В сучасному світі очевидним є не просто загострення екологічних проблем, а їх перехід на якісно новий рівень, коли набули виразних обрисів обмеження подальшого соціально-економічного зростання, маючого в своїй основі безмірну експлуатацію природних ресурсів та природного середовища в цілому. Тому сьогодні безпосередньо постає питання про соціо-еколого-економічну безпеку, що, охоплюючи поряд із екологічною, соціальну та економічну сфери, являє собою практичне вираження ідеї сталого розвитку, яка включає відмічені складові – соціальну, екологічну, економічну. Концепція сталого розвитку сформувалася на ґрунті усвідомлення реальності вищеназваних обмежень антропогенного тиску на довкілля і відтак набула значення інтегративної парадигми в якій має здійснюватись прогрес людства в майбутньому. У цьому зв’язку відбувається все більше усвідомлення вичерпаності установок на необмежений економічний ріст, натомість сформовано уявлення про недопущення розбалансованості у стосунках між природними та соціальними системами.

Проте принципи сталого розвитку допоки фактично не стали засадничими для всього людства, що виявляється як на глобальному, так і на національному рівнях.

Так, українське суспільство, як видається, не виявляє готовності до сприйняття зазначеного нового світоглядного бачення взаємовідносин в системі «природа – суспільство», що ґрунтується на пріоритетності природозахисного спрямування господарської діяльності. Передусім це пов’язано із тим, що наші громадяни мають надзвичайно низький, порівняно із суспільно прийнятним, рівень життя, у зв’язку з чим у громадській свідомості превалюють елементарні економічні інтереси, пов’язані з повсякденним виживанням. Натомість погіршення екологічних умов проживання набуває важливого значення для тієї частини населення, яка вже розв’язала питання задоволення своїх першочергових соціально-економічних потреб. Отже, вирішенню завдань екологічної складової соціо-еколого-економічної безпеки має передувати забезпечення належного соціально-економічного рівня життя населення.

Господарювання на засадах сталого розвитку найбільшого впровадження набуло у найрозвиненіших країнах здійснюються структурні перетворення національних економік в напрямі відмови від галузей та виробництв, які завдають найбільшого техногенного навантаження на довкілля, але за загальним антропогенним навантаженням, а саме за кількістю утворюваних відходів, ці країни посідають перші місця серед інших країн світу. І як свідчать результати роботи нещодавнього кліматичного саміту, що проходив онлайн 22-23 квітня 2021 року і в якому узяли участь десятки глав держав і урядів з різних країн світу загалом у більшості здійснення реальних заходів щодо боротьби з глобальними змінами клімату, які несуть головну загрозу усталеному благополучному способу життя людства, відсуваються на середньо- та довгострокову перспективу, але тоді вони очевидно вже не будуть мати відповідного значення.

Таким чином, питання впровадження принципів сталого розвитку в повсякденне життя сьогодні розглядається передусім з точки зору забезпечення більшої комфортності життєдіяльність людини, а не з позиції гарантування її соціо-еколого-економічної безпеки.

Цю позицію фактично не змінила сучасна глобальна фінансово-економічна криза з безпрецедентними для нині живущих поколінь наслідками, загостреними пандемією коронавірусної хвороби, що ніби стало ілюстрацією до відомої теорії «чорного лебедя», яка застерігає стосовно неможливості у повній мірі завбачити розвиток майбутніх подій, який завжди раптово змінюватиметься під дією певної непередбачуваної неймовірної екстремальної події, що у поточному часі видається випадковою, а в ретроспективі – такою, що формує історію.

Відповідно очевидним є, що діяльність з управління процесами сталого розвитку в сучасних умовах передбачає оновленої теоретико-методологічної та методичної бази, зокрема і в напрямі посилення аспекту соціо-еколого-економічної безпеки. Адже в цілому нинішня ситуація надзвичайного загострення екологічної кризи визнається такою, що потребує переосмислення існуючих наукових положень в напрямку застосування комплексного підходу на основі взаємодії економічної та інших наук.

