Йосип Іличіч — це історія про неймовірну силу духу, яка народжується навіть у найтемніших куточках життя. Словенський атакувальний півзахисник, який сяяв у Серії А за Аталанту, забивши десятки голів та віддавши ключові асисти, сьогодні у 38 років продовжує грати на високому рівні за Копер. Його шлях — від боснійського Прієдора, де війна забрала батька ще до того, як хлопчик навчився ходити, через депресію, важку хворобу та майже завершення кар’єри — став прикладом для тисяч фанатів у Європі, зокрема й в Україні, де його пам’ятають завдяки яскравим виступам поряд з Русланом Малиновським.

Цей лівоногий майстер зрістом 190 см ніколи не вирізнявся вибуховою швидкістю, зате вражав технікою, далекими ударами, винятковим баченням поля та вмінням знаходити простір там, де інші його не бачать. У 2019 році він отримав звання найкращого футболіста Словенії, а в 2020-му став одним із героїв Ліги чемпіонів, забивши чотири голи в одному матчі плей-офф проти Валенсії. Сьогодні, після повернення на батьківщину, Йосип Іличіч знову на коні: у сезоні 2025/2026 за Копер він відзначився 10 голами в 28 матчах чемпіонату та допоміг команді стати віце-чемпіоном.

Його історія — це не просто кар’єрна хроніка. Це розповідь про те, як футбол може стати рятівним якорем, а підтримка близьких і тренерів — тим світлом, що виводить із найглибшої темряви.

Дитинство, позначене війною та втратою

29 січня 1988 року в маленькому боснійському місті Прієдор у родині словенського батька та хорватської матері народився хлопчик, якого назвали Йосипом. Коли йому було лише вісім місяців, на порозі їхнього дому стався трагічний інцидент — батька вбили під час воєнних дій. Мати Анна з двома синами — старшим Ігорем та малим Йосипом — змушена була тікати до Краню в Словенії.

Війна залишила глибокі сліди. Дитина часто прокидалася від кошмарів, плакала без видимої причини, а спогади про стрілянину та втрату переслідували роками. Єдиним порятунком став футбол. Уже в сім років Йосип почав тренуватися в місцевій команді Триглав Крань, де одразу звернув на себе увагу потужним ударом, фізичною міццю та природним розумінням гри.

Футбольний шлях не був легким. Після юнацьких команд він опинився в Інтерблоку, який вилетів у другу лігу. Зарплата була мізерною, іноді доводилося працювати вантажником, щоб вижити. Були моменти, коли молодий футболіст серйозно замислювався про те, щоб покинути спорт. Але в 2010 році спортивний директор Марібору побачив у ньому потенціал і дав шанс. Кілька яскравих матчів, зокрема в Лізі Європи проти Палермо, відкрили двері до Італії.

Італійська одіссея: Палермо, Фіорентина та злет в Аталанті

У вересні 2010 року Йосип Іличіч дебютував у Серії А за Палермо. Вже в одному з перших матчів він вразив голом у ворота Інтера, а незабаром — і проти Ювентуса. Три сезони в сицилійському клубі дали 20 голів у лізі та цінний досвід гри проти топ-команд. У 2013-му за 9 мільйонів євро він перейшов до Фіорентини, де в сезоні 2014/2015 став одним із найкращих бомбардирів команди.

Але справжня зоря спалахнула в Аталанті. У липні 2017 року за 5,5 мільйона євро Йосип приєднався до команди Джан П’єро Гасперіні. Тренер відразу повірив у нього і дав свободу дій. Результат не забарився: у першому ж сезоні — 11 голів та 8 асистів у Серії А. Наступні два роки приносили по 12 і 15 голів відповідно.

У січні 2020 року в матчі проти Торіно Іличіч оформив хет-трик, один із голів забивши з 50 метрів. А в березні того ж року в Лізі чемпіонів проти Валенсії словенець забив чотири голи в одному матчі на виїзді — рекордний результат для плей-офф турніру. Аталанта тоді вирвала неймовірну перемогу 4:3. Гасперіні не раз говорив, що при правильному підході Іличіч міг би стати одним із найкращих гравців Європи.

