Материнська смертність залишається одним із найчутливіших індикаторів якості медичної допомоги та організації системи охорони здоров’я. В Україні цей показник має хвилеподібну динаміку з періодами поступового зниження та різких підйомів, а останні роки додали суттєвих викликів через наслідки повномасштабної війни.

За даними Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA), у 2024 році рівень материнської смертності в Україні досяг 25,9 випадку на 100 тисяч живонароджених. Це на 37 % вище за показник 2023 року, коли він становив 18,9. Зростання відбулося попри зменшення загальної кількості пологів, що вказує на погіршення доступу до своєчасної та якісної допомоги для вагітних і породіль.

Кожен випадок материнської смерті — це не лише особиста трагедія для родини, а й прямий сигнал про системні прогалини в діагностиці ускладнень, організації екстреної допомоги та управлінні хронічними захворюваннями у вагітних.

Що означає термін «материнська смертність»

Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, материнська смерть — це смерть жінки під час вагітності, пологів або протягом 42 днів після їх завершення від будь-якої причини, пов’язаної з вагітністю або її веденням, за винятком випадкових і травматичних причин. Показник розраховують як кількість таких смертей на 100 тисяч живонароджених і використовують для оцінки ефективності перинатальної допомоги.

Ціль сталого розвитку ООН (ЦСР 3.1) передбачає зниження глобального рівня материнської смертності до менш ніж 70 випадків на 100 тисяч живонароджених до 2030 року. Багато європейських країн уже досягли показників нижче 10, тоді як в Україні ситуація залишається складнішою.

Динаміка показника в Україні за останні роки

Офіційна статистика Державної служби статистики України демонструє значні коливання. У 2017 році показник сягнув історичного мінімуму — 9,1 випадку на 100 тисяч живонароджених. У наступні роки він поступово зростав: 12,5 у 2018-му, 14,9 у 2019-му та 18,7 у 2020-му. У 2021 році зафіксували різкий стрибок до 42,7, що пов’язують із перевантаженням системи під час пандемії COVID-19 та змінами в обліку.

Дані за 2022–2023 роки частково не публікували через воєнний стан. За оцінками UNFPA, у 2023 році показник становив 18,9, а у 2024-му — уже 25,9. Таким чином, за один рік відбулося зростання майже на 40 %.

Джерело даних: Державна служба статистики України та Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA). Абсолютна кількість материнських смертей залишається невеликою — орієнтовно 40–50 випадків на рік при сучасній народжуваності, проте кожен із них є значущим для оцінки якості системи.

Основні причини материнської смертності в Україні

У структурі причин материнської смертності в Україні вже багато років провідне місце посідають екстрагенітальні захворювання — хронічні патології, що існували до вагітності. До них належать серцево-судинні хвороби, захворювання нирок, ендокринні порушення (цукровий діабет, захворювання щитовидної залози), анемії тяжкого ступеня. Під час вагітності навантаження на організм жінки зростає в рази: об’єм циркулюючої крові збільшується на 30–50 %, серце працює з підвищеною інтенсивністю. Якщо хронічна хвороба не була компенсована до зачаття або не контролювалася належним чином, ризик тяжких ускладнень і смерті суттєво підвищується.

На другому місці — прямі акушерські причини. Найпоширеніша з них — післяпологова кровотеча. Вона виникає через недостатнє скорочення матки (атонія), розриви тканин, затримку залишків плаценти або порушення згортання крові. Без швидкого введення утеротонічних препаратів, хірургічного втручання або переливання крові крововтрата може призвести до шоку та смерті протягом кількох годин.

Гіпертонічні розлади вагітності (прееклампсія та еклампсія) також залишаються значущою причиною. Прееклампсія проявляється підвищенням артеріального тиску після 20-го тижня, появою білка в сечі та ураженням внутрішніх органів. При прогресуванні до еклампсії виникають судоми, що загрожують життю матері та плода. Своєчасне виявлення через регулярне вимірювання тиску та аналіз сечі, а також застосування сульфату магнію дозволяють запобігти більшості таких випадків.

Серед інших причин — емболія навколоплідними водами (рідкісне, але катастрофічне ускладнення, коли навколоплідні води потрапляють у кровотік матері), післяпологові інфекції та сепсис, анестезіологічні ускладнення, а також тромбоемболії. Високий рівень кесаревих розтинів (у середньому понад 28 % по країні, а в прифронтових регіонах — до 46 %) підвищує ризики у наступних вагітностях: прирощення плаценти, розрив матки по рубцю, кровотечі.

