На сьогодні кліматичні та екологічні виклики визнані Європейським центральним банком (ECB) двома основними факторами ризику. За оцінками Банку міжнародних розрахунків (BIS), вони є одним із джерел системних фінансових ризиків і можуть стати причиною наступної глобальної фінансової кризи. Це вимагає зміни фінансової політики урядів й окремих фінансових установ у напрямах організації сталої фінансової діяльності та формування дієвої системи сталих фінансів. Основними документами, якими мають керуватися країни для протистояння кліматичним викликам і досягнення сталого майбутнього, є Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (1992), Порядок денний ООН у сфері сталого розвитку до 2030 року та Паризька угода про зміну клімату 2015 р. У них, зокрема, зазначається, що важливим шляхом протистояння кліматичним загрозам у контексті сталого розвитку є забезпечення узгодженості фінансових потоків із напрямом низьковуглецевого та стійкого до змін клімату розвитку господарства.

Починаючи з 1 січня 2021 року, кожна країна індивідуально визначає свою участь в рамках основної мети Паризької угоди – скорочення та/або обмеження викидів парникових газів, яка охоплює наступні три цілі:

•        ціль (A): утримання зростання середньої світової температури на рівні значно нижче +2 °C від доіндустріальних рівнів та спрямовування зусиль на обмеження зростання температури до +1,5 °C від доіндустріальних рівнів, оскільки це значно зменшить ризики зміни клімату та впливи на них;

•        ціль  (B) збільшення здатності адаптуватися до негативних впливів зміни клімату, підтримка протидій змінам клімату, розвиток з низькими викидами парникових газів у спосіб, що не загрожує виробництву харчів;

•        ціль (C) гармонізація фінансових потоків зі шляхом розвитку, з протидіями змінам клімату та з низькими викидами парникових газів  (рис.).

Така участь кожної окремої країни в досягненні світової мети має назву «національно визначений внесок» (Nationally Determined Contribution, NDC).  Угода вимагає, щоб такий внесок був амбітним та встановленим «з метою досягнення цілі Угоди». Щодо участі країна звітує та її переглядають кожні 5 років. Таким чином, участь у Паризькій угоді носить значною мірою добровільний характер і вимагає, таким чином, вибудовування відповідних рамок і форматів сталої фінансової поведінки, заснованої на добровільній відповідальності.

Наприкінці липня 2021 року уряд України затвердив оновлений національно визначений внесок України до Паризької Угоди, згідно з яким актуальна кліматична мета України – скоротити до 2030 року викиди парникових газів до рівня 35% порівняно з 1990 роком, для чого необхідно виконати та, відповідно, профінансувати ряд господарських завдань: модернізацію підприємств; розвиток відновлюваних джерел енергії; заходи енергоефективності; термомодернізацію будівель; збільшення частки органічного та ресурсозберігаючого сільського господарства; електрифікацію та оновлення транспорту;  управління відходами; збільшення лісистості та реформу управління лісовим фондом. Для досягнення заявлених цілей необхідна чітка державна політика сталого фінансування. За оцінкою фахівців,  для переходу України до кліматично-нейтральної економіки необхідно до 2030 року залучити близько 102 млрд. євро інвестицій, тобто біля 10 млрд. євро щорічно.  Фінансування національно-визначеного внеску до 2030 р. має включати поєднання внутрішніх бюджетних асигнувань, інвестицій приватного сектору та багатосторонніх фінансових механізмів і допомоги у розвитку, при цьому більшість ресурсів має надходити від приватних інвесторів, а роль публічного сектору зосереджуватиметься на забезпеченні регуляторних інструментів, фінансових стимулів та інформації, що сприятиме залученню приватних інвестицій.

Починаючи з 27 серпня 2022 року, Міндовкілля спільно з Мінфіном, Міненерго, Мінагрополітики, Мінінфраструктури, Мінекономіки, Мінрегіоном та Урядовим Офісом координації європейської та євроатлантичної інтеграції розпочато процес формування дорожньої карти ключових трансформацій і заходів з виконання національно визначеного внеску до Паризької угоди, на основі чого будуть сформовані пріоритетні заходи з її реалізації, які країна має виконати до 2030 року  та ідентифіковано необхідні для цього фінансові ресурси. 

У якості інституціональної основи для їх формування можуть виступати національні та територіальні фінансові фонди відповідного спрямування, бюджетні інституції публічного фінансового сектору та фінансові інституції розвитку. Україна може залучити існуючі чи створити нові державні фонди, наприклад кліматичний фонд,  фонд зеленого переходу або фонд зеленої економіки.  Подібні фонди надаватимуть фінансування на основі різних механізмів: покриття частки кредиту, надання співфінансування, грантових програм тощо. У якості фінансових інституцій публічного сектору, дотичних до сталих фінансів, також можна розглядати насамперед державний та місцеві бюджети і кошти різноманітних громадських організацій та об’єднань.  

 Велику роль у фінансуванні кліматичних змін та формуванні національної системи сталих фінансів відіграватимуть також Фінансові інституції розвитку (DFI), зокрема: Фонд чистих технологій (CTF) Світового банку; Глобальний екологічний фонд (GEF), який в Україні діє через ПРООН, ЮНЕП та ЮНІДО; Цільовий фонд Фінляндія-Україна, створений НЕФКО, та Східноєвропейське партнерство у сфері енергоефективності та навколишнього середовища (E5P), засноване Європейською Комісією для цілей України.  Завдяки стратегічному  партнерству ПРООН та Національного Банку України буде до 2025 року розроблено комплексні регуляторні та інституційні засади для підтримки в Україні сталого фінансування відповідно до раніше запропонованої НБУ Політики та Дорожньої карти з розвитку сталого фінансування в Україні.

Відділ методології сталого розвитку.

Клиновий Д.В. к.е.н., с.н.с.