Володимир Осечкін — це не просто ім’я в новинах. Це історія людини, яка пройшла крізь власне пекло російських СІЗО та колоній, а потім зробила викриття тортур і корупції у пенітенціарній системі справою всього життя. Сьогодні його голос звучить особливо гостро для України: саме в цих установах утримують і піддають нелюдським умовам українських військовополонених. Проєкт Gulagu.net, заснований Осечкіним, став одним із найпотужніших джерел документальних доказів системних знущань, які Росія намагається приховати.

Його шлях — від успішного підприємця до вигнанця в Франції — сповнений поворотів, погроз і реальних наслідків для режиму. Публікації архівів із доказами катувань призводили до звільнень посадовців і порушення кримінальних справ. А після повномасштабного вторгнення в Україну робота Осечкіна набула нового виміру: мережа інсайдерів допомагає знаходити прихованих полонених і проливати світло на воєнні злочини.

Шлях крізь власне пекло

Народився Володимир Осечкін 14 червня 1981 року в Самарі. Дитинство припало на розпад Радянського Союзу та хаос 1990-х. Ще школярем підробляв миттям машин, організацією вікторин, торгівлею пальним. Мріяв про роботу в правоохоронних органах, щоб боротися з бандитизмом. Вступив на юридичний факультет Самарського державного університету, але паралельно займався бізнесом — перепродажем іномарок, а згодом відкрив автосалон «Бестмоторс» під Москвою.

На початку 2000-х його двічі заарештовували. Перший раз — за підозрою у вбивстві. Три місяці в СІЗО, потім повне виправдання. Другий раз справа виявилася серйознішою: економічні злочини, пов’язані з бізнесом. Засудили на сім років. Провів за ґратами близько чотирьох років, звільнили умовно-достроково 2011-го. Саме там, у Бутирці, Коломні, Можайську та інших ізоляторах, він на власній шкірі відчув, як працює система: побиття, вимагання хабарів, повна безкарність для тих, хто «тримає» порядок.

Цей досвід став переломним. Замість озлоблення з’явилася ідея боротися з тим, що бачив зсередини.

Місія, народжена за колючим дротом

Після звільнення Осечкін не пішов у тінь. 2011 року створив проєкт «Гулагу-ні!». Мета — протидіяти катуванням, корупції у Федеральній службі виконання покарань та захищати права ув’язнених. Спочатку це були скарги, публікації історій, спроби привернути увагу до конкретних випадків. Поступово проєкт перетворився на системну платформу зі збору свідчень, відео та документів.

У 2015 році, коли проти нього відкрили нові справи і посилили тиск, Осечкін з родиною змушений був виїхати. Франція надала політичний притулок. Звідти він продовжив керувати проєктом, який уже набув міжнародного резонансу.

2021 рік: архів, що змусив систему здригнутися

Найгучніший прорив стався восени 2021-го. Білоруський інформатор Сергій Савельєв передав Осечкіну величезний архів — відео з камер спостереження в тюремній туберкульозній лікарні Саратовської області та інших установах. На записах — систематичні тортури, сексуальне насильство, побиття ув’язнених іншими в’язнями за участі або мовчазної згоди персоналу.

Gulagu.net опублікував сотні таких матеріалів. Реакція була неочікуваною навіть для самих авторів: у Саратовській області звільнили 18 співробітників, порушили п’ять кримінальних справ, пішов у відставку керівник регіонального управління ФСВП. Це був один із рідкісних випадків, коли публічність змусила російську систему хоч частково відреагувати. Проєкт стверджує, що в його розпорядженні понад тисячу відеозаписів тортур по всій Росії.

Ці публікації не просто шокували. Вони стали доказовою базою для міжнародних організацій і правозахисників, які документують злочини режиму.

Еміграція, нові виклики та український вимір

У Франції, в районі Біарріца, Осечкін продовжив роботу. Разом з іншими заснував асоціацію New Dissidents Foundation — платформу для допомоги тим, хто тікає від переслідувань. Після 24 лютого 2022 року фокус змістився. Російські в’язниці перетворилися на місця, де катують українських військовополонених, примусово вербують засуджених до участі у війні проти України, ховають людей у «сірих» зонах без статусу.

Мережа інсайдерів Осечкіна всередині системи ФСВП та ФСБ почала передавати дані про місця утримання українських захисників, умови, в яких їх тримають, і спроби приховати частину полонених від обмінів. У численних інтерв’ю він розповідає, як Росія використовує полонених як ресурс для торгівлі, блокує сценарій «всіх на всіх» і продовжує практику тортур, успадковану від радянського ГУЛАГу.

Його коментарі щодо обмінів, вербування засуджених представниками ПВК «Вагнера» та особистого візиту Пригожина до колоній регулярно з’являються в українських медіа. Це не просто інформація — це дані, які допомагають родинам і координаційним штабам.

Ціна правди: погрози, замахи та вироки

Робота такого масштабу не залишається безкарною. Ще 2020 року Осечкіна оголосили в розшук у Росії. 2023-го внесли до списку «іноземних агентів». У лютому 2025 року заочно засудили до восьми років колонії за «поширення фейків про армію».

Найстрашніше — замахи. 2022 року в Біарріці лунали постріли. 2025-го французькі спецслужби запобігли новому замаху: затримали чотирьох чоловіків, яких підозрюють у підготовці вбивства. За даними слідства, вони приїжджали до будинку Осечкіна, знімали об’єкт, шукали зручні позиції. Французька антитерористична прокуратура кваліфікувала дії як участь у терористичній змові. Осечкін перебуває під захистом поліції.

Ці факти — не просто хроніка. Вони показують, наскільки далеко режим готовий зайти, щоб заткнути рот тим, хто виносить правду назовні.

Що залишається за кадром

За сухими фактами — звичайна людська історія. Дружина Каміла Рахматулліна, життя в еміграції, постійна настороженість. Осечкін часто каже в інтерв’ю: система, проти якої він бореться, не змінилася з радянських часів. Вона лише модернізувала інструменти — відеокамери замість наглядачів, вербування замість прямої мобілізації, приховування полонених замість гласності.

Його проєкт не претендує на роль єдиного рятівника. Але він робить те, що під силу небагатьом: фіксує злочини так, щоб їх не можна було заперечити. У світі, де російська пропаганда намагається переписати реальність, такі архіви стають зброєю для майбутніх судів і для пам’яті.

Сьогодні Володимир Осечкін живе у Франції, веде трансляції, дає інтерв’ю та координує збір інформації. Його історія — це доказ того, що навіть після власного ув’язнення і вимушеної еміграції людина може перетворити біль на системну боротьбу. Для України ця боротьба має особливе значення: кожне опубліковане відео чи документ про тортури в російських в’язницях — це ще один аргумент на користь того, що режим, який чинить таке зі своїми громадянами, не зупиниться перед злочинами проти українських захисників.