Унаслідок збройної агресії російської федерації (рф) значно посилилися екологічні ризики функціонування національної економіки і забезпечення життедіяльності населення. При цьому ускладнилися екологічні проблеми, які існували в Україні до початку повномасштабної війни. Більше того, деякі екосистеми й унікальні природні об’єкти вже не підлягають відновленню. Разом з тим, навіть по завершенню бойових дій чимало природних територій залишатимуться небезпечними для користування. За розрахунками Державної екологічної інспекції України, за одинадцять місяців війни збитки, завдані земельним, водним ресурсам і атмосферному повітрю російською збройною агресією, оцінюються сумарно в понад 1 трильйон 743 мільярди гривень.

Очевидно, що мета подання від імені українського народу судових позовів проти рф полягає і в отриманні компенсації за шкоду довкіллю, аби ці кошти надалі можна було витратити на природоохоронні та природовідтворювальні заходи. Тому нині пріоритетом для вітчизняних наукових досліджень з економіки природокористування й екологічного управління є обґрунтування методології та розроблення поглиблених і розширених методик обрахунку економічного збитку, завданого навколишньому природному середовищу воєнними діями. Водночас надзвичайно актуалізується питання щодо джерел фінансового забезпечення екологічної безпеки та екологоконструктивних заходів у повоенний період відродження національного господарства, зважаючи на очевидні серйозні фінансові труднощі, що обмежуватимуть обсяги коштів і витрат на відновлення продуктивності та стану навколишнього природного середовища.

Проведений науковий пошук таких фінансових джерел на основі аналітичного огляду тематично відповідних зарубіжних офіційних документів і спеціалізованих фахових публікацій дав змогу встановити, що фінансування сфери охорони і відтворення довкілля може бути суттєво збільшене шляхом інтеграції нових фінансових механізмів та інструментів екологічного регулювання. Серед них найбільшу науково-прикладну увагу привертає група механізмів з інструментами, які відображають доходний грошовий внесок екосистемних благ у життєзабезпечення й добробут населення – зокрема плата за екосистемні послуги.

Варто зазначити, що ця група еколого-економічних механізмів, починаючи з 2000-х років, активно запроваджується та постійно вдосконалюється в зарубіжних господарських механізмах природокористування – у розвинутих державах та країнах, що розвиваються. Зазначені механізми характеризуються ефективністю досягнення одночасно двох цілей – збереження екосистем і біорізноманіття та зростання доходу і вигод від споживання благ, продукованих екосистемами.Реалізація цих своєрідних еколого-економічних механізмів та інструментів є специфічною для кожної сфери управління природокористуванням – охорони біорізноманіття, підтримки водопостачальних і водозбірних екосистем, регулювання клімату та секвестрації вуглецю, охорони морських і берегових екосистем та інших.

Однак для вітчизняної системи екологічного регулювання фінансові механізми, які відображають позитивний економічний внесок екосистемних благ у життєзабезпечення й добробут населення, є новітнім явищем. Воно потребує опрацювання українською науковою та професійною спільнотою, поєднання їх зусиль, а також політичної волі – особливо з огляду на фактичну відсутність масштабної заінтересованості суб’єктів управління природокористуванням щодо імплементації екосистемного підходу в екологічну політику та практику природокористування згідно з положеннями Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року».

Тим не менше, початок таким діям вже закладено не лише деякими вітчизняними тематично відповідними проєктними дослідженнями, які проводились ще у 2018-2021 рр. під патронатом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, а й нинішньою його спрямованістю на формування концептуальних і правових засад застосування механізмів та інструментів оцінювання екосистемних послуг. Це засвідчують поточні активні консультації і контакти Міндовкілля України з представниками профільних установ інших країн (США, Фінляндія) щодо імплементації законодавства з екосистемних послуг у вітчизняне правове поле в контексті запланованого розроблення проєкту Закону України «Про екосистемні послуги», інституціоналізації оцінки екосистемних послуг, а за кордоном –широке запровадження концепту платежів за екосистемні послуги у механізми екологічного регулювання та переконлива дієвість цих платежів. Водночас доречно зазначити, що концептуальні основи платежів за екосистемні послуги успішно опрацьовані і вітчизняними вченими. Так, сформовано чотири наукові осередки – сумський, львівський, київський та одеський – з дослідження різних аспектів цієї тематики. Проте, її наукове поглиблення зумовило необхідність розроблення більш ємного концепту платежів за екосистемні блага, оскільки концепт платежів за екосистемні послуги виявився лише його вихідною теоретико-методологічною складовою.

Отже, задля підвищення ефективності управління природокористуванням на екосистемних засадах, нарощування внутрішніх джерел фінансування природовідтворювальних заходів, запровадження новітніх компенсаційних механізмів забезпечення екологічної безпеки, актуалізується наукова розробка проблематики монетизації вигод від екосистемних благ. Зокрема це можливо і завдяки опрацюванню концепту платежів за екосистемні блага, перспектив його імплементації у сферу суспільних інтересів як моделі, що відображає процес економічного форматування у грошові еквіваленти цінності екосистемних продуктів (товарів, ресурсів) і послуг, які генеруються екосистемними активами,створюючи доход і внесок у людський добробут.

Веклич О. О.,д.е.н., професор,головний науковий співробітник

відділу екосистемного оцінювання природно-ресурсного потенціалу