Максим Бужанський народився 24 листопада 1974 року в Дніпрі й до 2019 року був відомий переважно в колах місцевих медіа та читачів популярних історичних книжок. Обраний мажоритарником по 25-му округу від партії «Слуга народу», він увійшов до Верховної Ради дев’ятого скликання як людина з інженерною освітою, досвідом керівництва охоронною фірмою та телевізійним минулим. Його поява в парламенті одразу привернула увагу — нестандартні погляди на мовну політику, історичну пам’ять та роль національних меншин зробили Бужанського однією з найбільш обговорюваних постатей фракції.

У рідному Дніпрі, місті з потужними індустріальними традиціями та значною російськомовною спільнотою, Бужанський здобув підтримку виборців, які шукали альтернативу звичним політичним обличчям. Єврей за походженням, онук учасника Другої світової війни, він згодом став автором закону про протидію антисемітизму — ініціативи, яку оцінили далеко за межами його округу. Водночас його законопроєкти щодо мовної освіти та критичні висловлювання на адресу деяких постмайданних процесів викликали гостру реакцію опонентів і закріпили за ним репутацію політика-консерватора.

Сьогодні, попри завершення формального терміну дев’ятого скликання та воєнний стан, Бужанський залишається активним депутатом і продовжує реєструвати ініціативи, пов’язані з правоохоронною сферою, мобілізацією та прозорістю. Його кар’єра — це приклад того, як локальний медіа-діяч може стати помітним гравцем на загальнонаціональному рівні, зберігаючи при цьому власний стиль і коло прихильників.

Ранні роки та освіта

Максим Аркадійович виріс у сім’ї інженерів. Батьки — Аркадій Мойсейович та Євгенія Львівна — працювали в технічній сфері, а дід, Мойсей Юрійович Бужанський, воював у складі танкового полку під час Другої світової війни й був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня. Такий сімейний бекграунд сформував у хлопця повагу до технічних знань і водночас інтерес до історії.

Після школи № 79 у Дніпрі Бужанський вступив до Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка Лазаряна. Спеціальність — «мости та транспортні тунелі», кваліфікація інженера-містобудівника. Диплом він отримав у 1997 році, однак за фахом майже не працював. Натомість 1990-ті роки стали часом комерційної діяльності: Бужанський керував охоронною фірмою понад десять років. Цей досвід дав практичні навички управління людьми та розуміння реалій великого промислового міста.

Від бізнесу до медіа та літератури

На початку 2000-х Бужанський поступово перейшов у публічну площину. Він став блогером, публіцистом і співавтором телевізійних програм. Найвідомішим проєктом став політичний ток-шоу «Народ проти» на телеканалі ZIK, де він виступав у ролі ведучого. Стиль передачі — жорсткий, іронічний, з акцентом на актуальні суспільні конфлікти — приваблював глядачів, які шукали альтернативу офіційним каналам.

Паралельно з’явилися книги. «Історія світу в 88 главах» та «Історія для ледачих» написані легкою, часом саркастичною мовою. Автор не прагнув академічної глибини — він хотів, щоб складні історичні процеси стали доступними для широкого читача. Книги вийшли російською і знайшли свою аудиторію саме в тих регіонах, де російська залишалася основною мовою повсякденного спілкування.

У лютому 2018 року міський голова Дніпра Борис Філатов нагородив Бужанського медаллю «За заслуги перед містом». Це стало першим офіційним визнанням його публічної діяльності на місцевому рівні.

Політичний дебют і вибори 2019 року

Коли в 2019-му з’явилася партія «Слуга народу», Бужанський, який на той момент не належав до жодної партії, вирішив балотуватися по 25-му одномандатному округу в Дніпрі. Округ охоплював Чечелівський район та частину Амур-Нижньодніпровського — територію з переважно російськомовним населенням і специфічними соціально-економічними проблемами.

Він позиціонував себе як «письменник та історик», який йде в політику, щоб запобігти реваншу «старої влади». Кампанія вийшла досить успішною: Бужанський набрав понад 18 тисяч голосів і впевнено випередив найближчого конкурента. Обраний як безпартійний кандидат від «Слуги народу», він одразу увійшов до однойменної фракції та став членом Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності. Деякі спостерігачі пов’язували його з неформальною «групою Коломойського» всередині фракції.

