22 червня 2017 року

22:11:26 22.06.2017 Назад

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОЕКТНОГО ПІДХОДУ ДО УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРИРОДНО-ГОСПОДАРСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ

Презентація

Пошук підходів, стратегій та механізмів управління відтворювальними процесами територіальних природо-господарських комплексів, які б дозволили досягти, з одного боку, трьох пріоритетних завдань сталого розвитку (економічного, екологічного, соціального) (слайд 2), а з іншого – реалізувати на практиці принцип хорошого управління («goodgovernance») (слайд 3), є досить актуальним питанням як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій думці.

При порівняльному аналізі найпоширеніших підходів до організації управлінських взаємодій, які використовуються у корпоративному середовищі (слайд 4), можна зробити висновок, що найбільш перспективними для впровадження у практику управління сталим розвитком територіальних економічних систем є процесний та проектний підходи, які є свого роду еволюційною надбудовою над структурним (де організація управління здійснюється за структурними елементами систем) та функціональним (управління через ідентифікацію типових функцій, виконуваних елементами системи) підходами.

Аналіз міжнародних та національних стандартів проектного управління (слайд 5), а також вітчизняних та зарубіжних джерел дозволили виокремити ряд сутнісних ознак проектної діяльності, які відрізняють її від повсякденної функціональної діяльності, спрямованої на вирішення поточних завдань (слайд 6).

Таким чином, проектне управління сталим природокористуванням можна визначити як такий підхід до управління, за якого використання принципів, методів, та процесів проектного підходу спрямоване на забезпечення раціонального, комплексного використання природних ресурсів, охорони та відновлення екосистем, підтримання на сталій основі сприятливого стану навколишнього природного середовища та реалізації потенціалу територіальних природо-господарських комплексів.

Зазначені сутнісні особливості проектного підходу загалом добре корелюють із необхідністю чіткого інституціонального регулювання, структуризації виробничого-господарської діяльності в межах територіальних природо-господарських комплексів, впровадження бізнес-принципів та корпоративних методів у практику управління територіальним розвитком, а також формують методологічну основу процесу децентралізації владних повноважень, зокрема у частині, що стосується формування на регіональному й муніципальному рівнях ефективних механізмів прийняття рішень, гармонізації інтересів, забезпечення прозорості, підзвітності та можливостей щодо громадського контролю за діяльністю як місцевих органів влади, так і бізнес-структур, чиї інтереси наявні в межах даного ТПГК.

Водночас необхідно зазначити, що імплементація проектного підходу в практику управління сталим розвитком територіальних природо-господарських комплексів у такому вигляді, який пропонується у згаданих стандартах, є ускладненою та потребує значної адаптації на основі врахування специфіки функціонування сфери природо-ресурсних відносин та особливостей системної організації територій як квазікорпорацій, оскільки сфера раціонального природокористування та збереження й відновлення довкілля є доволі новою щодо впровадження проектних підходів. Зокрема, досі не розроблено системних засад проектного управління природокористуванням, сучасні світові та національні стандарти проектного управління в неповній мірі враховують особливості екосистем у цілому та специфіки використання та відновлення окремих видів природних ресурсів і як фізичного об’єкта, і як активу, що володіє ціннісними характеристиками. Тому, для розробки ефективного фінансово-економічного механізму проектного управління сталим природокористуванням, необхідно ідентифікувати сутнісні ознаки проектної діяльності у сфері природокористування та особливості управління такою діяльністю (слайд 7).

По-перше, виходячи із системних позицій управління сталим розвитком територіальних соціо-еколого-економічних утворень, навколишнє природне середовище є основним об’єктом проектного управління, а тому належить до внутрішнього, а не зовнішнього середовища. Для проектів сталого природокористування кінцевим продуктом є розробка інноваційних методів управління та господарювання, покликаних до досягнення еколого-економічної збалансованості територіального розвитку.

По-друге, ієрархія пріоритетів діяльності для комерційних проектів та проектів сталого природокористування носить взаємно обернений характер (слайд 8).

По-третє, комерційні проекти орієнтовані у першу чергу на отримання фінансової віддачі для своїх бенефіціарів у коротко- та середньостроковій перспективі, у той час як проекти сталого розвитку характеризуються більш віддаленим у часі строком окупності й на перших етапах у фінансовому плані можуть характеризуватися лише видатками. Саме ця особливість зумовлює, по-перше, необхідність адаптації структури управління проектом зі зміщенням повноважень із прийняття рішень від бізнес-сектору до сектору державного управління та місцевого самоврядування, а по-друге – вимагає розробки фінансових важелів (фінансових стимулів), які б допомогли залучити потенційних співвиконавців проекту із бізнес-сектору, завдяки нівелюванню їх ризиків, пов’язаних із тривалим строком окупності інвестицій.

