23 жовтня 2020 року

11:05:34 23.10.2020 Назад

КОНЦЕПТ СТАЛОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ТРЕНДИ

 

Необхідність у визначенні методологічних орієнтирів сталого господарювання обумовлено об’єктивними причинами, пов’язаними з трансформацією уявлень про розвиток суспільства як такого. Зокрема це торкається не окремих складових, а комплексного вирішення проблеми в цілому, у залежності від точок зору та компетенції зацікавлених осіб з інноваційних позицій. Саме такий підхід, передбачає включення у дослідження визначеного питання позиції парадигмальних трансформацій. В нашому випадку, парадигма це система понять і уявлень, які властиві певному періодові розуміння концепту сталого розвитку.

На сьогодні у світі, який характеризується швидкістю змін у технологіях, засобах комунікацій, поведінкових норм серед людей, системи пріоритетів і значущостей тощо, виникає потреба у корінних доповненнях до системного означення категорії сталого розвитку. Характер парадигмальних трансформацій обумовлюється сукупністю трендів щодо розуміння суспільством напрямів розвитку та організації свого простору життєдіяльності. Наразі до найбільш загального тренду відноситься процес зміни нарративу.

Поняття «наратив», з найбільш загальної наукової точки зору, означає історично та культурно обґрунтовану інтерпретацію відповідного явища.  Втім для нашого дослідження привертає увагу трактування Акерлофа и Сноуера, де вони розглядають «наратив» як послідовність пов’язаних між собою відповідних подій, котрі у часовому вимірі можуть бути використані у якості шаблону при інтерпретуванні конкретного досвіду. Завдяки наративам, як і інститутам, актори отримують інформацію і набувають знання про можливості різних видів соціальної комунікації. Поширення наративів, особливо в епоху цифрових технологій, засобів масової інформації та соціальних мереж, сприяє тиражуванню і передачі смислів і цінностей з урахуванням ефектів зростаючої віддачі. Включення наративів поряд з інститутами в коло релевантних дослідницьких питань, зокрема, для сучасної економічної теорії дозволяє задіяти значний обсяг емпіричних даних, сприяти вдосконаленню кількісних і якісних методів і, головне, поліпшити розуміння складних еволюційних економічних процесів.

Наратив також розглядається в якості спрощеного резюме подій, які найчастіше мають вирішальне значення для питань балансу - між потребами індивіда і соціальної групи, між матеріальними і нематеріальними цільовими орієнтирами, між особистим інтересом і альтруїзмом, між людиною і природою тощо. Наратив дозволяє зрозуміти внутрішню логіку стимулів і мотивів, які рухають акторами, а також виявити логіку і закономірності процесів що відбуваються, а також визначають релевантні стимули і мотиви акторів, виходячи з того чи іншого культурного, історичного та інституційного контекстів. За допомогою дослідження наративів стає можливим добути необхідні якісні дані про зміст правил, норм інститутів, які неможливо отримати, аналізуючи виключно статистичні та інші кількісні параметри. Тому наративний аналіз є одним з корисних методів дослідження, що дозволяє отримати кращу і більш реалістичну картину, яка пояснює дії суб’єктів господарювання.

Наративи створюються для того, щоб ними ділилися і переказували з плином часу, поступово перетворюючись в нормативні і когнітивні інститути всередині товариств. Моделювання, засноване на наративах не є закритим або повним. Це всього лише спроба фіксації історично і локально специфічних патернів, за допомогою яких актори пояснюють навколишній світ і свої дії в ньому. На сьогодні наративи здебільш виконують функцію адаптаційно-пристосувального механізму, що спирається на інформацію про досвід. У той же час досвід може бути структурований як система знань і уявлень, що містять загальну і особистісну складові.

На сьогодні спостерігається загальна трансформація від моноцентричного наративу у бік поліцентричного наративу. Тут слід говорити також про зміну магістрального наративу на проблемний наратив, що підкреслює їх парадигмальний характер. Доцільно зосередити увагу на те, що у рамках концепту сталого господарювання знаходиться місце врахуванню такого фактору як суспільна психологія. Цей тренд спирається на досвід розвинених країн, який свідчить про те, що різкий зріст прибутку забезпечують лише ті сфери ринку, які мають суттєве значення для масової психології.

