15 грудня 2023 року

22:22:48 15.12.2023 Назад

ОРІЄНТИРИ РЕКОНСТРУКЦІЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНО-РЕСУРСНИМИ АКТИВАМИ

Головним орієнтиром для вдосконалення структури управління природно-ресурсними активами вважаємо активізацію розвитку господарської діяльності на територіальному рівні. Причому структурні трансформації у природно-ресурсній сфері повинні стати системним фактором упорядкування взаємодії капіталів різного масштабу, які діють у межах певного територіального утворення, виконуючи роль своєрідного економічного камертона. Таким чином, з огляду на необхідність формування місцевої ефективної структури управління природно-ресурсними активами, по-суті, вибудовуються змістові ознаки реконструкції управлінської системи в цілому. Це завдання є складним, оскільки, по-перше, сформовану вертикаль управління природно-ресурсною сферою певною мірою закріплено в законодавстві та чинній організаційно-правовій системі України, а по-друге, сьогодні територіальні громади не мають чітко визначених і регламентованих прав з управління природними ресурсами, зосередженими на їх території саме як природно-ресурсних активів, тобто джерел доходу. У цьому відношенні доцільно застосувати позитивний європейський досвід використання методів управління.

В умовах євроінтеграційних процесів, для України ситуація ускладняється у зв’язку з необхідністю впровадження користувачами інноваційних технологічних регламентів, які характеризуються високими екологічними вимогами до суб’єктів господарювання, що використовують природні ресурси у своїй діяльності. Оскільки природно-ресурсні активи повинні стати рушійною силою реконструктивного розвитку територіальних утворень, то слід зосередити увагу на базових положеннях екосистемного підходу. Зокрема, йдеться про визначення контамінаційних, регенераційних та асиміляційних властивостей простору господарювання, за рахунок яких, у разі їх фінансового відображення, можливо досягти відповідних реконструктивних ефектів. Зазначимо, що наведений підхід істотною мірою відповідає європейській методології просторових досліджень.

Повноцінне функціонування фінансово-економічних інструментів окремого територіального рівня є можливим лише на засадах коадаптивної імплементації в організаційно-економічний механізм господарської системи вищого рангу. Саме у такий спосіб створюється відповідний простір для формування природних активів територіальних утворень різних системно-просторових рангів.

Основою реконструктивного розвитку країни, за принципом децентралізованого управління природно-ресурсними активами, залучених до господарського обороту, є модельна конструкція подвійного типу, яка включає процесну та організаційну складові. У цьому зв’язку, на перспективу маємо суттєво змінити самі підходи до управління природними ресурсами просторових утворень. При цьому, громади повинні мати всі необхідні підойми для дієвого залучення природно-ресурсних активів на своїй території до господарського обороту. З огляду на встановлене завдання, реконструкція господарських систем в України повинна здійснюватися за декількома напрямами.

Перший з них передбачає ідентифікацію прав власності на природні об’єкти, як на ресурси територіальних утворень. Відповідно до сучасних уявлень про права власності та до позицій правових регламентацій, вони мають бути чітко ідентифіковані. Саме права на користування, привласнення доходу та капітальної вартості та безпеку для користувачів природного ресурсу є ключовими щодо перетворення його у природно-ресурсний актив. Контроль за діяльністю користувачів сприятиме реалізація права громад і держави на вимогу відповідального природокористування з можливістю конфіскації ресурсу за неналежне його використання. Особливо важливими ці позиції є в умовах євроінтеграційних процесів, оскільки вони, з одного боку, захищають можливого іноземного інвестора, а з іншого, гарантують конституційні права громадян,  а також повноваження громад територіальних утворень, які покликані управляти місцевими ресурсами в інтересах пересічного громадянина.

Головні структурні перетворення у системі управління природно-ресурсними активами зводяться до розвитку на рівні територіальних громад та їх об’єднань відповідного публічного правового інституту муніципалітету. За таких умов створюється дійовий розпорядник природних ресурсів громади, якому муніципальні органи делегують права розпорядження ними як економічними активами для їх повноцінного залучення до господарського обороту. Така інституція може бути сформована, наприклад, за ініціативою місцевих рад у вигляді територіальної корпорації з управління природними ресурсами.

Особливу увагу слід приділити питанням розвитку системи структурного і проєктного управління використанням природних активів шляхом створення територіальних компаній з управління природними ресурсами. У той же час необхідно акцентуватися на механізмах забезпечення прозорого та відповідального природокористування з боку таких компаній. Це стосується, зокрема, вимог щодо розробки стандартів ділової поведінки, які б гарантували громадам права контролю за відповідальним використанням природних ресурсів.

Крім того, реконструкція системи управління природокористуванням європейського типу, має відбуватися у напряму зміни ролі територіальних громад, які повинні стати кінцевим бенефіціаром від залучення природно-ресурсних активів до господарського обороту. У такому разі відчутною стає роль громадян, які через новостворені сучасні інтерактивні системи нагляду за використанням та охороною природних ресурсів набудуть прав прямого контролю за природними багатствами території. Позитивним аспектом слугує те, що такі ініціативи, з огляду на високі соціальні, екологічні та економічні ефекти, матимуть пряму підтримку інвесторів з ЄС, адже відбудеться значне підвищення відповідальності зацікавлених суб’єктів.

 

Відділ методології сталого розвитку