2 грудня 2017 року

11:41:08 02.12.2017 Назад

ПОЛІТИКА СІЛЬСЬКОГО РОЗВИТКУ НА БАЗІ ОБ'ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Сільський розвиток на базі територіальних громад – це цілеспрямована зміна інституційних, економічних, екологічних, демографічних, соціальних, культурних, побутових та інших умов у сільській місцевості з метою зростання рівня та якості життя населення. Зміни здійснюються самими громадами завдяки наділенню їх правами власності/користування, ефективного використання і контролю за місцевими ресурсами. Територіальну громаду можна визначити як первинний суб’єкт місцевого самоврядування, що складається з фізичних осіб, які постійно мешкають на території, безпосередньо або через сформовані ними організаційні структури вирішують питання місцевого значення, мають спільну комунальну власність, володіють в межах території нерухомим майном та пов’язані індивідуально-територіальними зв’язками системного характеру. Сільські громади в контексті політики місцевого розвитку – це групи самоорганізованих жителів, які поділяють спільний життєвий простір, об'єднані прагненням, готовністю і реальними діями поліпшувати економічне, соціальне й екологічне становище, створили для цього групу взаємодії та визначили лідера з числа своїх членів.

Подальший сільський розвиток на базі об‘єднаних територіальних громад  в Україні можливий лише за умов завершення процесу їх об‘єднання та досягнення фінансової спроможності. По-перше, це дозволить сформувати належний обсяг повноважень, забезпечить незалежність в ухваленні рішень, визначить стратегії розвитку територій, зафіксує певний рівень соціальної та екологічної відповідальності. По-друге, фінансово незалежні та забезпечені ОТГ мають внутрішню мотивацію та навики до консолідації, кооперації, узгодження дій як усередині громади, так і щодо інших громад. По-третє, громада з певним рівнем добробуту й ефективною системою управління стає здатною до стратегічного планування, обґрунтованого визначення пріоритетів подальшого розвитку території.

Станом на кінець жовтня 2017 р. в Україні сформовано 665 територіальних громад, де перші вибори в 51 відбулися і в 614 – призначені. На 26% території України вже створено ОТГ; 8 тис. з 22 тисяч сільських населених пунктів включені до таких громад, де проживає понад третина сільського населення країни. Основними викликами у формуванні та розвитку потенціалу сільського населення до їх саморозвитку як громад є такі: переважання утриманських настроїв серед сільського населення; відсутність лідерських навиків та досвіду громадської роботи; обмеженість доступу до місцевих ресурсів (земельних, водних, лісових, корисних копалин) комерційними структурами та органами державної влади; нерозвиненість соціального капіталу села, низький рівень взаємної довіри, відчуженість, нездатність до колективних дій через недоліки інституційного середовища; непрозорість формування і використання коштів місцевих бюджетів.

Існує два базових підходи до концептуалізації розвитку територіальних громад, що можуть бути покладені в основу відповідної державної політики. Традиційний полягає у визначенні питань, проблем і потреб громад (англ. – needs-based community development). За такого підходу вирішуються нагальні проблеми громади, але відсутня стратегія її розвитку. Альтернативний полягає в розвиткові громади на основі її активів (англ. – asset-based community development). Головна ідея полягає у зростанні потенціалу громади для створення, посилення і капіталізації її активів. На відміну від концентрації уваги на проблемах і потребах, цей підхід зосереджується на сильних сторонах і наявних активах громади. До таких активів належать людські, фізичні, фінансові, культурні, політичні, які нерозривно пов’язані між собою і однаково необхідні для підтримки розвитку територіальних громад.

Активи людського капіталу – це навики, таланти і знання членів громади, причому не лише дорослих, але й дітей та молоді. Сюди можна віднести загальний рівень освіти, розвиток творчих здібностей, здоров’я, професійні навики, лідерські якості, досвід.

Інфраструктурні активи включають будівлі, споруди, автодороги, залізниці, водопостачання та каналізацію, парки, річки, промислові зони, школи, адміністративні установи, музеї. На відміну від інших, інфраструктурний актив є значною мірою нерухомим, практично незмінно існує протягом тривалого часу, нерозривно пов‘язаний з економіко-географічним простором та включає його елементи: територію населеного пункту та його центру, вулиці, житлові квартали. Ще однією його рисою є інвестиційна ємність – державних інвестицій в інфраструктуру (дороги, каналізацію, водопостачання) і приватних інвестицій у споруди (житлові, комерційні та промислові) – завдяки здатності цих активів порівняно швидко повертати вкладені кошти.

Фінансові активи – це фінансові ресурси громади (гроші, цінні папери, боргові зобов‘язання), що великою мірою залежать від вміння та навиків членів громади їх накопичувати та розпоряджатися ними. Завданням державної політики має бути забезпечення рівноправного доступу до фінансових ресурсів усіх членів і груп громад, формування навиків їх використання.

Інституційні активи включають інституційні можливості доступу до кредитних ринків та інших джерел надходжень, нових технологій (напр., органічного землеробства, альтернативних джерел енергії, будівництва житла та інженерних споруд), місцеві фінансові інститути, фонди мікрокредитування, банки розвитку громади. Бідні громади часто не мають доступу до кредитів, а без джерел фінансування (для придбання устаткування, обладнання, започаткування бізнес-стартапів, проектів власного розвитку) вони не можуть змусити працювати належні їм ресурси. Те саме стосується інформації та умов організації бізнесу. Завданням державної політики має бути створення інституційного середовища для розбудови цього виду активів (ухвалення нормативно-правових актів, навчання лідерів громад, співпраця).

Природні активи об‘єднують природні ресурси (водні, лісові, земельні, мінеральні, рекреаційні, кліматичні, флори та фауни), які громада та її члени можуть використовувати у власних інтересах, а також належний (якісний, безпечний, екологічно чистий) стан довкілля. Завданням держави має бути забезпечення всебічного доступу територіальних громад до належних їм природних активів, створення та забезпечення функціонування організаційно-економічного механізму їх капіталізації.

Активи культурно-історичної спадщини складаються з пам’яток історії та культури, історичного досвіду поколінь, що містить знання про розвиток суспільства в минулому, сприяє формуванню почуття належності до місцевої спільноти та духовному розвиткові громадян. Включає культурну ідентичність громади, яка відображається у формі історичних, культурних пам’яток, культових споруд, музеїв, що приваблюють людей ззовні громади з різною метою: проживання, співпраці, туризму. Завданням державної політики має бути забезпечення можливостей для кожної громади бути унікальною і неповторною в культурному відношенні.

Політичні активи включають репутацію громади як надійного та передбачуваного партнера у вирішенні політичних, соціальних, економічних питань, довіру до неї з боку органів влади різного рівня, членів самої громади, фінансово-кредитних установ, бізнес-структур, а також здатність громади справляти вплив під час ухвалення спільних рішень (з іншими громадами чи зацікавленими сторонами). Особливістю цього виду активів є спроможність підвищувати ефективність використання різних ресурсів громади. Завданням державної політики має бути поширення позитивних практик розвитку громад за умов розбудови та збереження цього активу.

Розвиток громади як процес складається з таких основних етапів, що формують цикл: визначення та зміцнення активів (результатом є підвищення спроможності), організація громади (мобілізація її членів, визначення зацікавлених сторін), формування спільного бачення, планування (вироблення плану дій), реалізація програм, проектів, заходів, оцінювання їх ефективності.

Ільїна М.В., к.соц.н., с.н.с.; Шпильова Ю.Б., к.е.н., с.н.с.