З визначених позицій, актуалізується і головна причина котра гальмує темпи переходу країни на інноваційний шлях розвитку. Вона пов’язується з недооцінкою проблеми суб'єктності розвитку, в силу чого виникають бізнес-проекти в інтересах вузької групи осіб, для яких соціальна орієнтація в інтересах громадян не є пріоритетною.

Для якісної зміни ситуації потрібні нові високогуманітарні технології, а також проекти формування і організації стратегічних суб'єктів українського розвитку, що становить суть виклику інтелектуальним силам країни.

Важливим, принциповим питанням стає перехід в управлінні від парадигми «суб'єкт – об'єктних» до парадигми «суб'єкт – суб'єктних» відносин, що безумовно приводить до необхідності пошуку нових уявлень про управління.

Тут мається на увазі впровадження у практику інноваційних підходів, котрі пов’язані з рефлексивним управлінням, інформаційним управлінням, управлінням активними системами тощо. Взагалі, постнекласічний тип наукової раціональності розширює поле рефлексії для якої характерним стає врахування ціннісно-цільової атрибутики, що передбачає введення в контекст наукових досліджень такої категорії як «полісуб'ектне середовище». Тобто середовища, яке включає в себе поряд з різними типами суб'єктів сукупність цінностей світового культурного розвитку. І що головне це середовище, виступає як відповідна система, здатна до саморозвитку. Причому ключовим стає питання визначення відносин типу «суб'єкт – полісуб'єктне середовище». Саме з такої позиції можна виявити і навіть сформувати нелінійні комунікативні зв’язки, які обумовлюють власне природу спільності.

Окремо слід визначити тренд, що пов'язаний з процесом перерозподілу акцентів в рамках використання системного підходу у забезпеченні сталого господарювання. У даному випадку акцентується увага на системах що здатні до саморозвитку і характеризуються переходом від одного виду саморегуляції до іншого. Системам що здатні до саморозвитку властива така ієрархія організації елементів, яка породжує в процесі розвитку нові рівні.

Загальні тренди зміни наративів можна побачити також виходячи з аналізу досліджень лауреатів Премії імені Нобеля з економіки. Приведемо їх перелік, опускаючи детальний розгляд, вважаючи зрозумілим загальний смислової  контекст:

1.      Рагнар Фріш, Ян Тінберген. За створення і застосування динамічних моделей для аналізу економічних процесів – 1969.

2.      Жерар Дебре. За нові методи аналізу в економічній теорії та кардинальний перегляд теорії загальної рівноваги – 1983.

3.      Гері Беккер. За розширення сфери застосування мікроекономічного аналізу на широкий діапазон людської поведінки та взаємодії між індивідами – 1992.

4.      Амартія Сен. За внесок в економіку добробуту – 1998.

5.      Джеймс Хекман, Дэніел Макфадден За розвиток теорії та методів аналізу дискретного вибору – 2000.

6.      Джордж Акерлоф, Майкл Спенс, Джозеф Стігліц. За їх аналіз ринків з асиметричною інформацією – 2001.

7.      Даниел Канеман, Вернон Сміт. За розуміння комплексного підходу до психологічних досліджень в економіці, особливо відносно суджень та прийняття рішень в умовах невизначеності та за створення лабораторних експериментів як інструменту емпіричного економічного аналізу, особливо при вивченні альтернативних ринкових механізмів – 2002.

8.      Елінор Остром, Олівер Вільямсон. За роботу з аналізу економічного управління – 2009.

9.      Пітер Даймонд, Дейл Мортенсен, Крістофер Піссарідес. За роботу з аналізу ринків з моделями пошуку – 2010.

10.    Жан Тіроль. За дослідження ринкової влади та регулювання – 2014.

11.    Ангус Дітон. За дослідження споживання, бідності та добробуту – 2015.

12.    Річард Тейлер. За внесок до поведінкової економіки – 2017.

13.    Вільям Нордгауз. За дослідження впливу кліматичних змін при довгостроковому макроекономічному аналізі – 2018.

14.    Абхіджит Банерджі, Естер Дюфло, Майкл Кремер. За експериментальний підхід до боротьби з бідністю – 2019.

Перелік тематики досліджень Нобелівських лауреатів, як бачимо, підтверджує характер наративних трансформацій у бік домінування з одного боку, глокалізаційних процесів, і, з другого боку, підкреслює актуальність проблеми перегляду концептуальних поглядів до сталого розвитку у бік більш прагматичного бачення у рамках концепту сталого господарювання.

 

Відділ методології сталого розвитку