Катерина Гандзюк народилася 17 червня 1985 року в Херсоні й уже з юних років обрала шлях, який рідко хто наважувався пройти до кінця. Вона стала депутаткою місцевих рад, координаторкою аналітичних центрів, радницею мера й водночас найгучнішим голосом, який викривав корупційні схеми в рідному місті. Її діяльність не обмежувалася кабінетами — вона реально впливала на те, як витрачаються бюджетні кошти й хто отримує владні посади.

31 липня 2018 року біля власного під’їзду в Херсоні її облили концентрованою сірчаною кислотою. Опіки охопили майже сорок відсотків тіла. Після місяців боротьби за життя в київській лікарні Катерина Гандзюк померла 4 листопада 2018 року. Ця трагедія перетворила її на загальнонаціональний символ. Сьогодні, майже вісім років потому, справа досі нагадує про те, наскільки дорогою може бути ціна правди в Україні.

Її ім’я стало синонімом громадянської мужності й одночасно — нагадуванням про те, як повільно й болісно рухається правосуддя в справах, де зачіпаються інтереси місцевих еліт.

Ранні роки та шлях до активізму

Дитинство й юність Катерини Гандзюк минули в Херсоні — місті з багатою історією, але й складними соціальними процесами. У 2002–2006 роках вона навчалася в Херсонському державному університеті, а згодом здобула додаткову освіту в Київському національному економічному університеті. Уже в 2003 році, ще студенткою, долучилася до партії «Батьківщина» й очолила обласну молодіжну організацію.

Участь у Помаранчевій революції 2004 року стала для неї першим серйозним політичним досвідом. Вона побачила, як тисячі людей можуть змінити вектор країни, і це відчуття ніколи не полишало її. Пізніше, під час Євромайдану в Херсоні, Катерина активно протистояла спробам розпалити «російську весну» в регіоні. Вона допомагала вимушеним переселенцям після анексії Криму та початку війни на Донбасі, працювала з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців і Міжнародною організацією з міграції.

Ці роки сформували її як людину, яка вміла поєднувати конкретну допомогу з системним аналізом проблем. Вона не просто роздавала гуманітарну допомогу — вона створювала механізми, які дозволяли переселенцям інтегруватися в нове життя.

Громадська та політична діяльність у Херсоні

У 2012 році Катерина Гандзюк разом з однодумцями заснувала Агенцію громадянської журналістики «МОСТ» та однойменний сайт. Це видання швидко стало одним із найважливіших майданчиків для моніторингу державних закупівель і витрачання бюджетних коштів на Херсонщині. Журналісти «МОСТу» регулярно публікували розслідування про сумнівні тендери, переплати та конфлікти інтересів.

Паралельно вона обіймала посади депутатки Херсонської обласної ради V скликання та Херсонської міської ради VI скликання. У 2016 році стала радницею міського голови Володимира Миколаєнка й виконувачкою обов’язків керівниці справами виконавчого комітету міськради. На цій посаді вона продовжувала тиснути на прозорість рішень місцевої влади.

Її стиль роботи відрізнявся принциповістю. Катерина не боялася називати речі своїми іменами навіть тоді, коли це стосувалося впливових людей. Вона координувала роботу Центру політичних студій та аналітики «Ейдос» у регіоні, брала участь у програмах Міжнародного фонду «Відродження». Усе це робило її помітною фігурою не лише в Херсоні, а й на національному рівні.

Конфлікти з місцевими елітами та правоохоронцями

Активна позиція Катерини Гандзюк не могла не викликати спротиву. Вона послідовно критикувала діяльність окремих представників Національної поліції в Херсонській області, зокрема звинувачувала начальника управління захисту економіки Артема Антощука в корупції та вимаганні. Після публічних заяв Антощук втратив посаду.

Гандзюк також активно протидіяла проросійським організаціям і рухам у регіоні — «Українському вибору» Віктора Медведчука, структурам, пов’язаним з Кирилом Стремоусовим та іншими. Вона зривала їхні публічні заходи, публікувала докази фейкових журналістських посвідчень, за якими люди отримували дозвіл на зброю.

У 2017–2018 роках конфлікти загострилися. Катерина Гандзюк стала однією з найнезручніших фігур для частини місцевої політичної еліти. Її розслідування та публічні заяви стосувалися реальних фінансових потоків і владних зловживань. Саме в цей період, за версією слідства, проти неї почали розробляти план фізичного усунення.

Трагічний напад та останні місяці життя

Вранці 31 липня 2018 року Катерина Гандзюк, як зазвичай, виходила з дому на роботу. Біля під’їзду невідомий облив її майже літром концентрованої сірчаної кислоти. Кислота потрапила на спину, голову, руку та в око. Опіки охопили близько 39–40 відсотків тіла. Її в шоковому стані доставили до обласної лікарні, а вже наступного дня санітарним бортом перевезли до Києва.

