Теоретичне переосмислення проблематики сталого господарювання  змушує звернути увагу на появу новітніх глобальних ініціатив у сферах належного управління господарством та сталих фінансів. На цьому шляху базовими є рішення Світового саміту з навколишнього середовища і розвитку Ріо-2012 та  новації, запропоновані в рамках Фінансової ініціативи Програми ООН з  навколишнього середовища (UNEP Finance Iinitiative). Так, згідно до рекомендацій ООН, на порядку денному на наступні 20 років загальна стратегія перетворень в управлінні з метою сталого розвитку територіальних утворень (країн, регіонів тощо) має базуватися на тому постулаті, що належне суспільне й приватне управління, достатнє фінансування розвитку й глобальне партнерство є найважливішими умовами економічного росту, подолання екологічних проблем й викорінювання бідності, у чому провідну роль відіграватимуть сталі фінанси, корпоративна соціальна та екологічна відповідальність й активне партисипативно-інклюзивне інтегроване управління, що враховує інтереси урядів, муніципалітетів, корпорацій та усіх верств населення. Відповідні перетворення в державному і місцевому управлінні в європейських країнах, включаючи партнерство з питань глобальних суспільних благ, наприклад, стабільного клімату, створення системи сталих фінансів, що пронизуватимуть усі рівні господарського простору – від глобального до місцевого, а також значною мірою децентралізоване суспільне управління мають велике значення для забезпечення сталості господарювання в ЄС.

Відповідно, осучаснену систему домінант парадигми сталого господарювання для України необхідно формувати за результатами самітів Ріо-1992 та Ріо-2012 як розвиток первинної триєдиної ідеї забезпечення сталості економіки, соціуму та довкілля, проте, з урахуванням найновітніших європейських тенденцій становлення та розвитку сфери сталих фінансів (Sustainable Finance) та належного врядування (Good Governance). Аналізуючи порядок денний ООН на 2015-2030 роки та європейську практику врядування, можна дійти висновку про те, що на перспективу в євроінтеграційній парадигмі сталого господарювання України варто визначити вже не три, а п’ять основних напрямів: економічний розвиток; соціальну інтеграцію; екологічну, або радше – екосистемну стабілізацію; належне врядування, а також створення системи фінансів сталого розвитку. Тому, поряд із традиційним «потрійним критерієм», тобто урахуванням соціальних, екологічних та економічних пріоритетів сталого розвитку, слід наголосити на принципових питаннях поширення принципів належного врядування – верховенства права, прозорості, відповідальності,  ефективності, партисипативності, підзвітності, консенсусності, стратегічності, справедливості тощо, а також на різноманітних аспектах фінансизації господарювання як відповідних складових парадигмальних уявлень про сталий розвиток нашої країни, вирішення яких забезпечуватиме створення системи  фінансування сталого розвитку територіальних природно-господарських утворень, у більш широкому розумінні – сталих фінансів.

Відповідно до сказаного, в складі євроінтеграційної парадигми сталого розвитку для України, відповідно до рішень Саміту Ріо-2012, нами запропоновано виділити напрями:

·наздоганяючий економічний розвиток, який пов’язується із нарощуванням економічного потенціалу територіальних утворень, включаючи насамперед інтеграцію (інклюзію) на основі проективно-діяльнісного підходу природних ресурсів як активів у господарський обіг через систему піблічно-привтаних партнерств, відповідні інклюзивні інститути і створення фінансової основи сталого розвитку територіальних природно-господарських утворень через формування відповідних екстрактивних інститутів та розподільчих й акумулятивних механізмів, якими по-перше ідентификовувалась, по-друге – вилучалась, по-третє – розподілялась би на потреби економічного, екологічного й соціального розвитку природна рента, отримувана в результаті господарської діяльності, а також створювалися б за допомогою відповідних економічних драйверів точки економічного росту та формувалися локомотивні галузі територіальної економіки шляхом відповідального і сталого фінансування для суттєвого зменшення розриву між економічним розвитком країн ЄС та Україною;

