На сьогодні перехід України до сталого господарювання значною мірою пов’язується із процесом забезпечення реструктуризації господарських систем. Однак цей процес настільки складний, що вимагає постійного переосмислення сутнісних ознак реструктуризації. Враховуючи, що головним цільовим орієнтиром є задоволення внутрішніх потреб простору господарської діяльності в самозбереженні та розвитку за допомогою безперервної зміни структури її потенціалу, суттєвим моментом стає вірний вибір вектору реструктуризації. Тут мається на увазі, що він має співпадати із пошуком відповідної інноваційної моделі розвитку. Тобто у такому разі реструктуризація господарської системи має передбачати не тільки впорядкування роботи різних її елементів, а також її впровадження в систему принципово нових організаційних соціально-економічних складових на тлі усунення застарілих. Таким чином, реструктуризація, має привести господарську систему у відповідність з імперативами нового технологічного укладу, що у свою чергу тягне за собою підвищення конкурентного статусу функціонуючих суб'єктів господарювання. Саме такий підхід, в умовах обмежених матеріальних та фінансових ресурсів,стає важливим ефективним засобом забезпечення загального процесу сталого розвитку та  отриманням від цього максимального ефекту.

Виходячи з вище сказаного, визначення адекватних напрямів переходу до національного концепту сталого господарювання доцільно проводити в руслі врахування загальних тенденції,що притаманні для світової ділової спільноти при формуванні кейсів трансформації тієї чи іншої господарської системи. У якості базових, на даний час, як правило, приймаються чотири основні тенденції, за якими проводяться структурні реформи, і котрі орієнтують на процес забезпечення зростання добробуту.

По-перше, реструктуризація має орієнтувати на тип системи здатної збільшувати вхідні ресурси природного, фізичного та людського капіталу (це – inputeffects).

По-друге, цей перехід має супроводжуватися структурними змінами та передбачати інвестиції в низку системоутворюючих секторів, включаючи енергетику, будівництво, житлово-комунальне господарство та ін., спрямованих на підвищення енергоефективності, зниження викидів парникових газів тощо. Всі ці результати виражаються у сенсі слова ефективності базових галузей господарської системи (efficiencyeffect).

По-третє, виділяються, як важливий фактор зростання, інвестиційні вкладення у розвиток інфраструктури, включаючи систему водопостачання та каналізації, громадський транспорт, енергетичний сектор діяльності, орієнтований на альтернативні джерела палива та ін.,які у той же час збільшують показники зайнятості і сприяють зниженню, особливо під час кризи,рівня безробіття. У цьому разі йдеться про стимулюючі ефекти (stimuluseffects).

По-четверте, передбачається зростання інноваційної активності, яка орієнтована, поряд зі створенням сприятливого конкурентного середовища, також на удосконалення методів регулювання, включаючи введення в дію відповідних стандартів та регламентів. У цьому разі йдеться про інноваційні ефекти (innovationeffects).

Для переорієнтації України на модель сталого господарювання необхідно, щоб принципи її організації були повною мірою інтегровані в загальні структурні реформи, які реалізуються у державі. Сучасний підхід до визначення напрямів сталого господарювання вимагає необхідність переміщення акцентів у бік системних зрушень, котрі пов’язуються значною мірою з проблемою збереження конкурентоспроможності простору життєдіяльності. Саме тому об’єктивно виникає необхідність постійного внесення змін в організацію господарської діяльності. Також слід відмітити, що на даний час потреба у змінах стала виникати настільки часто, що не розглядається як виняткове явище навіть й для великої господарської системи. У зв’язку з цим ще раз наполягаємо на тому, що більше уваги маємо приділяти аналізу методів та організаційних можливостей управління змінами. Концепція управління змінами може охоплювати досить широке коло питань,що конкретизується для господарських систем,які розглядаються, зокрема, в рамках розробки відповідних форсайт проєктів. Втім особливість полягає у визначенні гармонійних  засобів у поєднанні специфічних рис управління інтегральним господарським простором, що охоплює інформаційні, комунікаційні, організаційні та інші складові.

Управління змінами може застосовуватися в найрізноманітніших ситуаціях і набувати різних форм здійснення. Однак, у будь якому випадку, проведення змін має базуватися на сучасних раціональних підходах забезпечення конкурентоспроможності простору життєдіяльності. У сучасних умовах важливо брати до уваги той факт, що істотний внесок у ринкову вартість сучасних господарських систем та їх конкурентоспроможність вносить орієнтація не стільки на мінімізацію витрат, скільки на максимізацію задоволення вимог стейкхолдерів, що обумовлюються можливостями використання наявних ресурсів, компетенцій і здібностей простору ділової активності, включаючи людський та організаційний потенціал.

Відділ методології сталого розвитку