Олег Барна прожив життя, яке стало справжнім марафоном боротьби за справедливість і свободу. Народжений у селі Нагірянка на Тернопільщині, він пройшов шлях від сільського педагога до народного депутата, а згодині — до старшого сержанта Збройних Сил України. Його доля переплітає десятиліття громадянської активності, правозахисної роботи та військової служби в одну потужну лінію, що тягнеться від студентських протестів 1990 року до останнього бою під Павлівкою.

17 квітня 2023 року, за день до свого 56-річчя, Олег Барна загинув у бою на Донеччині. Він віддав життя під час штурму ворожих позицій у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Ця дата назавжди закарбувалася в пам’яті тих, хто знав його як учителя, правозахисника, депутата і воїна, який ніколи не здавався.

У нашій практиці історії таких людей нагадують: звичайна людина з маленького села може стати голосом цілого регіону і прикладом для тисяч. Біографія Олега Барни саме така — яскрава, непроста й до кінця чесна.

Дитинство, освіта та педагогічний шлях Олега Барни

Олег Степанович Барна народився 18 квітня 1967 року в сім’ї вчителів у селі Нагірянка Чортківського району Тернопільської області. Батьки прищепили йому любов до знань і відповідальність перед громадою. Після служби в армії 1985–1987 років він закінчив фізико-математичний факультет Тернопільського педагогічного інституту в 1991 році, а згодом здобув спеціальності менеджера системи освіти та юриста.

З 1991 по 2014 рік Олег Барна викладав математику, фізику, інформатику та допризовну підготовку в Ридодубівській та Білобожницькій школах. Учні згадували його як вимогливого, але справедливого вчителя, який умів зацікавити навіть найскладнішими темами. З 2021 року він працював асистентом кафедри історії України, археології та спеціальних галузей історичних наук у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка.

Педагогічна робота ніколи не була для нього просто заробітком. Вона стала фундаментом, на якому виросла вся подальша діяльність Олега Барни. Саме в школі він навчився пояснювати складне простими словами і захищати тих, хто не може постояти за себе.

Революційний шлях: від Революції на граніті до Помаранчевої революції

Ще студентом п’ятого курсу в жовтні 1990 року Олег Барна взяв участь у студентському голодуванні в Києві, яке увійшло в історію як Революція на граніті. Це був перший серйозний виклик системі, і він його прийняв. У 1996–1999 роках він організував страйки вчителів Чортківського району, вимагаючи виплати заборгованостей із зарплат.

У 1997–1998 роках Олег Барна вперше в Україні організував понад 50 позовів пенсіонерів до суду і допоміг повернути багатомісячні борги з пенсій. Він також домагався виплат дітям війни та чорнобильцям. У 1999 році створив Білобожницьку правозахисну групу, яка об’єднала жителів семи сіл проти відключень електроенергії та переслідувань страйкарів. Наслідком стало звільнення голови Чортківської райдержадміністрації та начальника районної міліції.

Олег Барна активно підтримував Віктора Ющенка під час президентських виборів 2004 року, координуючи роботу штабу в Чугуївському районі Харківської області та організовуючи поїздки односельців на Схід і на Майдан. Його громадянська позиція завжди була послідовною: від студентських протестів до Помаранчевої революції.

Мер Нагірянки: як один чоловік повертав село до життя

У 2002–2010 роках Олег Барна дві каденції очолював Нагірянську селищну раду. На цій посаді він проявив себе як справжній господарник і захисник громади. Через суди він домігся, щоб заборгованість із зарплат учителям виплачували не з місцевого, а з державного бюджету. Захистив селищний бюджет від розкрадання районною владою.

Олег Барна повернув громаді 194 гектари земель, які незаконно передали іншому селу. Домігся роздержавлення Ягільницького кінного заводу, щоб працівники отримали паї. Побудував 14 вулиць із твердим покриттям, встановив вуличне освітлення, ліквідував сміттєзвалища та організував безкоштовний вивіз сміття. Взяв на утримання відомчий дитячий садок і звільнив батьків від плати.