Ситуація, яка нині складається у взаємовідносинах людства з його усталеним зовнішнім середовищем існування – тобто довкіллям, може бути описана в термінології синергетики, що є новим міждисциплінарним науковим напрямом, початково сформованим у рамках вивчення сучасною фізикою низки питань нелінійної динаміки. Зазначений науковий напрям охоплює закономірності виникнення, формування і розвитку систем для яких характерними є наступні якості: відкритість, самоорганізація та нелінійність. Серед основних термінів використовуваних в синергетичній концепції, у контексті її прикладання до сучасної ситуації в системі «людство – природне середовище», насамперед треба назвати такі як: «біфуркація» та «точка біфуркації». Біфуркація являє собою імовірнісний процес якісного переходу системи від стану рівноваги до хаосу або до організації на більш вищому ступені, що відбувається через послідовні достатньо малі збурення, або флуктуації. У «точці біфуркації» в межах системи виявляються різноспрямовані можливості щодо вибору напрямів її подальшого розвитку, тобто відбувається реалізація того чи іншого з можливих варіантів імовірного розвитку подій. І часто незначний вплив декотрого випадкового фактору спрямовує розвиток систем у певному напрямі, у тому числі й небажаному.

Синергетичне бачення сучасної екологічної ситуації видається адекватним, адже цілком реальними є той виклик, який кидають всьому людству негативні результати кліматичних змін. Разом із тим, найбільш катастрофічних наслідків деградації довкілля, як видається, можливо уникнути, коли будуть невідкладно здійснені міжнародні заходи щодо радикального зменшення антропогенного та техногенного навантаження на глобальну екосистему біосфери Землі, а відтак передбачається істотне зниження викидів діоксиду вуглецю, що є основним техногенним чинником підвищення температури атмосфери нашої планети. Забезпечивши таким чином глобальне регулювання антропогенного впливу на довкілля, людство має перейти у своїх стосунках з природою на їх більш високий рівень.

Отже, розвиток подій в системі «людство – природне середовище» набуває синергетичного характеру, оскільки перебуває в стані імовірнісних змін, що може завершитись як деструкцією так підвищенням рівня організації наявної системи.

Евристичний та прогностичний потенціал синергетичної концепції має бути посилений використанням сценарного моделювання. Співвіднесеність синергетичного бачення зі сценарним моделюванням обумовлюється тим, що останнє застосовується в рамках ситуацій для яких притаманним є одночасні заздалегідь невідомі зміни багатьох чинників.Основним змістом сценарного моделювання є конструювання, різних нарративів – тобто викладів послідовності подій, з різними варіантами розвитку майбутнього, які є добре структурованими і логічними. Це надає прогнозній стратегії певної гнучкості, відповідної різним варіантам розвитку майбутнього. Складання сценарію зазвичай починається із виявлення відносно простих ознак ситуації, з наступним переходом до більш складних та більш спеціалізованих її особливостей. Враховуючи характер залежностей, які таким чином описуються, у процесі аналізу відбувається корегування цих ознак, що дозволяє більш точно відобразити ситуацію або об’єкт, що вивчається. При цьому особливо важливим є те, що також враховуються зміни зовнішнього середовища. Тому сценарне моделювання може бути названо адекватним методом прогнозування у ситуації невизначеності, багатофункціональності та випадковості змін щодо досліджуваного явища чи об’єкта. Сценарний підхід, на сьогодні, використовується насамперед в управлінській діяльності на рівні окремих економічних суб’єктів, проте в умовах існуючої невизначеності розвитку глобальної ситуації перспективним є його використання на макроекономічному та в цілому глобальному рівні, в тому числі у рамках постановки та вирішення завдання формування механізму управління процесами сталого розвитку на національному та глобальному рівнях.

Таким чином, формування системи сценарно-синергетичних домінант має, при розгляді проблем сталого розвитку в контексті нестабільних умов сучасної фінансово-економічної та природно-кліматичної кризи, спрямовувати діяльність з управління процесами сталого розвитку в найбільш відповідному існуючим реаліям напрямі, а саме: стосовно реалізації заходів соціо-еколого-економічної безпеки.

Відділ природно-техногенної та екологічної безпеки

Куценко В.І., д.е.н., проф., головний науковий співробітник

Анісімов В.М., молодший науковий співробітник