до Києва. Його урочисто продемонстрували у соборі Святої Софії — там, де колись хрестилася Русь-Україна. Тисячі людей прийшли вклонитися святині. 9 січня 2019 року на Томосі поставили підписи всі члени Синоду Константинопольської церкви — документ набув повної юридичної сили.

У перші місяці ПЦУ активно розбудовувала структури, приймала нові парафії та налагоджувала міжнародні контакти. Томос став не лише юридичним актом, а й потужним символом національної єдності та духовного відродження.

Значення події для України: церква як частина національної ідентичності

Отримання Томосу багато хто назвав «другим хрещенням» України — не в сенсі повторного таїнства, а як повернення до витоків, коли Київська митрополія була безпосередньо пов’язана з Константинополем. Політична незалежність 1991 року нарешті отримала відповідне церковне оформлення.

Томос підтвердив: український народ має право на власну помісну церкву, яка не підпорядкована іноземним центрам і здатна самостійно дбати про духовне життя своїх вірян.

Подія зміцнила суспільну єдність. Опитування того періоду показували значну підтримку автокефалії серед вірян. Для багатьох це стало знаком, що Україна остаточно виходить з тіні історичних залежностей і будує власне майбутнє — як у державному, так і в церковному вимірі.

Сім років потому: ПЦУ у 2026 році

Станом на 2026 рік Православна церква України впевнено посідає місце 15-ї автокефальної церкви у диптиху Вселенського патріархату. Вона визнана Вселенським престолом та низкою інших помісних церков, які перебувають у євхаристійному спілкуванні з Константинополем. ПЦУ активно розвиває зовнішні зв’язки, бере участь у міжправославних зустрічах та продовжує розбудову внутрішнього життя за принципами соборності.

Звісно, попереду ще чимало роботи — повне об’єднання всіх православних вірян України залишається важливою метою. Томос дав інструменти та канонічну основу, а реалізація його потенціалу залежить від самої церкви та суспільства. За сім років ПЦУ пройшла шлях від новоутвореної структури до зрілої помісної церкви, яка служить своєму народові в непрості часи.

Цей документ назавжди залишиться нагадуванням про те, що історична справедливість перемагає навіть після століть очікування. Він символізує не лише церковну незалежність, а й глибоку духовну свободу, яку український народ виборював поколіннями. Томос — це не точка в історії, а надійний дороговказ для подальшого шляху Православної церкви України в сім’ї вселенського православ’я.