Як повномасштабна війна вплинула на материнську смертність

З лютого 2022 року понад 80 закладів охорони материнства та дитинства були пошкоджені або зруйновані. Атаки на медичні установи, вимушені переміщення населення, руйнування логістики та переривання планових обстежень створили додаткові ризики. У деяких регіонах, зокрема прифронтових, жінки змушені народжувати в укриттях або з затримкою в отриманні екстреної допомоги.

За даними UNFPA та партнерів, у 2023–2024 роках зросла частка тяжких ускладнень: випадки розриву матки збільшилися на 44 %, гіпертонічних розладів — на 12 %. Стрес, тривога та порушення режиму харчування і сну, характерні для воєнного часу, погіршують перебіг вагітності, особливо у жінок із хронічними захворюваннями. У Херсонській області, наприклад, частка передчасних пологів сягала 11,8 % — майже вдвічі вище за середній показник по країні.

Порівняно з сусідніми європейськими країнами Україна демонструє суттєво вищий рівень материнської смертності: у Польщі показник тримається близько 3, у Чехії — близько 4 на 100 тисяч живонароджених. Різниця в 5–8 разів пояснюється не лише воєнними обставинами, а й відмінностями у фінансуванні системи, доступності багатопрофільних команд та послідовності впровадження доказових протоколів.

Ефективні підходи до зниження материнської смертності

Світова практика та рекомендації ВООЗ чітко визначають заходи, що дозволяють запобігти більшості материнських смертей. Перший і найважливіший — якісна антенатальна допомога. Регулярні візити до лікаря (за рекомендаціями ВООЗ — не менше восьми), раннє виявлення анемії, інфекцій, гіпертонії та серцево-судинних ризиків дають можливість скоригувати стан жінки ще до пологів або підготувати multidisciplinary команду.

Другий напрям — посилення екстреної акушерської допомоги. Це наявність у кожному пологовому закладі утеротонічних препаратів, сульфату магнію, антибіотиків, а також функціонуючої системи переливання крові та реанімаційного обладнання. Активне ведення третього періоду пологів (введення окситоцину, контрольована тракція пуповини, масаж матки) значно знижує ризик післяпологової кровотечі.

Третій напрям — зменшення необґрунтованих кесаревих розтинів. Високий рівень операцій без чітких медичних показань збільшує ризики у майбутніх вагітностей. Аудит показань до кесарева та впровадження протоколів ведення пологів після попереднього кесарева допомагають знизити ці ризики.

Четвертий напрям — системний аудит кожного випадку материнської смерті. Конфіденційний аналіз дозволяє виявити не лише медичні помилки, а й організаційні прогалини: затримку з госпіталізацією, відсутність необхідного препарату, недостатню кваліфікацію персоналу. На основі таких розборів формують конкретні рекомендації для регіонів.

В умовах війни особливої ваги набуває захист медичних закладів, забезпечення альтернативних маршрутів евакуації вагітних, підтримка телемедицини для консультацій у віддалених районах та збереження кадрового потенціалу. Міжнародні партнери продовжують постачати обладнання, ліки та проводять тренінги з симуляційного навчання для акушерських бригад.

Зниження материнської смертності в Україні можливе за умови послідовного впровадження доказових протоколів, зміцнення первинної ланки та перинатальних центрів, а також системного моніторингу якості допомоги навіть у найскладніших умовах.

Сучасні клінічні протоколи в Україні значною мірою гармонізовані з міжнародними стандартами. Їх ефективність залежить від доступності діагностичного обладнання, лабораторного контролю, кваліфікації фахівців та чіткої маршрутизації пацієнток із високим ризиком до закладів третього рівня. У прифронтових регіонах важливу роль відіграють мобільні бригади та підземні перинатальні центри, які дозволяють зберегти доступ до допомоги.

Материнська смертність в Україні — це показник, який відображає не лише медичні аспекти, а й загальний стан суспільства: доступність освіти, рівень соціального захисту, ставлення до репродуктивного здоров’я жінок. Подальше зниження цього показника вимагає скоординованих зусиль держави, медичної спільноти та міжнародних партнерів. Кожен врятований випадок — це не лише збережене життя, а й внесок у демографічну стійкість країни.