УПЦ це структура, яка для мільйонів українців залишається частиною духовної традиції, а для інших — предметом гострих дискусій про незалежність і безпеку. У центрі уваги — не просто назва чи абревіатура, а ціла мережа парафій, монастирів і вірян, чия доля тісно переплетена з політичними подіями останніх десятиліть. Станом на 2026 рік ця церква продовжує діяти, хоча її юридичний статус перебуває у стані активної перевірки державою.

Багато хто плутає її з Православною церквою України, але це дві різні організації з різним канонічним шляхом. Одна зберігає історичні зв’язки з Московським патріархатом, інша отримала повну автокефалію. Розуміння цієї різниці допомагає краще орієнтуватися в релігійній карті сучасної України.

За даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, на початок 2026 року УПЦ налічувала майже 9,9 тисячі організацій, серед яких понад 9,5 тисячі громад. Цифри поступово зменшуються через переходи до інших структур, але мережа залишається однією з найбільших у країні.

Історичні корені та формування сучасної УПЦ

Православ’я на українських землях бере початок від хрещення Київської Русі 988 року. Тоді Київська митрополія підпорядковувалася Константинополю. У 1686 році її передали під юрисдикцію Московського патріархату — крок, який Вселенський патріархат пізніше визнав неканонічним.

Сучасна УПЦ оформилася 27 жовтня 1990 року. Московський патріарх Алексій II надав їй статус самоврядної церкви з широкою автономією. Вона отримала право самостійно обирати єпископів, керувати майном і мати власний статут, але залишалася частиною Російської православної церкви. Предстоятелем з 2014 року є митрополит Онуфрій (Орест Березовський).

Після повномасштабного вторгнення 2022 року Собор УПЦ у Києво-Печерській лаврі проголосив повну самостійність і вніс зміни до статуту. Церква засудила позицію патріарха Кирила щодо війни. Однак офіційні експертизи вказують, що повного розриву не відбулося: у документах збереглися посилання на грамоту 1990 року, а церква офіційно не заявила, що не є частиною Російської православної церкви.

Сучасний статус і законодавчі зміни

У серпні 2024 року Верховна Рада ухвалила закон про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій. Він забороняє структури, афілійовані з Російською православною церквою. Організаціям дали час розірвати зв’язки відповідно до канонічного права.

Станом на середину 2026 року процес щодо УПЦ ще не завершено. Головний судовий розгляд стосується Київської митрополії, а держава вимагає чіткого виходу всіх парафій, монастирів і навчальних закладів зі складу Російської православної церкви.

У липні 2025 року митрополита Онуфрія позбавили українського громадянства. За матеріалами Служби безпеки України, він у 2002 році добровільно отримав громадянство Росії і не повідомив про це українські органи. Сам предстоятель і представники церкви заперечують наявність іншого паспорта.

Державна служба з етнополітики та свободи совісті неодноразово підкреслювала: якщо церква виконає всі приписи — вийде зі складу Російської православної церкви, скасує підпорядковані положення і засудить анексію українських єпархій — статус афілійованої організації знімуть. Поки що таких офіційних кроків у повному обсязі не зроблено.

Чим УПЦ відрізняється від ПЦУ

Православна церква України утворилася 15 грудня 2018 року на Об’єднавчому соборі. Вона об’єднала Українську православну церкву Київського патріархату, Українську автокефальну православну церкву та частину громад колишньої УПЦ. 6 січня 2019 року Вселенський патріарх Варфоломій вручив Томос про автокефалію. Предстоятелем став митрополит Епіфаній.

Дані про кількість організацій наведені за інформацією Державної служби України з етнополітики та свободи совісті. Переходи громад з УПЦ до ПЦУ тривають: з 2018 року їх зафіксовано близько 1948.

Обидві церкви сповідують одну віру, мають схожі обряди та шанують тих самих святих. Різниця лежить у юрисдикції, управлінні та ставленні до незалежності українського православ’я.

Парафії, монастирі та повсякденне життя

УПЦ зберігає широку мережу: понад двісті монастирів, духовні школи, братства. Богослужіння часто ведуть церковнослов’янською з елементами української. Багато храмів мають багату історію, ікони та традиції, які передаються з покоління в покоління.

Для частини вірян УПЦ — це насамперед місце молитви й духовної підтримки, а не політична структура. Саме тому процес переходів відбувається поступово і залежить від рішень самих громад.

Після 2022 року частина єпархій на окупованих територіях була анексована Російською православною церквою. На підконтрольній Україні території церква продовжує службу, хоча стикається з обмеженнями щодо капеланства в окремих силових структурах і з підвищеною увагою правоохоронців до окремих кліриків.

Що відбувається зараз і чого очікувати

Судові процеси тривають. Київська митрополія оскаржує окремі рішення, а держава наполягає на повному виконанні закону. Голова Державної служби з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський неодноразово пояснював: мета — не заборонити молитву, а усунути структурну залежність від організації країни-агресора.

Паралельно триває природний процес зміни юрисдикції. Громади на зборах ухвалюють рішення про перехід, реєструють документи в обласних адміністраціях. Темпи сповільнилися порівняно з першими роками війни, але рух не зупинився.

Українське православ’я сьогодні перебуває в стані глибокої трансформації. УПЦ це не абстрактна абревіатура, а жива спільнота людей, які шукають відповіді на складні питання віри, ідентичності та майбутнього. Від того, як саме завершиться юридичний процес і як відреагують самі віряни, залежатиме релігійна карта України на найближчі десятиліття.