4 квітня 2020 року

15:08:15 04.04.2020 Назад

ПРИРОДНО-РЕСУРСНА РЕНТА І РЕНТНІ ПЛАТЕЖІ: ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПОНЯТЬ

Актуальність завдання вдосконалення механізмів вилучення, розподілу і перерозподілу природно-ресурсної ренти обумовлюється тим, що, з одного боку, рентні механізми через їх недосконалість не тільки повністю не вилучають ренту, але й неефективно її розподіляють у потребах соціуму, а з іншого – середовище господарювання в цілому не сприяє кількісному та якісному створенню ренти як капіталізованого доходу.

Рента, рентний дохід і його розподіл. Із позицій сучасної економічної теорії рента є додатковим доходом, отримуваним підприємцем у результаті використання рентоносного ресурсу для виробництва благ та послуг понад підприємницький прибуток на затрачені працю і капітал через сприятливіші, ніж в інших підприємців, умови господарювання.

Водна рента – це різновид природної, яка утворюється в результаті спеціального водокористування та обумовлена природно-географічними, соціально-економічними й екологічними факторами. Власник водних ресурсів повинен виплачувати ренту суспільству, а не привласнювати собі те, що йому не належить і принципово належати не може. Він має право на прибуток, який є результатом його підприємницької діяльності. Рентні платежі повинні стати базою для формування економічного механізму регулювання водокористування. Наразі ж відбувається заміна одного поняття рентна плата іншим, значно вужчим за змістом збір за спеціальне використання води.

Проаналізувавши наведені положення чинного Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (редакція від 01.06.2019 р.) можна констатувати, що рентну плату (рентний платіж) термінологічно ототожнено із загальнодержавним податком за користування природними ресурсами, проте, як уже зазначалося, таке прирівнювання є некоректним, оскільки фактичною ознакою можливої наявності ренти є факт не користування ресурсом, а отримання доходу від цього. Таким чином, під виглядом рентного платежу сьогодні справляється не рентна плата, а лише платіж за користування ресурсом або податок (наприклад, земельний) за право власності на ресурс, замість повноцінного вилучення ренти з доходів користувача. Виходячи з викладеного, можна зробити такі висновки:

по-перше, ототожнення термінів плата за використання ресурсу і рентна плата є методологічно хибним, оскільки джерело походження природної ренти (як й інших її видів) – це отримуваний у результаті природокористування дохід, частину котрого у вигляді додаткового, надлишкового, такого, що перевищує нормальний для галузі прибуток, тобто незароблений дохід, і становить рента;

по-друге, у вигляді рентної плати наразі справляється фактично плата за користування ресурсом, тобто під назвою ренти може вилучатися не рентний дохід, а необхідний платіж, який носить компенсаційний, такий, що відшкодовує витрати на відновлення ресурсу (по суті, той же спеціальний збір) навіть у тих користувачів природними ресурсами, які можуть і не отримувати прибутки, а тим більше – ренті доходи від використання ресурсів у господарському обігу;

по-третє, згідно із чинним законодавством рентна плата залишається значною мірою не вилученою, оскільки об’єктом оподаткування у природокористуванні (земле-, водо-, надро-, лісокористування тощо) переважно за фактом виявляється не реально отриманий підприємцем дохід, з якого і повинен вилучатися рентною платою суто рентного походження незароблений підприємцем дохід, надлишкова частина прибутку, а лише кількісні (у найкращому випадку – також і якісні) характеристики природного ресурсу, залученого в господарський обіг і використовуваного підприємством (площа земель, обсяг води, лісогосподарської чи мінеральної сировини). При цьому величина отримуваних у результаті підприємницької діяльності доходів сьогодні залишається, на жаль, поза увагою.

Тому, очевидно, необхідно переглянути застосовувану в податковому законодавстві термінологію, чітко розмежувати такі поняття та, відповідно, фіскальні інструменти, як:

        збір за спеціальне використання ресурсу, який носить компенсаційний, відшкодувальний характер і безумовно сплачується природокористувачем за залучення природного ресурсу в господарський обіг і використання його у певних господарський цілях; об’єктом оподаткування є власне ресурс (його якість, кількість), а фактом, що обумовлює фіскальне зобов’язання, при цьому є експлуатація ресурсу користувачем; 

        податок (наприклад, земельний), котрий має загальний характер і сплачується власником оподатковуваного ресурсу незалежно від використання цього ресурсу в господарському обігу і отримання доходу чи ні. При цьому об’єктом оподаткування є ресурс як власність і фактом, який призводить до фіскального зобов’язання – право власності на ресурс, щодо якого існує відповідний правовстановлюючий документ;

        рентна плата (платіж), яка має стягуватися з підприємницького прибутку з метою вилучення незаробленого підприємцем доходу, що він отримав у результаті наявності в нього певних переваг перед іншими підприємцями галузі або сфери господарювання через більш сприятливі порівняно з іншими учасниками господарської діяльності, умовами господарювання. При цьому об’єктом оподаткування є підприємницький прибуток, а фактом, що обумовлює фіскальне зобов’язання, може бути наявність у конкретного підприємця частини загального прибутку, яка отримана за ставкою, котра перевищує середню нормальну ставку прибутку на вкладений капітал для певної господарської сфери.

Зважаючи на викладене, необхідно внести зміни до національного податкового законодавства, в яких чітко визначити термінологію і відповідні механізми застосування названих фіскальних інструментів у господарській діяльності держави, що дасть змогу, з одного боку, ефективно оподатковувати власність та застосовувати механізм зборів за використання ресурсів для компенсації екологічних витрат, а з іншого – повноцінно вилучати у підприємців незароблені ними рентні доходи для державних потреб.

 

Відділ економічних проблем водокористування