Олександр Григорович Лукашенко вже понад тридцять років очолює Білорусь — довше за будь-якого іншого європейського лідера сучасності. Його шлях від директора радгоспу до єдиного президента незалежної держави почався в 1994 році з гучних обіцянок покінчити з корупцією та врятувати країну від економічного хаосу 90-х. З того часу офіційні результати виборів незмінно показують підтримку понад 80 відсотків, хоча міжнародні спостерігачі та опозиція регулярно ставлять під сумнів їхню прозорість.

У січні 2025 року Лукашенко втретє поспіль після 2020-го здобув перемогу на президентських виборах, офіційно набравши близько 88 відсотків голосів. Західні уряди та Європейський парламент одразу назвали голосування сфальшованим, а опозиція — черговим етапом консолідації влади. Попри санкції, ізоляцію та економічні труднощі, білоруський лідер зберігає жорсткий контроль над силовими структурами, медіа та економікою.

Для України тема Лукашенка залишається особливо чутливою. Саме з білоруської території російські війська у лютому 2022 року завдали удару по Київському напрямку, а Мінськ продовжує надавати Москві логістичну та військову підтримку. Водночас у червні 2026 року Лукашенко в інтерв’ю Al Arabiya несподівано вибачився перед Володимиром Зеленським за попередні різкі висловлювання та запевнив, що Білорусь не планує відкривати новий фронт.

Дитинство, освіта та перші кроки в управлінні

Олександр Лукашенко народився 30 серпня 1954 року в селищі Копись Оршанського району Вітебської області. Дитинство минало в селі Олександрія Могилівської області, де його виховувала мати-одинак Катерина — доярка на колгоспі. Батько в офіційній біографії майже не фігурує, і майбутній президент з ранніх років звик брати на себе відповідальність за родину.

У школі він вважався старанним учнем, захоплювався спортом і навіть грав на музичних інструментах. Після закінчення середньої школи вступив до Могилівського державного педагогічного інституту імені Кулєшова, де вивчав історію та отримав диплом у 1975 році. Десять років потому, вже працюючи, закінчив Білоруську сільськогосподарську академію за фахом економіст.

Служба в радянських прикордонних військах і армії дала Лукашенку перший досвід політичної роботи — він працював інструктором з пропаганди. Після демобілізації обіймав посади в комсомолі, місцевих партійних органах, а згодом став директором радгоспу. Саме на цій посаді в кінці 80-х — на початку 90-х він здобув репутацію жорсткого господарника, який не боїться критикувати столичну номенклатуру за корупцію та розбазарювання майна.

Прихід до влади: 1994 рік і початок епохи

У 1990 році Лукашенко обрали депутатом Верховної Ради БРСР. У парламенті він швидко став помітною фігурою завдяки гучним антикорупційним виступам. Коли в 1994 році Білорусь проводила перші президентські вибори, він позиціонував себе як «людина з народу», яка покладе край хаосу перехідного періоду.

У другому турі Лукашенко переміг тодішнього прем’єра В’ячеслава Кебіча з результатом понад 80 відсотків. Його головними гаслами були боротьба з корупцією, відновлення порядку та захист простих людей від «прихватизації». Багато білорусів, особливо в сільській місцевості та невеликих містах, побачили в ньому гаранта стабільності на тлі економічної кризи та політичної невизначеності.

Перші роки президентства Лукашенко зосередився на зміцненні вертикалі влади. Було проведено референдуми, які розширили повноваження президента, обмежили роль парламенту та змінили державну символіку. До кінця 90-х опозиційні партії та незалежні ЗМІ вже стикалися з серйозними обмеженнями.

Економічна модель: держава як головний гравець

Білоруська економіка за Лукашенка зберегла значний державний сектор і елементи планового регулювання. Промисловість, сільське господарство та транспорт значною мірою орієнтовані на російський ринок. У 2023–2024 роках ВВП зростав на 3,6–4,3 відсотка — частково завдяки військовим замовленням з Росії та активному експорту.

Ці показники відображають офіційну статистику та оцінки аналітичних центрів. Короткострокове зростання часто пояснюють російською підтримкою, однак довгострокова стійкість моделі викликає сумніви через відсутність серйозної модернізації та технологічного оновлення.

