У рамках пошуку моделі реконструктивного розвитку у повоєнномуперіоді України доцільно ще раз звернутися до проблеми формування кластерної стратегії територіального розвитку. Враховуючи різницю між категорією «просторовий розвиток», яка орієнтує на вивчення системних зрушень різнорідних процесів та категорією «територіальний розвиток», яка спрямує здебільш на зміну структури використання території, акцентуємо увагу на останній для того, що б визначити напрями функціонального її упорядкування.

По-перше, звертаємо увагу на те, що методологічною основою моделювання територіального розвитку як відповідної господарської системи, є уявлення території у вигляді слабко структурованого комплексу у складі якого можуть бути виділені підсистеми різного характеру. Тут мається на увазі такі складові, як населення, виробництво, невиробнича сфера, екологічні проблеми, фінанси, зовнішня економічна сфера тощо. Звісно, господарська система, що досліджується, характеризується активністю окремих її підсистем. Тобто вона маючи внутрішню структурувіддзеркалює взаємодію її складових. Межі та характер такої взаємодії визначається, як формально заданими, так й неформально сформованими зв'язками. До першої групи належать зв’язки, наприклад, притаманні території в силу історичних та економічних умов, що склалися, і відображають стратегічні положення економічної політики держави в реальних історичних умовах. До другої групи зв’язків відносяться ті з них, що формуються у процедурах прийняття рішення щодо обробки тих чи інших економічних стратегій і розглядаються з урахуванням характеру впливів довкілля на внутрішню структуру.

По-друге, зосереджуємо увагу на особливості сприйняттякатегорії стратегія для сучасних умов України. Вона має стати відповідною світоглядною концепцією, що пов’язана з індивідуальними особливостями організаційної структури управління територією та її топ-менеджерів і відображати корпоративну культуру, звички, що вкоренилися стосовно сприйняття зовнішнього оточення. У той же час, з урахуванням того, що кожна територія характеризується економізованими ознаками, яка продукує доходи, і результати діяльності якої визнаються у зовнішньому оточенні, стратегія розвитку починає грати роль посередника між зовнішнім оточенням та відповідним територіальним утворенням. Важливим є те, що стратегія орієнтує і дозволяє знайти свою певну нішу у ринках послуг, тобто ідентифікувати місце, що створює ренту і дохід, прив'язаний до певної території.

Ці теоретичні узагальненнязначною мірою простежуютьсятакож урозумінніеволюції категорії «кластер». Адже зараз «кластер», як певний виробничий територіальний комплекс дедалі більше сприймається як «кластерна стратегія», яка будується на центрах ділової активності. А це передбачає використання методів управління розвитком території з позицій динамічного підходу. Нагадаємо також, що кластерні моделі це, перш за все, мережеві структури. Як правило, вони об'єднають бізнес-суб'єктів, що функціонують в межах чітко окреслених територіальних утворень. Тобто, для умов нашого дослідження важливим є те, що кластери здатні сформувати досить великі мережі підприємницького типу. Тобто мережі, що охоплюють широкий спектр не тільки економічних, але й соціальних, екологічних та інших видів діяльності. Будучи відповідним засобом територіально-галузевого розподілу суспільного відтворення, кластери реально втілюють ідеологію мережевого підходу.

Підприємницькі мережі можуть бути різномасштабними та об'єднувати представників малого та середнього бізнесу, а також інтегрувати діяльність малих підприємств різного профілю в сферу діяльності представників великого бізнесу. Дуже важливою ознакою підприємницьких мереж є те, що вони не схильні до жорсткої територіальної прив'язкита можуть мати локальний характер, а «рухливість» їх масштабів дозволяє забезпечувати більшу гнучкість, адаптивність і мобільність підприємницької діяльності. У своїй основі кластери охоплюють принципи як галузевого, так і регіонального (міжгалузевого) типів об’єднання учасників, що засновуються на вертикальних взаєминах між різнорідними організаціями та на взаємодії інноваційних процесів з швидкозмінних рамок ринкових відносин. Як відомо, підприємницькі мережі формуються переважно на основі інтенсивної динаміки структури ринків.

Сьогодні кластерний підхід, активно застосовується в зарубіжній практиці управління регіональним розвитком. Більш того, вважається, що він є одним з дієвих напрямів реалізації інноваційної політики, у тому числі й у нашій державі. Ефективність зарубіжних програм розвитку кластерів підтверджується тривалим періодом їх реалізації та регулярною зміною завершених програм новими.

По-третє, розглядаючи приклади кластеризації економіки різних країн і груп державдля умов повоєнної України доцільно виділити дві моделі – італійську і японську.Італійська модель  відрізняється тим, що спирається на велику кількість малих фірм, які об'єднані в різні асоціації для підвищення конкурентоспроможності. Ця модель застосовна для продукції типового технологічного рівня з великим ступенем диференціації і коливаннями попиту.

Особливістю  японської моделі є те, що вона формується навколо фірми-лідерів з масштабним виробництвом, що інтегрує масу постачальників на різних стадіях ланцюжка. Застосовна для виробництва технологічно складної, значною мірою, інноваційної продукції. Звісно, що розробка високотехнологічного продукту вимагає високих постійних витрат.

У цілому, проєкти розвитку територіальних кластерів вважаються однією з найбільш ефективних моделей приватно-державного партнерства. Відповідно до цього для успішного розвитку кластера початковий імпульс його оформлення повинен виходити "знизу". Важливо враховувати, що одне з основних завдань, яке вирішується територіальними кластерами у допомозі розвитку підприємницької активності, є підвищення конкурентоспроможності територій та їх базування із забезпеченням загальних позитивних тенденцій розвитку територіальних утворень. У цьому зв'язку завданням держави стає вирощування кластерів "з нуля", а стимулювання процесів кластеризації забезпечувати через формування кластерної політики, яка має бути формалізована органами влади у відповіднихпрограмах.Звісно, що програмний підхід у реалізації просторової кластеризації економічної діяльності повинен охоплювати усі рівні влади. На даний час масштабний і конструктивний розвиток кластерних форм територіального розвитку потребує активної підтримки держави як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях. Формування територіальних кластерних структур має відбуватися на засадах широкого впровадження державно-приватних форм партнерства, що знаходиться у стадії становлення в Україні.

Відділ методології сталого розвитку