Законодавча діяльність

За роки роботи Бужанський зареєстрував десятки законопроєктів. Частина з них стосувалася посилення відповідальності за державну зраду та колабораціонізм. Інші — питань правоохоронної реформи та військового обліку.

Найбільш помітними стали дві ухвалені ініціативи:

• Закон «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні» — комплексний документ, що вводить визначення антисемітизму та механізми протидії йому на державному рівні.
• Закон про добровільний військовий облік жінок (ухвалений у жовтні 2022 року) — надав жінкам можливість стати на облік за власним бажанням, що мало як практичне, так і символічне значення в умовах війни.

Інші ініціативи Бужанського, зокрема ті, що стосувалися мовної політики, не набрали достатньої підтримки. Законопроєкт № 2362 про продовження перехідного періоду для навчання російською мовою та спроба визнати чинний закон про державну мову таким, що втратив чинність, викликали жваву дискусію і врешті були відхилені або зняті з розгляду.

Ключові законодавчі ініціативи Максима Бужанського

Дані про законодавчу діяльність базуються на матеріалах порталу Верховної Ради та моніторингу руху Чесно.

Позиції та суспільна реакція

Бужанський послідовно виступав за пом’якшення мовного законодавства, вважаючи його надмірно жорстким щодо російськомовних громадян. Він неодноразово заявляв, що чинні норми створюють дискримінацію і пропонував повернутися до ширшого використання російської в освіті та публічному просторі. Ці погляди знайшли підтримку частини виборців сходу та півдня, але після 2014 року та особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року сприймалися дедалі критичніше.

В історичних питаннях Бужанський скептично ставився до героїзації окремих діячів УПА та дивізії «Галичина», називаючи деяких з них «польськими терористами» або вказуючи на їхню співпрацю з нацистами. Він критикував Український інститут національної пам’яті за, на його думку, однобоке трактування історії. У 2023 році став єдиним депутатом, який проголосував проти встановлення 8 травня Днем пам’яті та перемоги над нацизмом.

Після початку повномасштабної війни Бужанський визнав Росію країною-агресором і порівнював її дії з діями Третього Рейху. Водночас він критикував окремі внутрішні рішення української влади, зокрема законопроєкт про заборону УПЦ МП, вважаючи його «подарунком російській пропаганді». У 2023 році в ефірі відмовився переходити на українську мову та відповідати на гасло «Слава Україні!», що спричинило новий виток критики.

У 2025 році він голосував за законопроєкт, який обмежував незалежність НАБУ та САП, а також пропонував зробити відкритими військово-облікові дані публічних діячів та активістів. Ці кроки знову розділили суспільство на тих, хто бачив у них спробу навести лад, і тих, хто вбачав загрозу антикорупційним інституціям.

Особисте життя

Бужанський перебуває у другому шлюбі. Дружина — Вікторія Камілівна Кісрієва, працює у фармацевтичній сфері. У декларації вказані дві доньки — Поліна та Аріна. Публічно про сімейне життя політик говорить мало, віддаючи перевагу професійній та суспільній діяльності.

Сьогоднішній день і місце в політиці

Бужанський залишається чинним народним депутатом і членом Комітету з питань правоохоронної діяльності. Він входить до міжпарламентських груп зв’язків з Ізраїлем, Китаєм, Вірменією та іншими країнами. Його останні ініціативи стосуються відповідальності посадовців за порушення під час мобілізації та прозорості військового обліку — тем, які залишаються надзвичайно чутливими для суспільства.

Фігура Бужанського ілюструє складність українського політичного простору. З одного боку — людина, яка реалізувала важливі гуманітарні закони та користується підтримкою в рідному місті. З іншого — політик, чиї погляди на мову, історію та державну політику часто суперечать домінуючому після 2014 року курсу. Незалежно від оцінок, він продовжує бути помітним гравцем, який змушує суспільство вести розмову про межі консенсусу в умовах війни та відновлення.