Артем Сергійович Ситник народився 19 серпня 1979 року в смт Компаніївка на Кіровоградщині. Саме з цієї невеликої громади почався шлях людини, яка згодом очолила створення Національного антикорупційного бюро України з нуля і стала однією з ключових фігур у боротьбі з корупцією на найвищих рівнях влади. Юрист за освітою, слідчий за досвідом і державний службовець за покликанням, він пройшов довгий шлях від районної прокуратури до керівних посад в антикорупційних інституціях.

Сьогодні ім’я Ситника Артема Сергійовича асоціюється насамперед з першими роками роботи НАБУ, гучними розслідуваннями та складними викликами, які стояли перед новою інституцією. Його кар’єра відображає і здобутки, і суперечки, і постійний тиск, з яким стикаються ті, хто займається антикорупційною діяльністю в Україні. Розберемо цей шлях детальніше, спираючись на перевірені факти.

Ранні роки, освіта та старт у правоохоронній системі

Школу в Компаніївці Артем Ситник закінчив із золотою медаллю. У 1996 році вступив до Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в Харкові. Через п’ять років, у 2001-му, отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «Правознавство». Це дало міцний фундамент для подальшої роботи.

Уже в липні 2001 року він почав службу помічником прокурора Ленінського району міста Кіровограда (нині Кропивницький). Через кілька місяців став слідчим. Далі кар’єра розвивалася стрімко: старший слідчий прокуратури області, начальник слідчого відділу. З 2008 по 2011 рік очолював слідчий підрозділ прокуратури Київської області. За цей період під його керівництвом або за безпосередньої участі розслідували понад 300 кримінальних проваджень. Багато з них стосувалися корупційних злочинів серед суддів, працівників СБУ, МВС, податкової міліції, митниці та місцевих посадовців.

У серпні 2011 року Ситник звільнився з органів прокуратури за власним бажанням. Причиною стала незгода з політикою тодішньої влади щодо правоохоронної системи. Після цього він склав адвокатський іспит і до 2015 року працював у приватній сфері, очолюючи адвокатську фірму «Юридичні гарантії».

Керівництво Національним антикорупційним бюро України

У 2015 році, після Революції Гідності, в Україні створювали нові антикорупційні органи. Артем Ситник взяв участь у відкритому конкурсі на посаду директора НАБУ. Серед понад 150 претендентів він переміг за результатами незалежного відбору з міжнародними стандартами. 16 квітня 2015 року президент Петро Порошенко призначив його першим директором Бюро.

За сім років роботи під керівництвом Ситника НАБУ притягнуло до відповідальності понад 800 осіб, серед яких народні депутати, міністри, керівники центральних органів влади та топменеджери державних підприємств.

Серед найвідоміших справ того періоду — затримання сина тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова у справі про закупівлю рюкзаків, арешт голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, розслідування щодо заводу «Кузня на Рибальському», справа «Роттердам+» та провадження, пов’язані з Ігорем Коломойським. Бюро також займалося розкраданнями в оборонній сфері та незаконним збагаченням високопосадовців.

Ситник формував колектив через відкриті конкурси із залученням громадськості. Перші кримінальні провадження НАБУ зареєструвало вже в грудні 2015 року, після призначення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У квітні 2022 року повноваження директора закінчилися, і він залишив посаду.

Робота в НАЗК та Агенції оборонних закупівель

12 травня 2022 року Артема Ситника призначили заступником голови Національного агентства з питань запобігання корупції. Там він відповідав за взаємодію з правоохоронними органами, фінансовий контроль, моніторинг способу життя посадовців, перевірку декларацій і запобігання конфлікту інтересів. Під його участю впроваджували автоматизовану перевірку декларацій і ризико-орієнтований підхід. Саме в цей період НАЗК працювало над матеріалами, які сприяли усуненню з посади голови Верховного Суду Всеволода Князєва, а також перевіряло майно військових комісарів.

3 червня 2024 року він залишив НАЗК. Вже 21 червня того ж року його призначили заступником директора Державного підприємства «Агенція оборонних закупівель» Міністерства оборони. На цій посаді Ситник відповідав за внутрішню безпеку, перевірку контрагентів і контроль виконання державних контрактів. Він зосереджувався на зменшенні кількості посередників у закупівлях озброєння та укладанні прямих угод з виробниками. 10 квітня 2025 року його звільнили у зв’язку зі скороченням штату.

Дані таблиці базуються на публічних біографічних матеріалах і офіційних повідомленнях державних органів.

Судові справи та рішення Європейського суду з прав людини

Однією з найгучніших історій, пов’язаних із Ситником, стала адміністративна справа 2019 року. Його звинуватили в отриманні недозволеного подарунка у вигляді знижки на відпочинок у мисливському господарстві на Рівненщині. Сарненський районний суд призначив штраф 3400 гривень і конфіскацію «подарунка». Після цього ім’я внесли до Реєстру корупціонерів.

У квітні 2025 року Європейський суд з прав людини у справі «Ситник проти України» одноголосно визнав порушення статей 6, 8 і 18 Конвенції про захист прав людини — права на справедливий суд, повагу до приватного життя та межі застосування обмежень прав.

Суд вказав на суперечливі свідчення, відсутність належних доказів і політичний характер переслідування. У травні 2026 року Велика Палата Верховного Суду України скасувала рішення рівненських судів і закрила провадження через закінчення строків накладення стягнення.

Особисте життя та поточна діяльність

Артем Ситник одружений, разом із дружиною Ганною виховує сина та доньку. Після звільнення з Агенції оборонних закупівель у 2025 році він перейшов до приватної сфери. Згідно з даними електронної декларації, у 2025 році він отримував доходи від роботи в кількох товариствах з обмеженою відповідальністю та як фізична особа-підприємець.

Кар’єра Ситника Артема Сергійовича залишається прикладом того, як фахівець із глибоким досвідом у слідстві може впливати на створення нових інституцій і водночас стикатися з жорстким опором. Його робота в НАБУ заклала основи для подальшої діяльності Бюро, а рішення ЄСПЛ 2025 року стало важливим прецедентом щодо захисту репутації державних службовців від політично мотивованих звинувачень. У 2026 році він продовжує професійну діяльність уже поза державними структурами, зберігаючи експертний статус у сфері антикорупційної політики та безпеки.