У жовтні 1946 року в селі Дулицьке на Сквирщині Київської області народився Василь Фіалко — майбутній митрополит Антоній. Його життєвий шлях поєднав практичний досвід інженера-будівельника з глибоким богословським служінням і майже тридцятирічним керівництвом однією з найбільших єпархій УПЦ на Поділлі. За цей час Україна пережила здобуття незалежності, церковні розділення, революції та повномасштабну війну, а православне життя в регіоні зазнало суттєвих трансформацій.

Митрополит Антоній Хмельницький увійшов в історію як один із найстаріших архієреїв УПЦ МП, чия доля відображає складні процеси в українському православ’ї кінця XX — початку XXI століття. Від київських будівельних майданчиків до кафедрального собору в Хмельницькому, від короткого періоду в УАПЦ до багаторічного служіння в канонічній структурі — кожен етап його біографії сповнений конкретних рішень і відповідальності.

Ранні роки та покликання до служіння

Василь Іванович Фіалко виріс у повоєнній сільській родині. Після школи обрав практичну спеціальність: у 1964 році закінчив Київський будівельний технікум, а в 1973-му — Воронезький інженерно-будівельний інститут. Працював виконробом та інженером на новобудовах Києва. У ті роки, коли церква в Радянському Союзі перебувала під жорстким контролем, багато майбутніх священнослужителів проходили саме такий «світський» шлях — він давав не лише фах, а й життєвий досвід та вміння організовувати людей і процеси.

Рішення змінити вектор прийшло не раптово. У 1975–1978 роках Василь служив у Курській єпархії Російської православної церкви. 10 квітня 1979 року його постригли в чернецтво з ім’ям Антоній — на честь преподобного Антонія Печерського. Дияконська хіротонія відбулася 1976 року, ієрейська — 1977-го. У 1982 році його возвели в сан ігумена, а 1983-го — в архімандрита. Паралельно він здобував духовну освіту: закінчив Ленінградську духовну семінарію та Московську духовну академію.

Духовна освіта та перші серйозні кроки

У Московській духовній академії Антоній захистив дисертацію на тему «Святитель Димитрій Ростовський і його пастирське служіння» та отримав ступінь кандидата богословських наук. Ця робота не була формальністю — вона розкривала образ архієрея як пастиря, який поєднує богословську глибину з практичною турботою про паству. Саме такий підхід згодом характеризував його власне служіння.

З 1978 по 1989 рік архімандрит Антоній ніс послух у Вінницькій єпархії Українського екзархату. А у 1989–1991 роках доля знову привела його до Хмельницького — вже як настоятеля Покровського кафедрального собору, благочинного округу та секретаря єпархіального управління. Місто, яке стане головним місцем його багаторічного служіння, зустріло його ще на початку 1990-х.

Бурхливі 1990-ті: вибір шляху в час церковних потрясінь

1991 рік став переломним для всього українського православ’я. Після проголошення незалежності України активізувалися процеси, спрямовані на створення незалежної церкви. У червні 1991 року архімандрита Антонія рукоположили на єпископа Хмельницького і Кам’янець-Подільського в Українській автокефальній православній церкві під омофором Патріарха Мстислава.

Проте вже за рік, у червні 1992-го, він залишив УАПЦ і повернувся до УПЦ Московського патріархату з покаянням. 27 липня 1992 року його призначили єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської єпархії. А 22 червня 1993 року — правлячим архієреєм Хмельницької єпархії з титулом «Хмельницький і Шепетівський».

Цей перехід відображав реальність того часу: багато кліриків шукали стабільність у канонічній структурі, яка зберігала зв’язки з Московським патріархатом, водночас прагнучи зберігати українську ідентичність на місцях.

Три десятиліття на чолі Хмельницької єпархії

З 1993 по 2023 рік митрополит Антоній (з 2000 року — архієпископ, з 2007-го — митрополит) керував Хмельницькою єпархією УПЦ МП. У 2007 році після поділу єпархії титул змінили на «Хмельницький і Старокостянтинівський». За цей час він став свідком і учасником багатьох історичних подій: економічної кризи 1990-х, Помаранчевої революції, Революції Гідності, війни на сході з 2014 року та повномасштабного вторгнення 2022-го.

У період його служіння єпархія зберігала стабільність, продовжувала богослужбове та пастирське життя. Владика, який сам прийшов до церкви з інженерним досвідом, добре розумів практичні потреби парафій — від ремонту храмів до організації повсякденного життя громад.

Інформація базується на даних з Вікіпедії та офіційного сайту архієрея.

Випробування 2020-х: церква в час війни та суспільних змін

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року тиск на УПЦ МП посилився. Багато парафій почали переходити до Православної церкви України. У квітні 2023 року в Хмельницькому стався інцидент у Покровському кафедральному соборі — під час богослужіння виник конфлікт, унаслідок якого військового побили. Собор проголосував за перехід до ПЦУ.

Митрополит Антоній висловив готовність перейти до ПЦУ. Однак Священний Синод УПЦ МП 3 квітня 2023 року звільнив його від керування Хмельницькою єпархією та відправив на спокій. 23 травня того ж року його призначили митрополитом Макарівським, вікарієм Київської митрополії.

Того ж 2023 року під час опису майна собору виявили значну суму готівки. Кошти арештовували, але згодом суд ухвалив рішення про їх повернення митрополиту.

Судовий вирок 2026 року та актуальний статус

У травні 2026 року Хмельницький міськрайонний суд визнав митрополита Антонія (Фіалка) винним у розпалюванні релігійної ворожнечі за проповідь 2022 року. Суд призначив два роки позбавлення волі умовно з іспитовим терміном та заборонив обіймати керівні посади в релігійних структурах на два роки.

Сьогодні митрополит Антоній продовжує служіння як вікарій Київської митрополії УПЦ МП. Йому 79 років, і він залишається одним із найстаріших архієреїв цієї церковної структури в Україні. Його біографія — це не лише особиста історія, а й відображення складного шляху української церкви крізь десятиліття незалежності, розділень і воєн.

Митрополит Антоній Хмельницький уособлює тип архієрея-практика, який прийшов до церкви з реального життя і тривалий час ніс відповідальність за велику єпархію в регіоні, де православна традиція завжди була сильною. Незалежно від оцінок його рішень у різні періоди, тридцятирічне служіння на Хмельниччині залишило помітний слід у релігійному ландшафті області.