У травні 2025 року український бокс пережив один із найяскравіших моментів останніх років. 38-річний Сергій Радченко з Кременчука вийшов на ринг у столиці Південно-Африканської Республіки Преторії проти чинного чемпіона світу Кевіна Лерени. Бій за титул WBC у бриджервейті став для нього вершиною довгого шляху — від маленького міста на Полтавщині до світової арени.

Хоча поєдинок завершився технічним нокаутом у третьому раунді, історія Сергія Радченка набагато глибша за один результат. Це історія людини, яка втратила матір у семирічному віці, здобула понад дві сотні перемог на аматорському рингу, завоювала національні титули й не побоялася кинути виклик одному з найкращих важкоатлетів планети. У 2026 році, вже після завершення професійної кар’єри, його шлях продовжує надихати.

Сергій Олександрович Радченко — не просто боксер. Це приклад того, як характер, дисципліна та любов до рідного міста можуть перетворити звичайного хлопця на чемпіона, чиє прізвисько «Кремінь» стало символом незламності.

Дитинство в Кременчуці: перші удари долі та спорту

Сергій народився 10 квітня 1987 року в Кременчуці — місті на берегах Дніпра, де промисловість і спорт завжди йшли пліч-о-пліч. У сім років хлопець пережив страшну втрату: померла мати Наталя. Вихованням займався батько Олександр. Саме в цей період бокс став для Сергія не просто хобі, а справжнім порятунком і школою життя.

У десять років він уперше надів боксерські рукавички в клубі «Ринг». Тренер Анатолій Степко помітив у хлопця особливу наполегливість. Пізніше Сергій тренувався в школі олімпійського резерву під керівництвом Олександра Мальцева, а потім — у клубі «Легіон» у Михайла Івановича Мельника. Паралельно він навіть спробував дзюдо, але справжньою пристрастю залишився бокс.

Школу №18 у Кременчуці Сергій закінчив у 2004 році. А в 2005-му вступив на економічний факультет Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського. У 2008 році його визнали «Студентом року» — і це при тому, що він уже проводив по кілька тренувань на день. Економічна освіта пізніше допомогла йому краще розуміти бізнес-сферу спорту та керувати власним благодійним фондом.

Аматорська кар’єра: понад 250 боїв і характер, загартований у змаганнях

Аматорський період Сергія Радченка вражає статистикою. Понад 250 боїв, близько 210 перемог. Він став майстром спорту України, бронзовим призером Кубка Європи, срібним призером чемпіонату Європи серед студентів 2009 року у категорії до 91 кг. Двічі вигравав Кубок України, неодноразово ставав призером чемпіонатів країни.

Особливо цінним досвідом стали виступи у World Series Boxing — за польську команду «Польські Гусари» у 2012–2013 роках і за «Українських Отаманів» у 2013–2014. Це дало йому можливість боксувати на високому рівні та готуватися до професійного переходу.

Останній аматорський бій Сергій провів у 2014 році на чемпіонаті України в Києві. Тоді він уже точно знав: настав час перевірити себе на професійному рингу.

Професійний шлях: випробування, паузи та повернення

Дебют у професійному боксі відбувся 4 жовтня 2014 року у Львові. Сергій переміг Ігора Пилипенка технічним рішенням. Проте перші роки в профі були непростими. Бої за кордоном проти сильних суперників — Артура Шпильки в Польщі, Олексія Єгорова в Єкатеринбурзі, Руслана Файфера в Краснодарі — приносили цінний досвід, але й поразки.

Особливо запам’ятався бій проти Шпильки в березні 2020 року в Ломжі. Сергій двічі відправляв поляка в нокдаун, однак судді віддали перемогу супернику за розділеним рішенням. Багато хто вважав вердикт скандальним — букмекери навіть повернули ставки на Радченка.

Повномасштабне вторгнення 2022 року змусило зробити паузу майже на півтора року. Перший бій після перерви Сергій провів у квітні 2023-го проти Богдана Борового і здобув технічний нокаут уже в другому раунді. Це стало початком нового етапу.