·просторова соціальна інтеграція, яка пов’язується з перетвореннями в системі публічного врядування в напрямі децентралізації управління територіальними утвореннями з розширенням насамперед прав громад у використанні територіальних активів і передбачає побудову механізму відповідального корпоративного управління природокористуванням на основі відкритості, прозорості, соціальної інтеграції й публічно-приватного партнерства, корпоративної соціальної й екологічної відповідальності та ефективної взаємодії органів публічної влади, бізнесу і населення громад в результаті проведення децентралізації управління природокористуванням, з делегуванням муніципальним структурам широких прав у використанні природних активів за збереження загальнонародної власності на природні ресурси і залученням самих широких прошарків населення до управління територіальними активами через платформні механізми управління та організації господарської діяльності, за рахунок чого забезпечуватиметься реорганізація соціо-еколого-економічних систем територіальних утворень відповідно до європейської практики просторового розвитку та відповідних принципів достатньої економічної самостійності та необхідної субсидіарності для забезпечення сталості;

·екосистемна стабілізація, яка пов’язується із можливостями створення фінансової основи для забезпечення сталого розвитку громад, регіонів та країни у цілому через комодифікацію екосистемних послуг та застосування насамперед сучасних фіскальних інструментів – ефективного екологічного оподаткування, запровадження квазіфіскальних платіжних інструментів (квазіподатків та парафіскальних платежів), механізмів сек’юритизації природних ресурсів та консолідованого фінансування екологічних витрат, принципових схем стабілізаційних, квазісуверенних та суверенних фондів для формування достатніх фінансових ресурсів, що забезпечуватимуть економічну та екологічну сталість в умовах економічних та екологічних криз, а також соціальну стабільність на відповідних територіях відповідно до європейських вимог екологізації господарювання та забезпечення чистоти довкілля;

· належне врядування, яке пов’язується зі створенням просторової системи управління природно-ресурсними активами та розбудовою високоефективних територіальних господарських корпоративних інститутів з управління природними ресурсами територіальних утворень (або корпорацій сталого розвитку), орієнтованих на інвестиційно-проектні механізми управління і фінансування розвитку громад та квазіструктурний і полісуб’єктний підходи до управління природними та похідними від них в результаті сек’юритизації фінансовими активами з використанням широких можливостей сучасних електронних інформаційно-комунікаційних платформ колаборативних взаємодій між владою, бізнес-структурами та населенням, чим забезпечуватиметься євроінтеграційний вектор розвитку системи муніципального управління;

·                        стала фінансова система, яка пов’язується із більшою прив'язкою фінансового сектору до реальної, фізичної економіки й має обслуговувати запити інклюзивного, екологічно стійкого та соціально спрямованого  економічного розвитку, в якому забезпечено належне управління територіальними активами, збалансоване споживання природних ресурсів, стале інвестування в охорону навколишнього природного середовища, підтримку проектів технологічної модернізації господарства, сталий банкінг, біржову, валютну, фіскальну та страхову систему й формування відповідних фондів фінансування сталого розвитку тощо з урахуванням  екологічного, соціального та управлінського критеріїв  – Environmental, Social, and Governance (ESG) у фінансовій діяльності.

За авторськими дослідженнями, новітні підходи до забезпечення сталості функціонування територіальних господарських систем пов’язуються із реакцією природно-господарської  системи на деформуючі екзогенні та ендогенні фактори впливу як у певній мірі живого організму, в якому за допомогою платформних підходів реалізовано механізми саморегуляції сталого функціонування господарської системи, включаючи насамперед полісуб’єктні механізми структурного забезпечення належного врядування та механізми сек’юритизованого фінансування природно-господарської сфери на фінансових ринках і квазісуверенного фінансування просторового розвитку за рахунок створення фондів сталого розвитку територій.

У цілому, євроінтеграційна парадигма сталого господарювання, за нашою думкою, міститься в організації такого способу економічних та фінансових взаємодій усіх акторів господарської діяльності (економічних агентів з бізнес-сфери, державних та місцевих органів публічної влади, населення тощо) в межах територіальних природно-господарських систем, яким забезпечується досягнення екологічних, соціальних та економічних цілей сталого розвитку ЦСР-2030 через високоефективну інклюзію господарських ресурсів до виробничого процесу, правильно сформовані механізми фінансового розподілу й консолідацію зусиль влади, бізнесу і населення у вирішенні завдань територіального розвитку. 

Відділ методології сталого розвитку

к.е.н., с.н.с. Клиновий Д.В.