Роман Червінський — це постать, яка за останні роки перетворилася на один із найяскравіших символів української розвідки та водночас на епіцентр запеклих суперечок у суспільстві. Полковник СБУ, колишній начальник п’ятого управління департаменту контррозвідки, а згодом керівник підрозділу в Силах спеціальних операцій ЗСУ — людина, чиє ім’я тісно пов’язане з найамбітнішими спробами України завдати удару по російських найманцях і спецслужбах ще задовго до повномасштабного вторгнення.

Його кар’єра — це історія про високі ставки, ризиковані операції та ціну, яку доводиться платити тим, хто наважується діяти на межі дозволеного. Від участі в ліквідаціях польових командирів на Донбасі до спроби заманити російський військовий літак — кожна його справа викликала або захват, або гостру критику. Сьогодні, у 2026 році, після років судових баталій, Червінський знову отримав дозвіл повернутися до служби в ЗСУ, залишаючись при цьому під нічним домашнім арештом.

Хто ж він насправді — герой, який боровся з ворогом власними методами, чи фігура, чиї дії призвели до трагічних наслідків? Розібратися в цій історії означає зануритися в тіньовий світ української контррозвідки, де кожне рішення могло змінити хід війни на Донбасі або стати приводом для політичних переслідувань.

Шлях до вершин української контррозвідки

Роман Григорович Червінський народився 2 грудня 1974 року в Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. Як і багато офіцерів його покоління, він пройшов шлях від рядового співробітника СБУ до полковника з низкою державних нагород. Серед них — орден «За мужність» III ступеня, орден Богдана Хмельницького II та III ступеня, медалі «За військову службу Україні» та численні відзнаки за бездоганну службу.

У структурі СБУ він очолював п’яте управління департаменту контррозвідки — один із ключових підрозділів, що займався протидією іноземним спецслужбам та агентурі на території України. Саме в цей період, за відкритими даними, Червінський брав участь у низці операцій проти російських проксі на Донбасі. Йдеться про події 2016–2019 років, коли українські спецслужби активно працювали над нейтралізацією найбільш одіозних бойовиків так званих «ДНР» та «ЛНР».

Серед завдань, у яких його ім’я згадується в відкритих джерелах, — організація вербування та вивезення важливих свідків, зокрема Світлани Дрюк, заступниці командира 11-го полку «Восток». Вона була готова надати свідчення про присутність регулярних російських військ на окупованих територіях. Не менш резонансною стала операція із захоплення Володимира Цемаха — людини, причетної до збиття малайзійського «Боїнга» MH17 у 2014 році. Ці дії показували: українська контррозвідка вміла працювати глибоко в тилу ворога навіть у найскладніших умовах.

«Авеню»: амбіційна пастка для найманців «Вагнера»

Найгучнішою та найбільш суперечливою операцією, куратором якої став Червінський, стала спецоперація «Авеню», відома також як «Вагнергейт». У 2019–2020 роках українські спецслужби — СБУ та ГУР — розробили масштабний план із затримання групи російських найманців приватної військової компанії «Вагнер».

Суть полягала в тому, щоб через підставних осіб заманити близько тридцяти бойовиків до Мінська, а потім примусово посадити їхній літак у Києві під приводом нібито терористичної загрози. Операція мала стати потужним ударом по іміджу Росії та демонстрацією здатності України діяти далеко за межами своєї території. За словами самого Червінського, план був погоджений на найвищому рівні.

Однак у липні 2020 року операція провалилася. Білоруські спецслужби заарештували найманців у Мінську, а згодом видали їх Росії. Червінський публічно заявив, що причиною зриву став витік інформації з Офісу президента України. Саме після цих заяв у 2021 році він втратив посаду в СБУ і був переведений до Сил спеціальних операцій. Багато хто в суспільстві сприйняв «Вагнергейт» як свідчення глибокої кризи в українських спецслужбах та наявності «кротів» у найвищих кабінетах.

