Конституційні рамки та інші правові  обмеження у використанні природних ресурсів в Україні створюють умови,  з позицій яких основним провідником господарської діяльності, за участю природних активів, має стати ефективний користувач. У цьому відношенні особливу роль починає відігравати інститут публічно-приватного партнерства (ППП). Саме на правах орендно-довірчого управління на основі відносин концесії чи на правах дії угоди про розподіл продукції, або через створення спільного державно-приватного підприємства чи проектної компанії з обов’язковою муніципальною участю передбачається досягнення позитивних результатів.

На цьому шляху необхідним стає розширення прав територіальних громад щодо використання природних ресурсів як активів просторового розвитку. При цьому доцільно передати їм ті природні об’єкти, відносно яких на загальнодержавному рівні влади не забезпечуються можливості ефективного їх використання.  Зокрема пропонується надання прав територіям щодо укладання угод публічно-приватного партнерства та вдосконалення регламентів прав органів місцевого самоврядування на вільне залучення природних ресурсів до господарського обігу, а також упровадження муніципального підприємництва у сфері використання природних ресурсів на засадах ППП.

З позицій імплементації європейських форм та механізмів ППП у практику просторового управління природокористуванням, в Україні необхідно трансформувати нормативно-правову базу відносин ППП стосовно природно-господарської сфери.

Удосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення розвитку державно-приватного партнерства та його адаптацію до законодавства ЄС доцільно проводити шляхом внесення змін до Закону України «Про державно-приватне партнерство» у напрямах чіткого визначення повноважень органів державної влади; уточнення пріоритетних сфер застосування ППП; нормативно-правового врегулювання питання щодо прав власності на активи в рамках ППП; удосконалення бюджетного та податкового законодавства з метою поліпшення інвестиційного клімату й розроблення ефективного механізму надання державної підтримки ППП; деталізації гарантії прав приватних партнерів на відшкодування своїх економічно обґрунтованих витрат, врегулювання питання контролю державою виконання партнером договору, визначення на державному рівні  стратегічного переліку можливих дівестиційних заходів щодо природних ресурсів; створення інфраструктури вільного ринку обмежених прав користування природними ресурсами на основі механізмів публічно-приватного партнерства та сучасних інформаційних технологій платформної економіки. 

Окремого врегулювання потребують питання використання механізмів та інструментарію публічно-приватного партнерства у царині природних активів, зокрема стосовно застосування сервісних контрактів та контрактів на управління, що вимагає прийняття спеціального законодавства, яке б регулювало особливості виконання такого типу робіт.

Також необхідним є доопрацювання діючого законодавства щодо угод про розподіл продукції, зокрема, в частині забезпечення конкурсного відбору пропозицій за допомогою  прозорих інформаційних технологій, оновлення порядку прийняття висновку компетентними органами та за участі громадськості чи органів державного нагляду, який виключав би корупцію, забезпечення в угодах балансу інтересів держави та інвестора та розширення прав об’єднаних територіальних громад.

Необхідним є якнайшвидше прийняття пакету законопроектів №8125-8128 Верховною Радою України, що оновлюють застарілий Закон України "Про концесії" та вносять зміни до суміжного законодавства, включаючи Податковий Кодекс, Закон України "Про державно-приватне партнерство" з розширенням та деталізацією норм укладання концесійних угод; створення  державного центрального органу представництва публічної влади у концесійних проектах, який забезпечував би фахове консультування з укладання концесійних угод, швидке і прозоре укладання договорів концесій та нагляд за об’єктами державної власності, переданими у концесію бізнес-структурам; розроблення  Державної програму розвитку відносин концесії як мінімум на 10-річний період (2020–2030 рр.), з визначенням пріоритетних сфер господарювання та  потенційних об’єктів концесії, включаючи регіональний та муніципальний рівні.

Також, необхідно впорядкувати систему управління просторовим розвитком країни через оптимальне окреслення просторових багаторівневих управлінських систем з метою формування інтегративних територіально-господарських комплексів як об’єктів стратегічного проектування та управління шляхом запровадження в Україні відповідної європейської номенклатури територіальних одиниць (NUTS) для цілей статистики та ефективного стратегічного територіального управління.

Відділ комплексної оцінки та управління природними ресурсами

д.е.н., проф. І.К. Бистряков

к.е.н., доцент Д.В. Клиновий