Джерело: Wikipedia

Темні часи: депресія, хвороба та боротьба з самим собою

За яскравими голами ховалися серйозні проблеми. Ще в молодості Йосипа діагностували біполярний афективний розлад. Чергування підйомів і глибоких депресій впливало на тренування та матчі. Після смерті друга та одноклубця Давіде Асторі в 2018 році стан погіршився. Додалася важка інфекція — запалення лімфовузлів, через яку футболіст опинився на межі життя.

Пандемія 2020 року стала новим випробуванням. Сирени швидких у Бергамо пробуджували спогади про воєнне дитинство. Йосип боявся за здоров’я своїх дітей і переживав сильний стрес. Форма просіла, з’явилася зайва вага, тренування стали нерегулярними. Влітку 2022 року контракт з Аталантою розірвали за обопільною згодою. Багато хто вважав, що кар’єра на високому рівні завершена.

Але саме в цей момент проявився справжній характер. Марібор запропонував шанс повернутися додому. Йосип взяв паузу, відновився фізично та психологічно, почав тренуватися з новою віддачею. Фанати прийняли його з відкритим серцем. У сезоні 2023/2024 він провів 31 матч і забив 8 голів — найкращий результат за останні роки.

Повернення до збірної та новий етап у Копері

4 червня 2024 року Йосип Іличіч вийшов на поле в складі збірної Словенії вперше за майже три роки. У товариському матчі проти Вірменії він з’явився на 60-й хвилині і вже на 63-й забив переможний гол. Це був момент катарсису — повернення людини, яка пройшла крізь пекло і не зламалася.

У 2025 році після закінчення контракту з Марібором Іличіч на правах вільного агента приєднався до Копера. Сезон 2025/2026 став для нього новим диханням: 10 голів у чемпіонаті, визнання найкращим гравцем сезону та допомога команді у боротьбі за титул. У 38 років він демонструє, що досвід, техніка та розуміння гри часто важливіші за молоді ноги.

Стиль гри та те, що робить Ілічіча особливим

Йосип Іличіч — класичний атакувальний півзахисник, який може зіграти і на фланзі, і ближче до нападу. Лівоногий, з відмінним контролем м’яча, він майстерно використовує зовнішню частину стопи для передач і ударів. Його дриблінг — це не просто обіграш, а справжній танець з м’ячем, де фінти виглядають природно і несподівано.

Головні сильні сторони — дальні удари (багато хто пам’ятає голи з 40–50 метрів), виконання стандартів, пенальті та здатність віддавати ключові асисти. Незважаючи на зріст, він не найшвидший, але компенсує це позиційним чуттям і вмінням «читати» гру на кілька ходів вперед. Тренери та партнери часто називали його «Il Professore» — за спокій, інтелект на полі та вміння знаходити нестандартні рішення.

Цікаві факти про Йосипа Ілічіча

• У 32 роки став найстарішим гравцем, який забив чотири голи в одному матчі плей-офф Ліги чемпіонів.
• Партнерував з українцем Русланом Малиновським в Аталанті — їхня зв’язка запам’яталася фанатам яскравими комбінаціями.
• Має брата Ігоря та матір Анну, які завжди були його головною опорою.
• Улюблений номер — часто 72 або 27, але значення має не цифра, а гра.
• Після всіх випробувань продовжує допомагати молодим гравцям порадами та прикладом.

Йосип Іличіч у 2026 році — це вже не просто футболіст. Це символ того, що навіть після найважчих ударів долі можна повернутися сильнішим. Його історія надихає не лише в Словенії чи Італії, а й далеко за межами цих країн. У світі, де кар’єри часто обриваються через травми чи психологічні кризи, приклад цього 38-річного майстра показує: справжня сила — в умінні встати після падіння і продовжувати грати так, ніби кожна хвилина на полі — це шанс сказати «дякую» життю.

Сьогодні, коли він виходить на поле в кольорах Копера, вболівальники бачать не просто досвідченого гравця. Вони бачать людину, яка пройшла крізь війну, втрати, депресію та сумніви — і залишилася вірною футболу. А футбол, у свою чергу, залишився вірним йому.