Пік кар’єри: титули, які підтвердили статус чемпіона

7 жовтня 2023 року в Києві Сергій Радченко провів один із найважливіших боїв у кар’єрі. У восьмому раунді він нокаутував Дмитра Сергуту і завоював одразу два титули — чемпіона України та WBC Ukraine. Це була перша в історії України перемога за версією WBC Ukraine на домашньому рингу.

Наступного року, 3 серпня 2024-го, Сергій додав до колекції титул WBC Silver у бриджервейті (до 101,6 кг). У Києві він впевнено переміг за очками серба Андрея Песіча — 116-112, 116-112, 115-113. Перехід у нову вагову категорію та перемога над досвідченим суперником показали: Радченко перебуває на піку форми.

Ці досягнення вивели Сергія Радченка на новий рівень і відкрили двері до світового титулу.

Бій за титул світу: мрія, яка стала реальністю

1 травня 2025 року в Преторії Сергій Радченко отримав шанс, про який мріють тисячі боксерів. Він вийшов проти Кевіна Лерени — одного з найтехнічніших і найсильніших важкоатлетів свого покоління. Підготовка до бою проходила в напруженому ритмі: контракт підписували буквально в лазні в Кременчуці, а потім терміново вилітали через Київ і Польщу.

Бій за титул чемпіона світу — це не просто 12 раундів. Це перевірка всього, що людина вкладала в спорт протягом десятиліть.

Поєдинок видався жорстким. Уже на початку українця кілька разів відправляли в нокдаун. У третьому раунді рефері зупинив бій — технічний нокаут на користь Лерени. Сергій програв, але вийшов з рингу з піднятою головою. Він зробив те, що до нього вдавалося небагатьом українським важкоатлетам — вийшов на бій за світовий титул.

Завершення кар’єри: останній бій у Львові

Після поєдинку з Лереною Сергій оголосив про завершення професійної кар’єри. Останній бій відбувся 13 грудня 2025 року у Львові проти Олександра Гриціва. На жаль, уже в першому раунді травма не дозволила Радченку продовжити поєдинок. Після 28 років у боксі — від першого аматорського поєдинку в 11 років до світового рівня — він повісив рукавички на цвях.

28 років боксу — це не просто час. Це життя, віддане одному ділу, і рішення завершити його — теж акт сили.

Сергій Радченко став першим українським професійним боксером, який виходив у октагон за правилами ММА. Цей досвід лише підкреслив його універсальність і готовність до нових викликів.

Життя поза рингом: Кременчук, благодійність і наступне покоління

Попри всі поїздки та бої, Сергій ніколи не забував рідний Кременчук. Саме тут він живе, тут у нього коріння і тут він хоче залишити слід. Сергій заснував благодійний фонд «Ми поряд», який підтримує важливі ініціативи в регіоні. Для нього спорт — це не лише особисті досягнення, а й можливість допомагати іншим.

У Кременчуці його знають не тільки як чемпіона, а як людину, яка завжди готова підтримати місцевих спортсменів і молодь. Його історія показує: великий спорт може народжуватися в невеликих містах, якщо є характер і підтримка.

Що робить Сергія Радченка особливим

Зріст 186 см, розмах рук 192 см, атакувальний стиль і правша стійка — це фізичні дані. Але головне — характер. Прізвисько «Кремінь» ідеально пасує: міцний, надійний, здатний витримати удари і сам наносити їх у потрібний момент.

Сергій Радченко ніколи не був найтехнічнішим боксером свого покоління, але завжди був одним із найстійкіших. Він бився з кращими, програвав, піднімався і йшов далі. Саме це робить його історію такою близькою тисячам звичайних українців — людей, які щодня долають свої труднощі.

Його шлях доводить: навіть після важких поразок і довгих пауз можна повернутися і завоювати титули. Головне — не здаватися.

У 2026 році Сергій Радченко вже не виходить на ринг. Але його історія продовжує жити — в Кременчуці, в українських спортивних школах і в серцях усіх, хто вірить, що характер можна викувати, як сталь. Кремінь не ламається. Він лише стає міцнішим.