У новій соціально-економічній реальності пошук адекватних уявлень про подальший напрям розвитку пов’язується авторами із сталим господарюванням. У цьому відношенні встало ключове питання формування управлінських рішень, побудованих на принципах нелінійного підходу, оскільки то що було виправданим під час стабільного економічного зростання, на сьогодні потребує свого переосмислення. Важливим стає пошук таких механізмів впливу на господарські системи, котрі б дали можливість врахувати нерівномірність розвитку локалізованих підсистем, що мають суттєво диференційовані відтворювальні контури. Як відомо, на питання виявлення характеру взаємодії між суб’єктами і закономірностями розвитку господарських систем значною мірою дається відповідь в рамках такого напряму економічної теорії, як наративна економіка. У ній зроблено акцент на формуванні певного типу господарювання, що склався історично, відповідно до менталітету та способу економічної поведінки населення. У цьому відношенні ідея «сталого господарювання» розглядається у контексті ментальної прив’язки діяльності стейкхолдерів у господарських відносинах під національно зрозумілий образ «господаря», тобто активного і дієвого користувача господарським ресурсом. В такому випадку, кожний «господар» має свій господарський простір прояву своєї творчої енергії, і котрий є зацікавленим у його упорядкуванні. Таким чином створюються умови для формування полісуб’єктного середовища гармонізації інтересів «стейкхолдерів-господарів», тобто носіїв господарських інтересів, які одночасно мають можливість брати участь в управлінні, що кореспондується у цілому з європейською парадигмою партисипативного і відповідального «належного врядування» та відповідною децентралізацією управління.

Звісно, що характер взаємодій у такому полісуб’єктному середовищі носить нелінійний характер. До інноваційних методів упорядкування простору життєдіяльності у даному випадку відноситься робастне управління гомеостатичним станом системи. Для реального господаря природньо важливим стає підтримка балансу між фінансовою складовою господарських відносин і реальною природно-ресурсною складовою гоподарського простору. Робимо допущення що “господар” при цьому є націленим на підтримку двокомпонентного відтворювального контуру, що орієнтований на об’єднання питань збереження природного середовища, соціального та екологічного та економічного стану, подолання бідності тощо для для відпрацювання відповідних проблем за допомогою фінансових механізмів. 

З методологічних позицій, варто зауважити, що поняття «стале господарювання» має відношення до об’єктного просторового рівня. Тому, насамперед, ключовими стейкхолдерами у господарських відносинах, виступають найрізноманітніші групи організаційних структур різних форм власності. Вони як «господарі» простору життєдіяльності формують у просторовому вимірі територіальні бізнес-екосистеми з певною господарською орієнтацією на ключові компетенції, галузі спеціалізації та зони економічного росту. При цьому, первинну фізичну базу для формування бізнес-екосистеми складає природний капітал, який вимагає відповідних фінансових механізмів інклюзії його складових у господарський обіг. У такому випадку регіональне господарство на базі унікального природно-ресурсного потенціалу формує блок ключових компетенцій місцевої економіки та забезпечує територіальну конкурентоспроможність. На цій основі розвиваються локомотивні галузі виробництва та створюються відповідні драйвери розвитку, у тому числі фінансового характеру, забезпечуються рентними механізмами ефективне накопичення і перерозподіл інвестиційних ресурсів. Як результат ¬– організовується стале господарювання на основі бізнес-екосистемних механізмів гомеостатичного самотрансформаційного системного розвитку, включаючи створення системи сталих фінансів та застосування форсайт-підходу до проєктування простору життєдіяльності.

Відділ методології сталого розвитку

Бистряков І.К., д.е.н., проф.,

Клиновий Д.В., к.е.н., с.н.с., доц.