Спроба переманювання російського пілота та трагедія на «Канатове»

У 2022 році, вже після початку повномасштабного вторгнення, Червінський опинився в центрі ще однієї гучної історії. За версією слідства, він разом із групою осіб розробив і спробував реалізувати операцію із переманювання російського військового пілота. Росіянин нібито погодився перегнати бойовий літак Повітряно-космічних сил РФ на український аеродром «Канатове» в Кіровоградській області.

Операція завершилася катастрофою. Російські ракети завдали удару по аеродрому. Загинув командир частини, 17 військовослужбовців отримали поранення, було знищено два українські винищувачі. СБУ звинуватила Червінського в перевищенні службових повноважень: нібито операція проводилася без належного узгодження, а її провал дозволив росіянам отримати інформацію про дислокацію українських сил.

Червінський наполягає: письмова згода на проведення операції була отримана від тодішнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, а сам обстріл став наслідком не його дій, а прорахунків у системі ППО та можливої зради з боку самого пілота, який вів подвійну гру.

Ця справа стала основою для кримінального переслідування, яке триває вже кілька років. Обвинувачення кваліфікує дії як перевищення повноважень в умовах воєнного стану — стаття, що передбачає від восьми до дванадцяти років ув’язнення.

Судова сага: роки під арештом і боротьба за правду

24 квітня 2023 року Романа Червінського затримали. Майже півтора року він провів у слідчому ізоляторі. Потім — застава, спочатку цілодобовий, згодом нічний домашній арешт. У 2025–2026 роках суд неодноразово пом’якшував запобіжні заходи: зменшував заставу з дев’яти до шести мільйонів гривень, знімав електронний браслет, дозволяв користуватися телефонами.

У травні 2026 року суд ухвалив рішення, яке стало важливим для Червінського: йому дозволили повернутися на військову службу в Збройні сили України за умови наявності письмового наказу. При цьому нічний домашній арешт залишився чинним. Паралельно триває розгляд іншої справи — про нібито отримання хабара в 100 тисяч доларів у 2020 році, яку захист називає сфабрикованою.

Червінський та його адвокати послідовно стверджують: обидві справи мають політичний підтекст і є помстою за публічне розкриття інформації про «Вагнергейт» та критику на адресу керівництва СБУ та Офісу президента. Вони говорять про зникнення протоколів допитів, тиск на свідків та відсутність прямих доказів вини.

Чому Роман Червінський став символом для частини суспільства

Для багатьох українців Червінський — це не просто офіцер, а людина, яка наважилася говорити правду вголос у системі, де звикли мовчати. Його інтерв’ю, Telegram-канал та публічні заяви регулярно збирають десятки тисяч переглядів. Він критикує корупцію в спецслужбах, вплив окремих політиків на розвідку та те, як, на його думку, особисті інтереси іноді ставляться вище за державні.

Його підтримують не лише звичайні громадяни, а й окремі політики та громадські діячі. Фонд Петра Порошенка, наприклад, вніс заставу за нього в 2024 році. Петиція про присвоєння Червінському звання Героя України зібрала значну кількість підписів. Водночас є й ті, хто вважає його дії надто ризикованими або навіть шкідливими для країни.

Незалежно від того, на чиєму боці правда в кожній конкретній справі, одне залишається очевидним: історія Романа Червінського оголила глибокі проблеми в українській системі безпеки та розвідки. Вона показала, наскільки тонкою може бути межа між героїзмом і перевищенням повноважень у часи війни, і наскільки важко залишатися незалежним, коли твої дії зачіпають інтереси найвпливовіших людей у державі.

Дані узагальнено на основі відкритих матеріалів Української правди та Вікіпедії. Багато деталей спецоперацій досі залишаються закритими через гриф секретності, тому повна картина може бути відомою лише після завершення всіх судових процесів.

Сьогодні Роман Червінський продовжує залишатися однією з найбільш суперечливих і водночас найцікавіших постатей українського воєнного часу. Його історія — це не лише про конкретні операції та суди. Це історія про те, як система ставиться до тих, хто наважується діяти самостійно, і про те, наскільки суспільство готове підтримувати людей, які готові ризикувати всім заради результату. Незалежно від фінального вироку, ім’я Червінського вже вписане в новітню історію української розвідки — і забути його буде непросто.