Санкції Заходу, запроваджені після 2020 року та посилені у 2022-му, обмежили доступ до кредитів, технологій та європейських ринків. Лукашенко активно розвиває імпортозаміщення та шукає альтернативних партнерів у Азії та на Близькому Сході, однак Росія залишається головним економічним і політичним якорем.

Зовнішня політика: тісний союз з Росією та напружені відносини з Заходом

З перших років президентства Лукашенко зробив ставку на інтеграцію з Росією. Союзна держава, спільні військові навчання, єдиний митний простір — усе це зміцнювало залежність Мінська від Москви. Після 2014 року, коли Росія анексувала Крим та почала війну на Донбасі, Білорусь формально зберігала нейтралітет, але на практиці дедалі більше синхронізувала зовнішню політику з Кремлем.

Протести 2020 року та подальша консолідація влади

Найбільшою внутрішньою кризою за час правління Лукашенка стали події серпня 2020 року. Після президентських виборів, на яких офіційно він набрав понад 80 відсотків, країну охопили масові протести. Десятки тисяч людей вийшли на вулиці з вимогами чесних виборів та відставки президента. Опозицію очолила Світлана Тихановська, дружина заарештованого блогера.

Влада відповіла жорстким розгоном: тисячі затриманих, побиття, кримінальні справи. Багато опозиціонерів опинилися у в’язниці або вимушені були виїхати за кордон. Лукашенко назвав протести «спробою державного перевороту» та посилив контроль над суспільством. У 2022 році відбувся референдум, який закріпив зміни до Конституції та ще більше розширив президентські повноваження.

Роль у російсько-українській війні: 2022–2026

Саме з території Білорусі російські війська 24 лютого 2022 року розпочали наступ на Київ. Лукашенко дозволив використання білоруських аеродромів, залізниць та логістичних баз, фактично перетворивши країну на тилову зону для російської армії.

Білоруські війська безпосередньо в бойових діях на території України участі не брали, однак Мінськ розмістив російську тактичну ядерну зброю, проводив спільні навчання та постачав компоненти для російської військової промисловості. У травні 2026 року Лукашенко та Путін спільно спостерігали за навчаннями ядерних сил.

У червні 2026 року в інтерв’ю Al Arabiya Лукашенко заявив, що «якщо образився — вибачаюсь» перед Зеленським за попередні різкі висловлювання. Він підкреслив, що Білорусь не планує військових дій проти України через вразливість довгого кордону та ризик перевантаження власних сил. Українська сторона сприйняла ці слова з обережністю, продовжуючи посилювати оборону на північному напрямку.

Особисте життя та питання наступництва

Лукашенко одружений з Галиною з 1975 року. У пари двоє старших синів — Віктор та Дмитро. Молодший син Микола (Коля), народжений близько 2005 року, часто з’являється на публіці разом з батьком: відвідує військові навчання, офіційні зустрічі та державні заходи. Чутки про те, що саме він готується стати наступником, ходять вже багато років.

У серпні 2025 року в інтерв’ю TIME Лукашенко категорично заперечив такі припущення: «Ні, він не спадкоємець». На той момент йому виповнилося 70 років, і він дав зрозуміти, що не планує балотуватися на наступний термін. Попри це, питання передачі влади залишається одним з найбільш обговорюваних у білоруському та міжнародному експертному середовищі.

Сучасний стан та що далі

Станом на середину 2026 року Лукашенко зберігає повний контроль над силовим блоком та ключовими секторами економіки. Залежність від Росії досягла максимуму за всю історію незалежності, санкції продовжують тиснути, а суспільство розділене між тими, хто цінує стабільність і соціальні гарантії, та тими, хто прагне змін і відкритості.

Останні заяви про можливе завершення війни та вибачення перед Зеленським можуть свідчити про спробу Мінська залишити собі простір для маневру. Водночас реальна політика — спільні навчання з Росією, розміщення ядерної зброї та економічна прив’язка до Москви — не дає підстав для швидких змін.

Українцям важливо розуміти: Лукашенко — це не просто далекий авторитарний лідер. Його рішення безпосередньо впливають на безпеку північних кордонів України, на логістику війни та на майбутню конфігурацію регіону. Поки що баланс сил у Мінську тримається на особистій владі одного чоловіка, і саме це робить ситуацію одночасно передбачуваною та вкрай чутливою до будь-яких несподіваних змін у здоров’ї чи зовнішньополітичних пріоритетах.