Київська АЕС ніколи не працювала як діюча станція. У 1980-х роках інженери розробляли проєкт Київської атомної теплоелектроцентралі — об’єкта, який мав поєднувати виробництво електроенергії з постачанням тепла для опалення столиці та навколишніх міст. Планували розмістити її поблизу нині нежитлового села Оташів в Іванківському районі Київської області.

Цей проєкт став би третьою атомною станцією в регіоні після Чорнобильської. Його скасували у 1986 році. Причина — аварія на Чорнобильській АЕС, яка кардинально змінила ставлення до атомної енергетики в усьому Радянському Союзі. Сьогодні, коли люди вводять у пошуку «київська аес», вони часто натрапляють саме на матеріали про Чорнобиль. Це логічно: обидва об’єкти розташовані в Київській області, а трагедія безпосередньо вплинула на долю планованого будівництва.

Київська АТЕЦ залишилася на стадії проєктування. Натомість Чорнобильська АЕС пройшла шлях від запуску до повної зупинки та тривалого зняття з експлуатації. Розуміння цієї історії дає чітке уявлення про те, як формувалася атомна енергетика України та які уроки безпеки винесла країна.

Навіщо планували атомну теплоелектроцентраль біля столиці

У Радянському Союзі 1980-х гостро стояла проблема теплопостачання великих міст. Київ та інші населені пункти Київської області потребували стабільного джерела тепла взимку. Традиційні теплоелектростанції на вугіллі чи газі мали обмеження за екологією та паливним балансом. Атомна енергія виглядала привабливою альтернативою: реактори могли працювати цілодобово з високим коефіцієнтом використання встановленої потужності та забезпечувати як електрику, так і теплову енергію.

Київська АТЕЦ належала до класу атомних теплоелектроцентралей. На відміну від звичайних конденсаційних АЕС, які виробляють лише електрику, АТЕЦ відбирає частину пари з турбіни для нагрівання води в системі централізованого опалення. Такий підхід підвищує загальну ефективність використання ядерного палива до 70–80 %. Для холодного клімату України це було особливо актуально.

Проєктуванням займався інститут «Київенергопроект». Місце обрали біля села Оташів — на півострові Київського моря, з хорошим водопостачанням для охолодження та можливістю прокласти теплотраси до столиці. Село Оташів пізніше опинилося в зоні відчуження після 1986 року і зараз офіційно нежитлове.

Технічні параметри планованого об’єкта

Проєкт передбачав два енергоблоки з реакторами типу ВВЕР-1000. Це водо-водяні енергетичні реактори на теплових нейтронах — один з найпоширеніших типів у світі. Кожен блок мав спеціальну турбіну з відбором пари для теплопостачання.

Дані про плановані параметри базуються на архівних проєктних матеріалах.

Реактори ВВЕР-1000 мають негативний паровий коефіцієнт реактивності. Це означає, що при збільшенні кількості пари в активній зоні потужність природно знижується — одна з ключових характеристик безпеки. Для АТЕЦ передбачали додаткові системи відбору тепла, які дозволяли б постачати гарячу воду температурою 100–150 °C у міські мережі опалення.

Будівництво так і не почалося. Проєкт залишився на папері.

Чому проєкт скасували саме у 1986 році

26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася аварія. Під час планового випробування на малій потужності реактор РБМК-1000 втратив контроль. Стався паровий вибух, за ним — графітова пожежа. В атмосферу потрапила значна кількість радіоактивних ізотопів.

Аварія продемонструвала критичні недоліки конструкції РБМК: позитивний паровий коефіцієнт реактивності та особливості конструкції стрижнів управління. Після цих подій радянське керівництво переглянуло всі плани розширення атомної енергетики. Проєкти атомних теплоелектроцентралей у Києві, Мінську та Свердловську скасували протягом 1986–1989 років. Економічні труднощі кінця 1980-х лише прискорили це рішення.

Київська АТЕЦ опинилася в подвійному програші: по-перше, через загальну зміну політики щодо атомної енергетики; по-друге, обрана локація біля Оташева пізніше увійшла до зони відчуження.

Чорнобильська АЕС: технічний контекст та вплив на Київ

Чорнобильська атомна електростанція розташована за 130 км на північ від Києва, у Прип’яті. Вона мала чотири енергоблоки з реакторами РБМК-1000. Перший блок запустили 1977 року, останній — 1983-го. Станція будувалася як велика базова генерація для центральної України.