За свою принциповість він зазнав переслідувань: блокували рахунки, фабрикували кримінальні справи, навіть відсторонювали від посади. Але всі справи розвалилися в суді. Олег Барна виграв кожну з них і повернувся на посаду. Це був не просто мер — це був захисник, який умів перетворювати судові позови на реальні перемоги для людей.

Олег Барна у Верховній Раді: голос, який не можна було замовкнути

У 2014 році Олега Барну обрали народним депутатом України VIII скликання від Блоку Петра Порошенка по 167-му округу Тернопільської області. Він очолював підкомітет з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері запобігання корупції юридичними особами.

Олег Барна послідовно виступав проти продажу сільськогосподарської землі, приватизації стратегічних підприємств («Укрспирт», «Укрзалізниця», «Укроборонпром»), проти державного фінансування партій. Він вимагав повернення Почаївської та Києво-Печерської лавр до Православної церкви України та брав участь у нарадах Міністра оборони щодо реформування Збройних сил. За його сприяння відбудували військову частину в Чорткові.

11 грудня 2015 року під час виступу прем’єр-міністра Арсенія Яценюка Олег Барна підійшов до трибуни з букетом квітів і запропонував покинути її. Після відмови спробував винести прем’єра. У залі почалася бійка. Фракція тимчасово виключила його, але за два місяці повернула. Цей інцидент став символом того, наскільки сильно Олег Барна переживав за країну і не боявся йти проти течії навіть у власній фракції.

Олег Барна ніколи не шукав зручних позицій — він завжди обирав позицію правди, навіть коли це коштувало політичної кар’єри.

На фронті: від підтримки АТО до останнього штурму

Олег Барна брав участь у подіях на Майдані, отримав поранення голови та перелом правого плеча 18 лютого 2014 року. Пізніше активно підтримував реформування армії як депутат. З початком повномасштабного вторгнення він знову став до строю.

Спочатку служив у 44-й окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола, згодом — старшим сержантом, помічником гранатометника в 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Бойові завдання виконував на донецькому напрямку. 17 квітня 2023 року під час штурму ворожих позицій біля села Павлівка Волноваського району Донецької області Олег Барна загинув.

Бригада назвала його «росомахою» — за характер і відвагу. Тіло спочатку не вдалося евакуювати, але загибель підтвердили офіційно. Поховали Олега Барну 23 квітня 2023 року.

Нагороди, визнання та спадщина Олега Барни

Посмертно Олега Барну нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Він став почесним громадянином Тернополя (2023), Чорткова (2024) та Борщева (2024). У 2026 році в Тернополі відбулася допрем’єрна показ документального фільму «Олег Барна: Шлях воїна».

Його брат Степан Барна також відомий політичний діяч, колишній голова Тернопільської обласної державної адміністрації. Дружина Ольга Василівна Барна — кандидат наук, доцент університету. Сини Андрій та Василь продовжують родинну традицію.

Джерело даних: Українська Вікіпедія.

Життя Олега Барни доводить: навіть один голос, навіть один судовий позов і навіть один штурм можуть змінити хід історії, якщо за ними стоїть непохитна віра в Україну.

Олег Барна залишив по собі не лише спогади, а й чітке розуміння: справжня сила — у послідовності. Він починав як учитель, продовжував як захисник громади, став депутатом і закінчив як воїн. Кожна його справа — від повернення пенсій пенсіонерам до останнього бою — була частиною однієї великої битви за гідність і незалежність.

Сьогодні ми згадуємо Олега Барну не тільки як героя, а як людину, яка ніколи не шукала легких шляхів. Його приклад надихає тих, хто сьогодні захищає країну, і тих, хто будує її майбутнє. Пам’ять про нього живе в кожному суді, який виграли за справедливість, у кожній відбудованій вулиці і в кожному воїні, який, як і він, обирає Україну понад усе.