По-четверте, оскільки проект характеризується чіткими часовими рамками, а його результатом (виходом) є унікальний продукт (товар, послуга, новий механізм управління, генерація нових знань тощо) (слайд 9), то виникає необхідність узгодження при управлінні територіальним розвитком дискретної у часі проектної діяльності з неперервною функціональною діяльністю суб’єктів ТПГК, етапи якої є повторюваними, циклічними та тривалими, а в якості результату виступає підтримка функцій та процесів системи (слайд 10). Таке узгодження можливе завдяки виокремленню передпроектної (визначення найкращого способу використання наявних обмежених ресурсів на основі ретельного розгляду всіх етапів процесу прийняття рішень з урахуванням екологічних, соціальних та економічних передумов і прогнозуванням можливих наслідків) та післяпроектної (впровадження створеного проектного продукту до оперативної діяльності учасників проекту, бенефіціарів та/чи замовників) стадій. На слайді 11 показана динамічна структура механізму узгодження дискретної у часі проектної діяльності з неперервною функціональною діяльністю ТПГК в контексті сталого управління територіальним розвитком.

По-п’яте, проекти у сфері сталого природокористування реалізуються у середовищі, яке характеризується високим рівнем невизначеності (слайд 12). Це відбувається тому, що кожна територіальна економічна система є складним соціо-еколого-економічним утворенням, у якому відбувається взаємодія інтересів цілого ряду акторів. Недостатнє інституційне регулювання, низький рівень територіальної інтеграції, політичні впливи, соціальні настрої, асиметрія у доступі до інформації часто спричинюють зниження шансів на досягнення консенсусу у питаннях, пов’язаних із ефективним управлінням сталим розвитком таких утворень. Особливо ситуація загострюється, коли в межах певної адміністративно-територіальної одиниці знаходяться унікальні природні ресурси (особливо це стосується вичерпних ресурсів надр). Вірогідність успішного провадження проектного підходу щодо управління сталим розвитком у таких умовах, якщо керуватися винятково положеннями стандартів управління комерційними проектами у корпоративному середовищі, є вкрай низькою. Це зумовлено тим, що в зазначених умовах пріоритети діяльності учасників проекту можуть зміститися із процесів створення проектного продукту на процеси прийняття рішень, які оточують проект, задля реалізації власних інтересів (це так звана опортуністична поведінка, пошук ренти тощо).

Завданню зниження рівня невизначеності покликане якомога ширше впровадження принципів корпоратизації у практику організації територіальних соціо-еколого-економічних утворень, тобто структурування конфігурації інтересів територіальних акторів шляхом чіткого розподілу ролей, специфікації прав власності, користування, володіння та розпорядження територіальними активами (у тому числі – природо-ресурсного походження), прав на отримання доходу, генерованого цими активами, а також формування територіальних ланцюгів створення вартості.

Таким чином, упровадження проектного підходу вимагає розробки відповідного фінансово-економічного механізму, який би, враховуючи методичні рекомендації стандартів проектного управління, а також зазначені вище особливості сфери природокористування, сприяв би досягненню завдань сталого розвитку територіальних природно-господарських комплексів. Запропонована структура такого механізму охоплює пять основних структурних блоків (слайд 13):

організація процесу управління, що полягає у формуванні сприятливого зовнішнього середовища проектної діяльності й розробці ефективної моделі територіальної координації та розподілу повноважень у контексті управління територіальним розвитком загалом, та управління сталим природокористуванням ТПГК зокрема;

планування територіального розвитку, що охоплює розробку цільових орієнтирів розвитку територій, формування концептуального бачення, стратегічних планів з метою впровадження механізмів проектного управління на усіх рівнях управлінського фракталу для того, щоб проекти територіального розвитку перебували у гармонійному взаємозв’язку як зі стратегіями розвитку країни, окремих регіонів та секторів економіки, так і один з одним на суміжних територіях;

структурування виробничо-господарських процесів, що полягає у взаємній ув’язці структури виробничо-господарської діяльності територіальних акторів, її функцій та процесів відповідно зі структурою, функціями та процесами тих проектів, до яких ці актори залучатимуться;

фінансове забезпечення проектної діяльності, пов’язаний із формуванням механізмів фінансування територіального розвитку на основі залучення інвестиційних ресурсів під забезпечення генерованими в ході реалізації проектів майбутніми потоками доходів;

розробка конкретних проектів управління сталим природокористуванням, що полягає у здійсненні безпосередньої реалізації проектної діяльності, та залученні природних ресурсів до економіко-господарського та фінансового середовища, визначенні обсягів природних ресурсів та генерованих ними доходів у формуванні сукупних матеріальних та фінансових потоків території.

 

Бондар Л.В., провідний економіст відділу комплексної оцінки та управління природними ресурсами ДУ ІЕПСР НАН України.

 

На основі матеріалів доповіді на методологічному семінарі на тему «Фінансово-економічний механізм проектного управління сталим природокористуванням» від 15 червня 2017 року.