У розпалі весни, коли сади вкриваються білим цвітом, а повітря наповнюється свіжістю, Україна щороку відзначає дату, що сягає своїм корінням у IX століття. 24 травня — це День слов’янської писемності та культури, свято, присвячене святим рівноапостольним братам Кирилу та Мефодію. Воно нагадує про той момент, коли слов’янські народи вперше отримали можливість записувати свої думки, молитви та історії зрозумілою мовою.

Свято встановлене Указом Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 саме для того, щоб підкреслити історичне та просвітницьке значення спадщини слов’янських первоучителів у формуванні національної культури. Ця дата об’єднує освітян, науковців, бібліотекарів та всіх, хто цінує слово як основу ідентичності.

У 2026 році, як і в попередні роки, 24 травня залишається фіксованою точкою культурного календаря, навіть попри зміни в церковному обчисленні пам’яті святих. Це день, коли освіта та мова постають у центрі уваги суспільства.

Брати-просвітителі з Салонік

Кирило (у світі Костянтин) та Мефодій народилися у візантійському місті Салоніки (сучасні Салоніки в Греції). Мефодій, старший, народився близько 815 року, Кирило — приблизно 827-го. Вони виросли в середовищі, де грецька культура перепліталася зі слов’янськими впливами: у місті жили численні слов’яни, і брати з дитинства знали їхню мову.

Кирило здобув блискучу освіту в Константинополі, опанував філософію, теологію, кілька мов і навіть створив оригінальну систему шифрування. Мефодій обрав шлях державного службовця, став архонтом однієї з провінцій, а згодом — ченцем. Долі братів перетнулися, коли візантійський імператор Михаїл III та патріарх Фотій доручили їм важливу місію.

У 862 році князь Великої Моравії Ростислав звернувся до Візантії з проханням надіслати вчителів, які могли б проповідувати християнство слов’янською мовою. Німецькі місіонери вимагали використовувати лише латину, а слов’яни не розуміли її. Брати прийняли виклик і вирушили на північ.

Народження абетки: від глаголиці до кирилиці

Першим завданням стало створення писемності. Кирило розробив глаголицю — оригінальну абетку з округлими, складними знаками, що передавали всі звуки слов’янської мови. Це сталося близько 863 року. Глаголиця дозволила перекласти Євангеліє, Псалтир та інші богослужбові тексти на старослов’янську мову, створену на основі солунського діалекту.

Брати вирушили до Моравії, де почали навчати місцеву молодь і вести служби слов’янською. Їхня діяльність викликала шалений опір з боку німецького духовенства, яке наполягало на латині. Братів навіть викликали до Рима. Там, у 867–868 роках, вони представили мощі святого Климента і захистили право слов’ян на власну літургійну мову. Папа Адріан II схвалив їхню працю.

Кирило помер у Римі 869 року і був похований у базиліці Сан-Клементе. Мефодій продовжив справу, став архієпископом Моравії, але після його смерті 885 року учні зазнали переслідувань і змушені були тікати.

Притулок вони знайшли в Болгарії. Саме там, наприкінці IX — на початку X століття, за правління царя Симеона, учні створили нову абетку на основі грецького унціалу з елементами глаголиці. Цю простішу й зручнішу систему назвали кирилицею — на честь Кирила. Вона швидко поширилася серед південних і східних слов’ян.

Ця хронологія показує, як ідея двох братів перетворилася на могутній інструмент культурного розвитку цілих народів.

Шлях кирилиці українською землею

На територію сучасної України кирилиця прийшла разом із християнством 988 року. Вона лягла в основу літописів, юридичних документів, релігійних текстів і перших літературних творів Київської Русі. «Повість минулих літ» та інші пам’ятки стали можливими саме завдяки цій системі письма.

З часом українська мова розвивала власні риси, але зберігала кириличну основу. Навіть у періоди, коли на західноукраїнських землях впливали латинська графіка, схід і центр зберігали кирилицю як символ культурної спадкоємності. У XIX столітті кирилиця стала інструментом національного відродження: нею писали Шевченко, Франко, Леся Українка.

Сьогодні українська абетка налічує 33 літери — результат природної еволюції тієї самої кирилиці, яку започаткували учні Кирила та Мефодія. Кожна літера несе в собі відлуння тисячолітньої історії.

Як відзначають 24 травня в сучасній Україні

У день свята по всій країні відбуваються літературні вечори, наукові конференції, виставки старовинних книг та рукописів. Бібліотеки та школи організовують читання давніх текстів, конкурси на краще знання історії мови, майстер-класи з каліграфії. Університети проводять круглі столи, присвячені ролі писемності у формуванні національної ідентичності.

Особливої ваги свято набуває в контексті збереження та розвитку української мови. Воно нагадує, що писемність — це не просто технічний інструмент, а живий міст між поколіннями, який дозволяє передавати знання, цінності та історичну пам’ять.

У багатьох містах влаштовують фестивалі книги, зустрічі з письменниками та поетами. Діти вивчають історію створення абетки через інтерактивні програми, а дорослі — через лекції та документальні покази. Це свято не про пафос, а про живу вдячність тим, хто дав нам можливість говорити й писати своєю мовою.

Інші події 24 травня

Окрім головного культурного свята, 24 травня відзначають Європейський день парків — ініціативу, започатковану 1999 року Федерацією EUROPARC. У цей день природоохоронні території проводять екскурсії, прибиральні акції та освітні заходи, щоб привернути увагу до збереження біорізноманіття.

Православні віряни за новим стилем вшановують пам’ять преподобного Симеона Стовпника — подвижника VI століття, відомого своїм незвичайним аскетичним подвигом. У народному календарі цей день іноді пов’язували з початком цвітіння шипшини та певними сезонними прикметами.

Ці додаткові події доповнюють травневий календар, але саме День слов’янської писемності та культури залишається центральним для України як держави та культурної спільноти.

Кожна літера української абетки — це маленька історія, що сягає корінням у місію двох братів з далекого IX століття. Коли ми відкриваємо книгу українською, пишемо повідомлення чи читаємо новини, ми продовжуємо справу Кирила та Мефодія. 24 травня — це не просто дата. Це нагадування, що слово має силу творити культуру, об’єднувати покоління та зберігати ідентичність навіть у найскладніші часи.

Цього дня особливо варто відкрити улюблену українську книгу, перечитати давній текст або просто подякувати мові, якою ми думаємо й живемо. Бо саме через писемність народ зберігає свою душу.