У Маріїнському парку Києва, всього за кілька кроків від Мосту закоханих, стоїть бронзова композиція, яка змушує зупинитися навіть тих, хто поспішає. Дві літні постаті — чоловік і жінка — стоять у ніжному обіймі. Його рука міцно лежить на її плечі, вона притулилася до нього, і на їхніх обличчях — спокійна, світла посмішка. Це не ідеалізовані молоді коханці з романтичних картин. Це реальні люди, які прожили довге життя, пережили війну, розлуку та знайшли один одного знову. Скульптура «Кохання», відома також як «Історія кохання» або пам’ятник Луїджі та Мокрині, увічнила одну з найзворушливіших історій XX століття.

Вона з’явилася тут 7 травня 2013 року і швидко стала місцем, куди приходять не лише туристи з фотоапаратами, а й пари, які вірять, що почуття можуть пережити все. Біля неї часто зупиняються літні люди — вони довше дивляться, іноді тихо посміхаються, ніби впізнають щось своє. А молодь робить селфі і, можливо, вперше замислюється, що кохання — це не тільки пристрасть на початку, а й вибір залишатися поруч крізь десятиліття.

Реальна історія Луїджі та Мокрини, що лягла в основу скульптури

Усе почалося восени 1943 року в австрійському таборі Гланштоф. 21-річний італійський солдат Луїджі Педуто опинився там як військовополонений. 23-річну українку Мокрину Юрзук, родом з-під Кривого Рогу, вивезли на примусові роботи. Вона потрапила в табір вагітною і там народила донечку Надю. В умовах голоду, холоду та страху двоє молодих людей знайшли одне одного. Луїджі допомагав Мокрині, де міг, — навіть зшив їй пальто з клаптів тканини, які вдалося дістати. Вони не знали мови одне одного, тому спілкувалися поглядами, жестами та тихими словами, які розуміли лише вони.

У травні 1945-го табір звільнили. Луїджі хотів забрати Мокрину та її дитину до Італії, але обставини та політика післявоєнного світу розлучили їх. Кожен повернувся у своє життя: він одружився в Італії й виховав сина, вона — в Україні, де народила ще трьох дітей. Шість десятиліть вони жили паралельно, пам’ятаючи одне про одного.

У 2004 році їхні долі знову перетнулися завдяки телевізійній програмі. 82-річний Луїджі прилетів до студії, щоб знайти свою Мокрину. Коли вони зустрілися, обійми тривали так довго, що це стало одним із найзворушливіших моментів в ефірі. Протягом наступних років вони відвідували одне одного — він приїжджав до України, вона — до Італії. Луїджі навіть зробив їй пропозицію, але Мокрина, вже літня і не зовсім здорова, відповіла відмовою. Вона не хотіла залишати рідну землю та дітей.

Коли закохані зустрілися знову після шістдесяти років, вони довго не могли розімкнути обіймів — цей момент і став серцем майбутньої скульптури.

У 2013 році в Києві відкрили пам’ятник. Луїджі прилетів на церемонію, Мокрина не змогла через здоров’я. Через три місяці після відкриття він помер у 91 рік. Мокрина прожила ще два роки й пішла в 2015-му. Їхня історія залишилася жити в бронзі.

Як виглядає скульптура «Кохання» та що в ній особливого

Автори — скульптори Олександр Моргацький та Григорій Костюков — створили реалістичну, майже портретну композицію. Фігури трохи більші за людський зріст, але пропорції природні. Луїджі зображений у легкому піджаку, Мокрина — у простій сукні. Їхні обличчя передають вік і пережите: зморшки, але й м’якість погляду. Найважливіше — поза. Вони не просто стоять поруч. Вони обіймаються так, ніби бояться знову втратити одне одного. Це не пристрасний поцілунок, а саме той глибокий, спокійний обійм, який приходить після багатьох років і багатьох випробувань.

Скульптура стоїть на невеликому постаменті біля алеї, на тлі зелені та кованих огорож парку. Поруч — інформаційна табличка з короткою історією. Багато хто, хто приходить сюди вперше, спочатку просто дивиться. А потім читає і розуміє, чому ця композиція так сильно зачіпає.

Автори та ідея створення пам’ятника

Олександр Моргацький та Григорій Костюков не просто відтворили зовнішність героїв. Вони передали емоцію — ту саму, яку відчували Луїджі та Мокрина під час довгоочікуваної зустрічі. Скульптори хотіли показати, що кохання буває різним: не тільки юнацьким і палким, а й зрілим, вистражданим, здатним пережити все. У 2017 році точну копію встановили в рідному містечку Луїджі — Кастель-Сан-Лоренцо в Італії. Так українсько-італійська історія кохання отримала продовження вже на двох континентах.

Символізм скульптури «Кохання» для сучасної України

У часи, коли мільйони українців переживають розлуки через війну, еміграцію та втрати, ця скульптура звучить особливо сильно. Вона нагадує, що навіть найдовша розлука не обов’язково означає кінець. Що почуття, народжене в найтемніші часи, може стати опорою на все життя. І що справжнє кохання — це не тільки про «бути разом щодня», а про вибір пам’ятати і чекати, коли це можливо.

Біля неї часто можна побачити пари різного віку. Молоді тримаються за руки і фотографуються. Літні зупиняються довше — іноді хтось тихо розповідає свою історію супутнику. Дехто залишає квіти. У 2019 році скульптуру, на жаль, зіпсували вандали, але її відреставрували, і вона продовжує збирати людей. Любов, як і ця бронза, виявилася міцнішою за фарбу та агресію.

Інші романтичні скульптури кохання в Києві та Україні

Київ та інші міста України мають кілька арт-об’єктів, присвячених почуттям. Ось найпомітніші з них:

Кожна з цих робіт по-своєму розповідає про кохання. Деякі — через абстрактні форми, інші — через конкретні історії. Але саме «Історія кохання» в Маріїнському парку виділяється своєю документальною правдивістю та глибиною пережитого.

Чому такі пам’ятники важливі сьогодні

Скульптура «Кохання» — це не тільки про одну пару. Вона про всіх, хто коли-небудь любив і втрачав, хто чекав і вірив. У парках і на алеях міст такі об’єкти стають точками опори: місцями, де можна прийти в хвилину сумнівів і згадати, що почуття здатні пережити найважчі випробування. Вони нагадують, що навіть у найтемніші періоди історії люди продовжували любити, народжувати дітей, мріяти про зустріч.

Гуляючи біля Мосту закоханих і зупиняючись біля цієї скульптури, багато хто відчуває тиху силу. Не гучну і пафосну, а саме ту, яка допомагає жити далі. Бо якщо Луїджі та Мокрина змогли пронести почуття через війну, табори, десятиліття розлуки та чужі шлюби — то й у нашому житті завжди є місце для надії та другого шансу.

Скульптура «Кохання» продовжує стояти в Києві, збираючи біля себе нові історії. Пари фотографуються, діти бавляться поруч, а літні люди іноді зупиняються й тихо кивають головою — ніби кажуть: «Так, ми теж це знаємо». І в цьому — її головна сила. Вона не просто прикрашає парк. Вона зберігає пам’ять про те, що любов — це найстійкіше, що є в людині.