Аварія 1986 року стала наслідком поєднання конструктивних особливостей реактора та порушень регламенту під час випробування. Реактор на короткий час набрав потужність у десятки разів більшу за номінальну. Два теплових вибухи зруйнували активну зону та частину будівлі.

У перші дні після аварії радіаційна хмара рухалася переважно на північний захід. 1–2 травня 1986 року напрямок вітру змінився, і радіоактивні викиди досягли території Києва. Рівень радіаційного фону в столиці підвищився, однак масової евакуації міста не проводили. Влада організувала додатковий моніторинг, а 1 травня парад на Хрещатику все ж відбувся. Багато киян пізніше брали участь у ліквідації наслідків як військовослужбовці, пожежники, медики та волонтери.

Рішення скасувати Київську АТЕЦ стало прямим наслідком переосмислення безпеки атомної енергетики після 1986 року. Воно відобразило глобальну тенденцію: країни почали посилювати вимоги до проектів і впроваджувати нові стандарти МАГАТЕ.

Сучасний стан Чорнобильської АЕС та зони відчуження у 2026 році

Станом на 2026 рік Чорнобильська АЕС повністю зупинена. Останній енергоблок зупинили 15 грудня 2000 року. Усе відпрацьоване ядерне паливо вилучили з реакторів (останнє — у 2016 році). Станція перебуває у стадії «холодної зупинки» та зняття з експлуатації.

Головний об’єкт — Новий безпечний конфайнмент (НБК), аркова споруда, що накриває зруйнований четвертий блок та старий саркофаг «Укриття». Конфайнмент дозволяє проводити роботи з майбутнього демонтажу та захищає навколишнє середовище від викидів. У лютому 2025 року російський ударний дрон пошкодив елементи укриття. Роботи з відновлення тривають за підтримки міжнародних партнерів.

У січні 2026 року внаслідок атаки на енергетичну інфраструктуру Чорнобильська АЕС тимчасово втратила зовнішнє електропостачання. Живлення відновили від об’єднаної енергосистеми України. Радіаційний фон на промисловому майданчику та в зоні відчуження залишається в межах контрольних рівнів.

ДСП «Чорнобильська АЕС» займається переробкою рідких радіоактивних відходів у тверді, сортуванням та захороненням відходів, демонтажем допоміжних споруд. Побудовано комплекс «Вектор» та інші об’єкти поводження з відходами.

Зона відчуження сьогодні — це територія з обмеженим доступом, де ведуться наукові дослідження, екологічний моніторинг та обмежений туризм. Частина земель поступово повертається до господарського використання після дезактивації.

Попри воєнні виклики 2022–2026 років, міжнародна співпраця щодо безпеки Чорнобильської АЕС триває. Норвегія, наприклад, виділила кошти на ремонт Нового безпечного конфайнменту.

Перспективи атомної енергетики в Київській області

Київ не має власної атомної електростанції, але отримує електроенергію з національної мережі. Потужні лінії 750 кВ з’єднують столицю з Рівненською, Хмельницькою та іншими АЕС. Підстанція «Київська» відіграє ключову роль у цьому енергетичному кільці.

Україна зберігає курс на розвиток атомної генерації. Чотири діючі АЕС (Запорізька, Рівненська, Південноукраїнська, Хмельницька) забезпечують близько половини електроенергії країни. Обговорюються проєкти малих модульних реакторів (ММР). Деякі пропозиції стосуються використання інфраструктури зони відчуження або майданчиків біля Славутича як пілотних майданчиків для ММР та навчальних центрів.

Такі проєкти могли б поєднати науковий потенціал, наявну інфраструктуру та потребу в нових потужностях. Водночас будь-які рішення вимагатимуть найсуворішого дотримання норм безпеки та широкого громадського обговорення.

Київська АЕС у своєму первісному вигляді ніколи не з’явиться. Натомість досвід 1980–2020-х років сформував сучасні підходи до атомної енергетики в Україні: акцент на безпеку, міжнародні стандарти, прозорість та диверсифікацію технологій. Ці уроки залишаються актуальними для енергетичної незалежності країни.