У столиці Катерина перенесла понад десяток складних операцій. Вона залишалася свідомою, давала свідчення слідчим, підтримувала зв’язок з рідними та друзями. Суспільство об’єдналося навколо її імені. Тисячі людей вийшли на акції підтримки в різних містах України. Міжнародні дипломати відвідували її в лікарні.

Незважаючи на важкий стан, вона демонструвала неймовірну силу духу — продовжувала вірити, що правда переможе, а ті, хто замовив напад, будуть покарані.

4 листопада 2018 року Катерина Гандзюк померла в київській лікарні від поліорганної недостатності. Їй було лише 33 роки. Поховали її в Херсоні. Смерть активістки стала точкою, після якої вже неможливо було ігнорувати проблему безкарності в Україні.

Розслідування справи та судові процеси

Спочатку розслідування велося повільно й викликало багато питань. Суспільство вимагало передачі справи до Києва. Згодом слідство встановило, що безпосередній напад здійснила група колишніх учасників бойових дій на Донбасі під керівництвом Сергія Торбіна. Безпосередньо кислоту вилив Микита Грабчук.

Виконавці отримали вироки ще у 2019 році — від трьох до шести з половиною років позбавлення волі. Організатором нападу слідство назвало Олексія Левіна (Москаленка), а замовником — голову Херсонської обласної ради Владислава Мангера.

26 червня 2023 року Дніпровський районний суд Києва засудив Мангера та Левіна до десяти років позбавлення волі кожного, а також зобов’язав виплатити родичам Катерини Гандзюк компенсацію в розмірі 15 мільйонів гривень. Вирок став результатом багаторічної роботи слідчих, прокурорів і тиску громадянського суспільства.

Однак на цьому історія не завершилася. Захист оскаржив рішення. Станом на 2025–2026 роки Київський апеляційний суд продовжує розгляд справи. Засідання неодноразово переносилися, розглядали додаткові докази, виникали питання щодо складу колегії суддів. Адвокати родини Гандзюк неодноразово заявляли про затягування процесу. Справа Катерини Гандзюк досі залишається прикладом того, як навіть після винесення вироку в першій інстанції повне правосуддя може затягуватися на роки.

Ця таблиця демонструє, наскільки довгим і складним виявився шлях до хоча б часткового правосуддя. Кожна дата — це не просто цифра, а етап боротьби родини, активістів та слідчих проти системи, яка часто захищає сильних світу цього.

Спадщина Катерини Гандзюк та вплив на суспільство

Після загибелі Катерини Гандзюк виникла громадська ініціатива «Хто замовив Катю Гандзюк?». Активісти по всій країні малювали графіті, вивішували банери, проводили акції, вимагаючи назвати всіх причетних до замовлення та організації нападу. Кампанія не припиняється й сьогодні.

Її історія вплинула на дискурс про безпеку активістів і журналістів в Україні. Міжнародна спільнота визнала внесок Катерини — посмертно вона отримала американську премію «Women of Courage». Українська школа політичних студій заснувала щорічну стипендію її імені для молодих лідерів з активною громадянською позицією.

Сьогодні ім’я Катерини Гандзюк продовжує надихати нове покоління тих, хто не хоче миритися з корупцією та безкарністю. Її справа нагадує: навіть після смерті голос людини, яка боролася за правду, може залишатися гучнішим за будь-які спроби його заглушити.

Батько Катерини Віктор Гандзюк та її чоловік Сергій Денисов продовжують домагатися повного розкриття всіх обставин справи. Їхня наполегливість — це продовження тієї самої боротьби, яку вела Катерина за життя.

У 2025 році, коли Катерині виповнилося б сорок, активісти знову нагадали про незавершеність справи. У 2026 році, попри вирок першої інстанції, апеляційний процес триває. Це означає, що українське суспільство досі чекає на остаточну крапку в одній з найгучніших справ останнього десятиліття.

Катерина Гандзюк не просто стала жертвою. Вона стала точкою відліку. Точкою, після якої вже неможливо було сказати, що «всі так роблять» або «це просто локальний конфлікт». Її життя й смерть показали, що в Україні є люди, готові йти до кінця заради правди. І що навіть найжорстокіший злочин не здатен стерти пам’ять про тих, хто наважився говорити голосно.

Сьогодні, коли ми згадуємо Катерину Гандзюк, ми говоримо не лише про трагедію. Ми говоримо про силу громадянського суспільства, про ціну принципів і про те, що справжня зміна починається з тих, хто не боїться називати речі своїми іменами — навіть коли це небезпечно. Її історія залишається живою, бо питання, яке вона поставила перед усією країною, досі не отримало повної відповіді.